У роботі буринських журналісток опорою є щирі слова, які вони майже щодня чують від читачів газети «Рідний край». Від людей, які стійко залишаються поруч з газетою протягом багатьох десятиліть. Нинішньої весни у квітні в історії газети буде ювілейна дата – 95 років від часу заснування. Головний підсумок діяльності: газета живе, бореться з проблеми, має успіхи у передплаті і популярність серед читачів. Тримаймося!
На сторінках газети залишилася історія і відображається сьогодення
– Зберігаю велику кількість номерів Рідного краю, які часом переглядаю або перечитую. Зі сторінок ніби повертається минуле життя і своє, рідних та знайомих. Перед очима постає калейдоскоп нашої місцевої історії, яку не побачиш по телевізору, – каже Валентина Кабанова, підприємиця з Бурині. – Отримую свіжий номер, відкладаю усі справи, аби почитати. Більше любила кольорову газету, де було багато сторінок. Але ж на наше життя свій відбиток поставила війна… Але радію, що виходить своя газета, відчуваю її поруч ніби маленький острівець стабільності. Це вкрай важливо у нинішній час.
– Мені уже 76-й рік, але не хочу відставати від життя, – зазначає Наталія Машир, пенсіонерка, мешканка м.Буринь. – Звідки нам, людям старшого покоління, дізнаватися ще про новини? Дуже часто чую від своїх знайомих, що передплачувати газету більше не будуть. Аргументи різні: дорого, пошта із запізненням доставляє пресу, в інтернеті все читаємо безкоштовно. А я їм завжди відповідаю, що газета об’єднує людей різних поколінь, зберігає добру пам’ять про події. А що ви збережете, прочитавши новину у фейсбуці? Та й сама можливість взяти у руки газету, яка ще пахне друкарською фарбою – це приємно. І поки є така можливість, треба нею користуватися. А в інтернеті багато інформації, але не завжди достовірної. Недаремно сьогодні шахраї ошукують людей саме через інтернет. Нерідко буває так, що читали в інтернеті якусь інформацію, а потім вона зникає. У друкованих видань більше відповідальності. Я вірю газеті, цікавий матеріал можу відкласти, а тоді ще раз перечитати. Це як літопис сьогодення. Знаю, чим займається наша влада, про пенсії і їхній перерахунок, про заходи, в яких беруть участь наші діти, розповіді про таланти рідного краю та їхні перемоги і багато чого про тих людей, що живуть поруч. Особлива пошана до розповідей про наших Героїв, бувають такі щемливі рядки, що сльози на очі навертаються.
Майя Рилова: «Видихнули, заспокоїлися і взялися до роботи. Важливою стала підтримка від НСЖУ»
– Вечір і ніч на 4 лютого, коли шахед упав у нашому міському парку, були надто тривожними, тоді відбувався черговий масований літ безпілотників. У нас вони літають щодоби дуже часто, – каже заступниця директора ТОВ «Рідний край» Майя Рилова. – О пів на першу багато хто почув оглушливий вибух. Стало зрозуміло, що приліт стався десь у центрі міста, бо навіть у квартирі задрижали вікна, здетонували двері. Довго потім не могли отямитися, дослухалися до кожного звуку з вулиці, було моторошно і страшно. І не до сну… Ми з чоловіком проговорили й про приміщення редакції, яке розташоване у середмісті Бурині. Могло будівлю зачепити. Коли першою прийшла на роботу, заспокоїлася тим, що загалом приміщення ціле, зайшовши усередину, відразу поспішила до кабінетів, які виходять вікнами до міського парку. На жаль, найгірші сподівання справдилися. Скло повилітало. Якраз розпочався сніг, був поривчастий вітер, штори з розбитих шибок тріпотіли на вулиці, скрізь порозліталися уламки скла, холод. Вже працювала комісія міської ради, обходячи пошкоджені будівлі. Редакторка газети Людмила Мазнова зателефонувала міському голові Віктору Ладусі повідомила про пошкодження. Він відповів, що обов’язково нададуть допомогу. І, дійсно, післяобідньої пори наслідки ворожої атаки ліквідували. Ми потребували чоловічої допомоги для ремонтних робіт. Бо у редакції працює лише троє жінок.
Стрес, звичайно, був. Тим більше, якраз вівторок, випусковий день. Але ми на емоціях вирішили не зациклюватися. Видихнули, заспокоїлися і взялися до роботи. Вчасно відправили файли сторінок у Вінницьку друкарню. А потім відразу спланували і наступний номер. Навіть і думки не було, аби пропустити номер. З робочого ритму ми не збилися. Додам, що жодного разу у нас не зірвався випуск газети, і навіть коли ледь не цілодобово вимикали світло і доводилося взимку 2023 року працювати в неопалювальному приміщенні.
