Як редакції прифронтових медіа вибудовували свою роботу у році, що минає, як працювали з аудиторією у зоні бойових дій, як організовували функціонування газет з урахуванням безпекових заходів,і з якими планами підходять до наступного 2025року – про це йшлося під час всеукраїнської онлайн-конференції «Уроки 2024: про стійкість українських медіа», де роботі редакцій у зоні бойових дій було присвячено окрему панель. Своїм досвідом та планами на наступний рік поділились головні редактори локальних газет – Світлана Карпенко та Тетяна Велика із Запорізької області, Олександр Моцний із Сумщини та Василь Мирошник із Харківщини.
Робота локальних медіа, які готують випуски і доставляють їх до читачів у прифронтових територіях, вочевидь, увійде окремим розділом мужності в історію української журналістики.
Адже це не короткотермінові відрядження, це щоденна праця у небезпечних умовах, під обстрілами, це постійне долання викликів. На цьому наголосив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.
–Ми дуже пишаємось роботою журналістів, редакторів, які постійно працюють на прифронтових територіях і підтримують свою аудиторію. Також немало українських журналістів, які зараз залишаються професії, змогли продовжити медійну діяльність завдяки різним міжнародним програмам, і різним донорам. Завдання НСЖУ, зокрема, рекомендувати регіональні медіа, прифронтові газети для стійкої ресурсної підтримки – підкреслив голова НСЖУ.
Світлана Карпенко.: «Трудову славу» читають і за межами громад»
Унікальність роботи в прифронтових умовах: особисте спілкування з читачами на лінії фронту
Нещодавно доставила черговий випуск газети «Трудова Слава» читачам Оріхівської громади Запорізької області головна редакторка видання Світлана Карпенко. Ця локальна газета виходить для п’яти громад, що знаходяться в зоні бойових дій. Бронежилет і шолом Світлані Карпенко надає Запорізький Центр журналістської солідарності НСЖУ. Редакція «Трудової слави» зараз працює дистанційно. А поїздки до читачів – це ще й можливість поспілкуватися з ними, більше дізнатися про їхнє життя і про те, якої інформаційної підтримки потребують.
–Цього року ми вже підготували 24 номери газети, у відновленні якої нам допомогла НСЖУ. Тираж кожного номера – 3100 екземплярів. Майже 2000 з них розповсюджуємо в зоні бойових дій. І 1000 екземплярів – серед внутрішньо приміщених осіб у Запоріжжі. Газети друкуємо в Запоріжжі. Допомагають нам з розповсюдженням представники і старости всіх п’яти громад. Також нас підтримують рятувальники, Оріхівська районна організація Товариства Червоного Хреста, благодійний фонд «Південь».
За плечима у Світлани Карпенко – вже приблизно 11 виїздів до читачів, з людьми редакторка прагне спілкуватися особисто. Нині вона відзначає погіршення безпекової ситуації у громадах.
–Цього разу ми побували ми в Преображенці. На найдовшій вулиці села протяжністю приблизно два кілометри зробили три зупинки. Люди чекали на нас у визначених місцях, бо до центру через небезпеку обстрілів вони стараються не ходити. Така ж ситуація і в Оріхові, особливо на околицях міста. Люди виїжджають – на сьогодні в Оріхівській громаді залишилось приблизно 1200 людей, у місті – десь 900. Лише Запоріжжя евакуювалось майже 9000 жителів Оріхівської громади.
«Трудову славу» читають і за межами громад, тож редакція не обмежується лише форматом друкованого видання. Діє сайт, сторінки у соціальних мережах, також медійники готують відеосюжети. Тож вдалося залучити майже півтори тисячі нових читачів. Збільшилась і кількість співробітників редакції: сьогодні у команді 6 журналістів, хоча на початок відновлення було лише троє.
Паперова версія газети – практично єдине джерело достовірної інформації на прифронтових територіях, де немає світла, інтернету, дуже поганий мобільний зв’язок. Однак редакція не може організувати передплату, адже читачі просто не знають, чи отримають газету завтра.
Нині редакція розповсюджує «Трудову славу» безкоштовно, і, звісно, це створює немало фінансових труднощів. Реклама як джерело надходження коштів – також на паузі, оскільки бізнеси не готові вкладати гроші в рекламу у прифронтовому районі.
–За нинішньої ситуації у нас єдине джерело фінансування – міжнародні донори. У 2024 році нас підтримував Інститут регіональної преси та інформації (IRMI) у межах проєкту «Підвищення стійкості українських медіа», що реалізується Швейцарською фундацією Hirondelle. Також подаємося на гранти. А ще завдяки індивідуальним стипендіям для журналістів нам вдалося накопичити певний фінансовий ресурс на 2025 рік, – каже Світлана Карпенко.
Вона зауважує, що для редакції вкрай важливою є підтримка колег, зокрема, від НСЖУ та Запорізького центру журналістської солідарності.
