“Якщо ви вдома побачите стілець, порожній стілець, десь в офісі, десь в якомусь закладі, будь ласка, згадайте про тих, хто зараз в неволі. Я не знаю нічого гіршого, ніж полон”, – звернулася до присутніх колишня полонена Юлія “Тайра” Паєвська під час акції “Порожні стільці”, що 15 листопада відбулася на Софіївській площі в Києві.
Правозахисний захід, організований Українським ПЕН та Центром громадянських свобод, був присвячений підтримці незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів, митців, письменників і правозахисників.
Максим Буткевич, колишній військовополонений, український правозахисник, журналіст, громадський діяч підкреслив, що сьогодні серед полонених і ув’язнених дедалі більше людей, які намагалися розповідати правду про події на окупованих територіях:
“Те, що зараз вже можу бути тут я, а не лише табличка, для мене – це обіцянка того, що наші повернуться. Але до цього треба докладати зусиль. На жаль, дедалі більше наших співгромадян і співгромадянок, в тому числі передусім тих, хто поширює інформацію про те, що відбувається на територіях окупованих з 2014 року і на новоокупованих територіях, опиняються у неволі”.
За даними Національної спілки журналістів України, нині у російському ув’язненні перебувають щонайменше 28 цивільних журналістів та один журналіст-комбатант. У Криму відомо про щонайменше 14 засуджених окупаційними судами журналістів та громадянських журналістів, більшість із яких — кримські татари. Загалом від початку повномасштабного вторгнення загинули 138 медійників, а в Реєстрі зниклих безвісти значаться понад 70 тисяч людей станом на кінець вересня 2025 року. За оцінками Офісу Уповноваженого з прав людини, щонайменше 16 тисяч цивільних нині утримуються в російських тюрмах та на окупованих територіях, утім реальна цифра може бути значно більшою.
Кримськотатарська активістка Леніє Умерова нагадала про історію кримчанина, художника та політичного активіста Богдана Зізи. У 2022 році, коли світ дізнався про жахи Бучі, він в окупованій Євпаторії наважився на протест — вилив жовту і блакитну фарбу на будівлю місцевої адміністрації. За цей акт супротиву його засудили до 15 років, як і багатьох інших, хто на окупованих територіях намагається говорити правду.
“Щодня ці люди ведуть власну боротьбу і власний бій за виживання, за те, щоб не втратити себе і не втратити свою гідність в цій в’язниці. І вони, я знаю, щодня виграють цей бій. Але ми мусимо їм допомагати й підтримувати, говорити при них, писати листи й закликати владу та міжнародні організації до звільнення цих людей”, – наголосила Леніє Умерова.
Учасники нагадали: навіть якщо здається, що слова не можуть негайно змінити ситуацію, мовчати не можна.
“Наше головне завдання – це робити все для того, щоб усі справи були ретельно задокументовані, щоб вони не зникали з інформаційного поля, щоб ми за кожної нагоди говорили, говорили та повторювали імена й історії цих людей, як в Україні, так і за кордоном”, – підкреслив Максим Ситніков, виконавчий директор Українського ПЕН.
“Я був на цій акції останній раз у 21-му році, і я й гадки не мав, що через 4 роки я теж прийду на цю акцію, але тоді не я журналіст, а я учасник. І моє прізвище буде на одному із цих стільців”, – поділився своїми переживаннями Дмитро Хилюк, журналіст УНІАН, колишній бранець Кремля.
Він підкреслив, що після початку повномасштабної війни кількість цивільних бранців Росії значно зросла, а багато людей утримуються в російських катівнях роками. Хилюк пояснив, що силовими методами домогтися їхнього звільнення неможливо, але є спосіб впливу, який залишається доступним для всіх: “Ми не можемо силовим методом добитися того, щоб Росія звільнила всіх цивільних, що утримують у близько 80 тюрмах аж до Сибіру. Але ми можемо надати розголосу тому беззаконню, яке робить ця держава: всередині країни й особливо за межами”.
“Якщо ти в неволі знаєш, що про тебе пам’ятають, що за тебе борються, що борються за твоє звільнення, тоді можна перенести майже все. Будь ласка, не забуваймо про них, говорімо про них, пишімо про них і давайте цим наближати їхнє звільнення”, – додав Максим Буткевич.
«Порожні стільці» на Софійській площі символізують не відсутність, а присутність — тих, чиї імена не мають зникати з нашої уваги. І доки про них говорять, за них борються, їхнє повернення залишається не лише надією, а й справою, яку українське суспільство продовжує виборювати щодня.
Юлія Туровець, інформаційна служба НСЖУ