Дуже підбадьорило, що Національна спілка журналістів України не стоїть осторонь, моніторить такі ситуації, надає екстрену матеріальну допомогу. Вдячні за підтримку.
Витримали вже три роки війни і будемо триматися далі. Найважче, коли доводиться писати про полеглих наших Героїв, особливо коли одразу після похорону… Але ми розуміємо усю важливість цієї роботи, вона обов’язково буде потрібна наступним поколінням.
Поштарі пам’ятають, що лідером в області по передплаті був «Рідний край»
Катерина Бабкіна має солідний стаж листоноші Буринського відділення Укрпошти – 15 років. Це при тому, що плинність кадрів у багатьох відділеннях аж «зашкалює». Були думки і у Катерини знайти «легший хліб», особливо настирливо вони крутилися у голові в червні 2023 року, коли надійшло повідомлення, що у Бурині, після так званої оптимізації пана Смілянського, замість дев’яти листонош залишиться лише троє. Навантаження потроїлося, а зарплата збільшилася на дещицю. Поки що Катерина тримається. Хоч і додалися різні послуги, але зменшилася кількість періодики.
– Добре пам’ятаю, коли районна газета «Рідний край» приходила майже у кожну оселю, – каже Катерина Бабкіна. – На моїй дільниці розносила майже чотириста примірників. Зараз залишилося дещо більше сотні. Передплачує переважно старше покоління. Від інтернету, кажуть, втомлюються, та й зір підводить. Все, що відбувається у житті громади, можна побачити на сторінках газети. Раніше вони часто бували у бібліотеках, зараз бажаною для них є газета.
– Тимчасова окупація Бурині тривала з 24 лютого й до 2 квітня. Скрізь на дорогах стояли ворожі блокпости, машини Укрпошти до нас не приїздили, ні преси не було, ні коштів для пенсій, – пригадує найважчий період у роботі Валентина Северин, начальник Буринського відділення Укрпошти. – Коли окупантів витіснили, невдовзі і газету «Рідний край» доставили, ще ту, мирну, кольорову на 12 сторінках, датовану 25-м лютим. Наче подих мирного життя усі відчули. А невдовзі редакція відновила випуск «Рідного краю». Листоноші казали, що люди аж зі сльозами на очах брали першу газету після окупації до рук. Протягом багатьох років по передплаті Укрпошти «Рідний край» був на першому місці серед районних видань області. Разові тиражі шість і більше тисяч. На оперативках про це не раз говорили, – говорить Валентина Северин.
Маргарита Зьоменко у 2022 році працювала листоношею, пам’ятає як десь у середині березня 2022 року неподалік будівлі пошти (а поштарі й редакція газети «Рідний край» знаходяться в одному приміщенні) зустрілася вона з редакторкою Людмилою Мазновою. Натужно ревучи, неподалік двигтіла танкова колона. Маргарита була знервована, гнітила невизначеність, страх і відчай заповзав у душу. Важка техніка щогодини снувала містом, і не знаєш, як мине ніч, що принесе новий день. Розповіла про свої тривоги.
– Рито, навіть не думай нічого поганого, – сказала Людмила Мазнова. Перехопивши недовірливий погляд листоноші, ще раз запевнила, – все буде добре. Наші повернуться. Ось побачиш, ми ще проводитимемо піврічну передплату на «Рідний край». Тримайся. Треба триматися!
Газета трансформувалася на сторінку у фейсбуці з обнадійливими закликами
«Тримаймося!» Таким словом під час окупації закінчувався кожен допис на сторінці газети «Рідний край» у фейсбуці. Перша публікація відбулася 25 лютого о восьмій ранку. Замість газети, яку пошта не змогла доставити у Буринь. Тоді редакторка, вийшовши у місто, стала розповідати читачам, що бачила на вулицях, обійшовши практично усе середмістя, побувавши на залізничній станції, заправках. Згодом на сторінці почали повідомляти читачів, де можна купити хліб,отримати безкоштовно молоко від місцевих фермерів чи борошно. Писали про все, що відбувалося у Бурині і селах громади, з якими вдалося налагодити зв’язок. До слів підтримки земляків часто додавалися і важливі слова: «Все буде Україна!»
Коли під колеса російської колони танків потрапила родина, чоловік загинув, а хлопець підліток втратив ногу, «Рідний край» закликав земляків бути обачними. З тим же обнадійливим: «Тримаймося!»