– Тут ми отримуємо різноманітну допомогу. Найперше – професійну допомогу. Одержуємо спорядження, відвідуємо безпекові тренінги, тощо. Також маємо змогу бувати безкоштовно у філармонії, театрі. Це все додає нам сил, мотивує нас працювати далі. Я щиро дякую колегам-редакторам, НСЖУ за постійну підтримку, за розуміння складної ситуації, в якій ми перебуваємо. Разом ми здатні з вами досягати багато чого, і в 2025-му робота триваиме, – наголошує головна редакторка «Трудової слави».
Тетяна Велика: «Ключові фактори успіху газети «Голос Гуляйпілля» – відкритість і достовірність»
Унікальність роботи в прифронтових умовах: грамотно відпрацьована логістики доставки газет
Головна редакторка газети «Голос Гуляйпілля» Тетяна Велика, яка цьогоріч активно долучилася до Національної спілки журналістів України розповіла, що з початку війни 586 днів газета не надходила до читачів. Оскільки Гуляйполе залишається зоною активних бойових дій, Тетяна Велика з маленькою донечкою переїхали в Івано-Франківськ, де продовжувала працювати онлайн – з перших днів війни діяв «Гуляйполе сіті»-сайт та телеграм-канал.
–Після повернення до Запоріжжя я зв’язалася із Сергієм Томіленком, який підтвердив можливість відновити друковану версію газети. І почалася активна робота. Адже газету треба не тільки випустити, а й розповсюдити. Я почала з пропрацювання логістики – як правильно газета має дійти до читача, заручилася підтримкою працівників «Укрпошти», ми одразу включилися у передплату з передплатним індексом.
Вже майже рік газета безперебійно надходить у прифронтові громади. Із січня 2024-го року «Укрпошта» почала доставляти передплатникам газету, яка виходить два рази на місяць. Нині тираж «Голосу Гуляйпілля» – 400 екземплярів. З них понад 100 – за передплатою, 200 – роздріб за замовленням Укрпошти, і 100 екземплярів надходить на благодійній основі жителям Малинівської та Гульйпільської громад, які після евакуації нині працюють на території міста Запоріжжя. Нині ми не можемо запустити трьохтисячний тираж, оскільки на це треба багато коштів., – каже Тетяна Велика.
Ключові фактори успіху журналіста у прифронтових реаліях від Тетяни Великої – –відкритість, коли у газети відкриті фейсбук-сторінки, соціальні мережі, на сторінках газети опубліковані мобільні телефони журналістів, і люди можуть у будь-який час звернутися, а також достовірність.
– Ми пишемо великі авторські матеріали про захисників, про захисниць – і про тих, які нині відважно боронять наш Гуляйпільський напрямок, і про тих, які, на жаль, загинули. А ще із часом ми зрозуміли, що людям цікаві також історії успіхів переселенців. Сьогодні дуже багато Гуляйпільчан проявили себе у бізнес ах в інших куточках нашої країни. І ця тематика також висвітлюється у нашій газеті. Також наш краєзнавець Іван Кушніренко займається випуском книг, і матеріали ми не тільки публікуємо в газеті, а й передаємо у фонд книгознавства. Зокрема, наші матеріали були включені у Книгу оборонців Гуляйпільського краю. Уже був презентований перший примірник Книги, і дуже приємно, що там була відзначена робота Гуляйпільських журналістів, – розповіла головна редакторка.
Вона переконана, що у 2025-му році робота не припиниться. На майбутній рік знову оголосили передплату.
–Відчуваю постійну підтримку НСЖУ. Дякую, що ми постійно на зв’язку, бо розуміємо, що без фінансів сьогодні ми не зможемо запуститися. Також, завдяки міжнародним донорам, Лабораторії журналістики суспільного інтересу, та таким проектам, як «Близько до нуля» маємо фінансування, яке дає можливість нам не тільки оплачувати заробітну плату для 4 працівників, а й друк газети. Вважаю, що цей рік ми попрацювали на відмінно – наголосила Тетяна Велика.
Олександр Моцний: «Ми з понеділка до четверга журналісти, а в четвер і п’ятницю – листоноші».
Унікальність роботи в прифронтових умовах: запровадили власну передплату та доставку газети
Для Краснопільської громади та її газети «Перемога» рік, що минає, головний редактор видання Олександр Моцний назвав найскладнішим з початку війни. Сумщина цього року потерпає від ворожих атак, тож редакція працює в зоні бойових дій. Тим часом випуск жодного номера газети зірвано не було.
Редакція організувала власну передплату та доставку газети по Краснопіллю, яка дала можливість виданню триматися на плаву.
–Мої колеги знають, що таке початок року, коли пошта затримує кошти за предплату, а за друк потрібно платити. Тож, щоб була якась готівка в редакції, ми ще півтора року тому вирішили спробувати таку практику – у Краснопіллі організували передплату в редакції, а газету розносили наші колеги. Я жартую: ми з понеділка до четверга журналісти, а в четвер і п’ятницю – листоноші. Роботи, звісно, додалося, фізичне навантаження збільшилось в рази, але додалося і передплатників. Цьогоріч завдяки такій практиці у Краснопіллі люди передплачують майже тисячу екземплярів газети, також ще 500 екземплярів – завдяки передплаті від Укрпошти, – розповідає Олександр Моцний.
Результати власної передплати і доставки у редакції »Перемоги»: здешевлення вартості газети та сформована база передплатників.
– Нам говорили, що ви зі своєю передплатою нічого не доб’єтеся, а ми показали, що можемо. І час показав, що цей вибір був вірний, тому що далі пішло масове скорочення листонош, у Краснопіллі залишились лише дві і вони фізично не могли впоратися з навантаженням. Втім, сподіваюся, що наші поштовики з пересувними відділеннями теж чогось навчились, принаймні люди, з якими я спілкувався, казали, що в деяких населених пунктах, є позитивне зрушення щодо якості доставки. Попри всі виклики, редакція працює, в тому числі завдяки підтримці Спілки журналістів. Ми також бали участь у проєкті від ІРМІ, який цьогоріч надав допомогу і практичну, і методичну. Це, справді, був неоціненний досвід, що дозволяє нам з оптимізмом дивитися в майбутнє.
Для фінансової сталості газети редакція бере участь у проєктах, зокрема, завдяки цьому вдалося придбати автомобіль, хоча частину коштів Олександр Моцний додав з власних кошті, які збирав на ремонт будинку. Авто планували використовувати для доставки газети у Краснопілля та найближчі села громади, розширивши й на них власну передплату. А ще – попутно привозити на замовлення передплатників певні товари. Однак цьогоріч масові обстріли перекреслили ці плани, бо деякі з тих сіл зруйновані.
Яким буде 25-й рік для «Перемоги» – Олександр Моцний поки сказати не береться, адже обстріли не вщухають, люди виїжджають, тож планувати складно.
–Про прибутки говорити нині не доводиться, але якщо у нас хоча б тисяча передплатних екземплярів, то це велика справа навіть морально. Тим не менше, у майбутній рік, дивимося з оптимізмом, люди передплачують газету, насамперед – як вони самі кажуть – хочемо вас підтримати тому що ви тут. Адже ніхто з моїх колег не виїхав з Краснопілля. У цьому теж запорука успіху. Я пишаюся своїм колективом, він мене з початку війни жодного разу не підвів, – зауважив Олександр Моцний.
Василь Мирошник: «Можемо випускати газету завдяки генератору від НСЖУ»
Унікальність роботи в прифронтових умовах: редакція шукає можливості робити корисні справи.
Про роботу газети «Зоря» із Золочева і її головного редактора Василя Савича Мирошника знають не лише українські, а й зарубіжні медійники. Адже він став героєм документальної стрічки «На межі», яку створила інформаційна служба Національної спілки журналістів України. Ця стрічка, яка була презентована і колегам за кордоном, ілюструє важливість прифронтових газет, коли наші колеги ризикують здоров’ям і життям, але доставляють свої газети, доставляють інформацію до своїх читачів. Ця документальна стрічка була презентована і в Києві, і на міжнародних майданчиках, і вона привертає увагу до внеску українських локальних журналістів.
Нині Василь Мирошник називає редакцією своє помешкання, адже власне будівля редакції розбита вщент. Навіть вночі напередодні онлайн-конференції Золочів обстріляли КАБами, шахедами і торнадо. Це все падало буквально за сотню метрів будинку Василя Мирошника, який нині виконує функцію редакції, бо її приміщення розбите вщент.
А тим часом Василь Мирошник зазначає, що він робить звичайну роботу, і пишається, що за час війни вдалося не пропустити жодного номера «Зорі». Газета виходить щотижня на восьми полосах, і за будь-яких умов доходить до читачів. До того ж, Василь Савич фіксує тенденцію до повернення додому людей, які раніше виїхали, рятуючись від війни.
–Наш регіон потерпає без світла і тепла, але ми можемо випускати газету — це завдяки НСЖУ, яка нам надала генератор. Допомога від Спілки і міжнародних донорів дуже практична і доречна. Хоч ми фінансово прагнемо насамперед на себе розраховувати, використовувати всі можливості для функціонування газети, укладаємо угоди про співпрацю із підприємствами, та й з владою – розповідаємо про їхні корисні справи, звісно, й критикуємо їх, коли це потрібно. Також у Богодухові діє чотири промислові підприємства, з якими співпрацюємо. Зокрема, започаткували спільний проєкт з рибоконсервним заводом «Екватор», спрямований на підтримку зайнятості населення, – каже Василь Мирошник.
Він розповів, що принцип газети – бути потрібними читачам, допомагати людям.
–Корисними і в соціальному плані, в економічному. Я думаю, що у газети немає майбутнього, якщо вона буде звичайним часописом, тобто лише відображатиме те, що бачимо. Якщо ми впливаємо на ситуацію, значить ми повноцінні журналісти, – підкреслив Василь Мирошник.
Інформаційна служба НСЖУ