Раз у тиждень колектив редакції збирався на коротку зустріч: швидкий обмін новинами, визначення матеріалів, які повинні бути на сторінці у фейсбуку. Головне, аби вони були достовірними. І кожна така зустріч між колегами підсумовувалася звичним: «Тримаймося!» Буринь – невелике місто, всі все знають хто виїхав, хто лишився. Буринці бачили, що редакція поруч, надає роз’яснення, фіксує усі моменти, разом переживає усі події.
Трималися. І вистояли
– З якою радістю ми вперше зібралися у редакції після окупації. Відчувалося неймовірне полегшення. І одразу почали думати про відновлення випуску газети. Вже було зрозуміло, що тираж просів за підсумками першого кварталу, адже передплату у березні пошта не проводила, – каже Людмила Мазнова. – Про друк у Харкові не було й мови. Після консультацій з редакторами-колегами з Сумщини, вирішили, що друкуватимемося у Вінниці, потрібно було кооперуватися, аби забезпечити доставку. Відновлювати тираж було важко, багато лдей виїжджало, вони не розуміли, що буде далі, бо усіх хвилювала близькість до кордону з агресором. Від Бурині до рф – 24 км, а від деяких сіл громади набагато менше – лише сім.
– Але опускати руки ніхто не збирався, – наголошує Людмила Мазнова. – Відкрилася передплата на друге півріччя 2022 року. За допомогою спонсорів-підприємців Дмитра і Тетяни Геращенків провели «солодку літню акцію», серед передплатників відбувся розіграш призів – 5-кілограмових мішечків з цукром. Думаю, для людей не стільки важливим було отримати приз, як просто відволіктися на щось позитивне. У редакції не стихали телефони, дзвінків було сотні. А потім десятки читачів приходили, аби отримати приз. Емоції були неймовірні. І у людей, і у нас. І хоча ми протягом багатьох років проводимо розіграш призів, але післяокупаційна акція була найбільш емоційна. І що не менш важливо, – тираж з кожним місяцем почав зростати.
А потім Укрпошта вирішила партнерам-газетярам підставити… ні, не плече допомоги, а… ніжку, щоб перечепилися через їхні тарифи і покотили свої тиражі до низу. Можна сказати, це вдалося по усій країні. Наша газета не стала винятком, знову констатували зменшення передплати. А потім посипалися від Укрпошти нові «ініціативи» – скорочувати листонош у містах, нав’ючувати на тих, хто лишився, якомога більше роботи, зачиняти у селах стаціонарні відділення, заміняючи їх на пересувні. Про зручність для людей ніхто не думав. Головне – гешефт. Навіть жодних винятків для прикордоння, де друкована газета часто є єдиним джерелом перевіреної інформації. Через отакі кульбіти вистачало нарікань, але скарги людей тонули у морі поштових реформ, тягнучи за собою на дно й газети.
Але читачі продовжували тримати на плаву свій «Рідний край». І зараз тримають. Рекламний ринок ледь животіє, але все ж таки він є. Підтримкою слугують для нас кошти на висвітлення органів місцевого самоврядування. Днями була погоджена угода з Буринською міською радою, також на основі угоди розміщує публікації у газеті і Дубов’язівська селищна рада. Завдяки спільним зусиллям і є можливість продовжувати випуск газети, бо лише передплатних коштів не вистачило, аби закривати усі фінансові потреби.
Ще одна проблема, яку назвала редактор, є приміщення, де вже півстоліття знаходиться редакція. Це двоповерхова будівля у центрі міста. У свій час була споруджена для двох установ – редакції і пошти. Але так склалися обставини, що поштовики виявилися спритнішими, зважаючи на потужну централізацію, що й дозволило стати Укрпошті власником-монополістом усього приміщення. А редакції дісталася роль скромного орендаря, яка й залишається нині. Роздержавлення не змінило розкладу сил.
І хоча зараз редакція має підписаний договір оренди на 2025 рік, Укрпошта виставила площу, орендовану медійниками, на аукціон в електронній системі Прозоро. Виникла досить дивна ситуація. Поки що не зовсім зрозуміло, як далі розвиватимуться події. До слова, коли через падіння шахеда повилітали у кабінетах вікна, ніхто від орендодавця не поцікавився справами, не запропонував ніякої допомоги. Хоча мали б, як власники майна. Тим більше, власники, які щомісяця справно отримують орендну плату від редакції.
Попри всі проблеми, медійниці Бурині, керуються і у житті, і у роботі єдиним: «Тримаймося!»
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: