Пам’ятаємо! 24 роки тому, 16 вересня 2000 року, зник відомий журналіст, засновник «Української правди» Георгій Гонгадзе. Як було встановлено згодом, того дня його було жорстоко вбито
На жаль, убивство Гонгадзе не стало останнім кричущим фактом в історії боротьби журналістів за право на безпеку своєї професії, за право вільно нести правду своїй аудиторії. Таких фактів – десятки. Так, широкого резонансу набуло нерозкрите вбивство в Києві опозиційного білоруського журналіста Павла Шеремета 20 липня 2016 року. А лише п’ять років тому, 4 травня 2019 року в Черкасах особа, яка досі залишається невідомою, напала на журналіста Вадима Комарова – внаслідок жахливих травм він 20 червня 2019 року помер у лікарні.
У річницю загибелі Георгія Гонгадзе Національна спілка журналістів України, журналістська спільнота згадують й інших медійників, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок. Із початком повномасштабної російської агресії кількість жертв серед журналістів зросла у багато разів. За даними НСЖУ, станом на сьогодні окупанти вбили щонайменше 97 медійників, з них 17 – при виконанні професійних обов’язків.
– Нині ми вшановуємо пам’ять Георгія Гонгадзе та всіх колег, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок… Російсько-українська війна забрала життя багатьох журналістів. Вони працювали в найгарячіших точках, щоб світ дізнався правду про цю війну. Їхня робота і самопожертва не повинні бути марними, – наголошує голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Найкращий спосіб вшанувати пам’ять загиблих – це продовжувати їхню справу. Кожен журналіст, який чесно та об’єктивно висвітлює події, робить свій внесок у боротьбу за правду та свободу інформації.
«Зараз сину – чотири, і він запитує, коли тато народиться…»
– У День пам’яті загиблих журналістів ми згадуємо й Макса Левіна – відважного фотографа, який документував війну в Україні з 2014 року. Його кадри з зруйнованої Бородянки у 2022 році під час повномасштабного вторгнення РФ облетіли весь світ, – сказала в коментарі НСЖУ в.о. Бородянського селищного голови Ірина Захарченко. – У 2022 році Левін приїжджав до Бородянки, щоб евакуювати своїх родичів. Після евакуації він повернувся до селища, щоб зафіксувати фото та відео наслідків російських авіаударів по багатоповерхівках на Центральній вулиці Бородянки.
Зв’язок з Максом Левіним було втрачено 13 березня 2022 року, коли він вирушив у село Гута-Межигірська Вишгородського району Київської області документувати наслідки російської агресії. 1 квітня після тривалих пошуків поліція знайшла його тіло з вогнепальним пораненням…
За словами Ірини Захарченко, на честь Макса Левіна у Бородянці назвуть дитячу школу мистецтв. Це рішення було прийняте на 47-й сесії від 25 січня 2024 року.
Цьогоріч близькі й колеги Макса Левіна на його День народження, 7 липня, відвідали могилу і те місце в лісі, де його вбили російські військові. Там поставили табличку на місці, де він загинув.
– Ми не кликали заздалегідь, не робили анонсів у медіа, це було вузьке коло – нас було з десять осіб, – розповіла НСЖУ колишня дружина Макса Інна Варениця. – Був Маркіян Лисейко, і от він каже, що про памʼять про загиблих має дбати держава. Але ми і є держава, якась її частина. І загиблих зараз, на жаль, багато – серед цивільних і військових. Для памʼяті про наших близьких і колег не треба чекати на ініціативу згори. Хоча допомоги іноді бракує… Макс загинув наступного дня, коли нашому сину щойно виповнилось два роки. Синок довго запитував, коли подзвонить тато і коли він прийде. Я одразу йому розказала про загибель батька, але 2-річна дитина не може осягнути, що таке «смерть» і «назавжди». Він упізнає батька на фото, іноді ми говоримо про нього. Зараз сину чотири і він питає, «коли тато народиться?» Йому бракує батька.
«Бережіть своє життя, пам’ятайте, як важко буде без вас батькам…»
На брак підтримки, хоча б моральної, з боку держави нарікає й Ірина Петрівна – мама Богдана Бітіка, українського продюсера італійського видання La Repubblica, якого 26 квітня 2023 року в Херсоні вбив російський снайпер.
– На жаль, єдине, що я почула від представників влади, – це слова про те, що «чого він пішов у небезпечне місце, його туди ніхто не посилав»… Мені було дуже боляче… – каже Ірина Бітік.
Крім того, як зазначає Ірина Петрівна, італійські журналісти за сприяння НСЖУ надали їй матеріальну допомогу. Італійські колеги підтримують із нею зв’язок, відзначають внесок Богдана Бітіка у роботу італійських журналістів в Україні, запросили до себе сина Богдана, щоб він розповів про батька.
– Богдан багато говорив мені про те, як важливо висвітлювати події нашої війни, доносити правду до міжнародної спільноти, – каже Ірина Петрівна. – Розповідав про свої поїздки з іноземними журналістами на фронт.
Нині декілька друзів Богдана воюють, але все одно знаходять можливість відвідати його могилу… «Друзі не забувають», – каже Ірина Петрівна.
– Журналісти, які працюють у зоні конфлікту, будь ласка, будьте обережні! – звертається жінка до колег свого загиблого сина. – Бережіть своє життя, пам’ятайте про те, як важко без вас буде батькам… Обов’язково майте захисне спорядження, співпрацюйте з військовими. А головне – висвітлюйте правду!
«Ця людська жертва зблизила Литву і Україну»
Серед загиблих в Україні журналістів – не лише українці…
Так, в останніх числах березня 2022 року російські окупанти вбили в українському місті Маріуполі литовського кінорежисера, культурного антрополога, журналіста Мантаса Кведаравічюса. У Маріуполь він прибув, коли місто вже було в облозі. 2015 року в цьому місті режисер зняв документальний фільм «Маріуполіс».
– Життя, творчість та трагічний кінець 45-річного режисера відзначені багатьма символами, – сказав у коментарі НСЖУ голова Литовської спілки журналістів Дайніус Редзявічюс. – В арсеналі замку Біржай, рідного міста Мантоса Кведаравічюса, цьогоріч було показано спеціальну виставку пам’яті. І тепер у цьому місті можна прогулятися вулицею імені Мантaса Кведаравічюса. Йому також було надано звання почесного громадянина самоврядування Біржайського району. Мантас став першою жертвою серед литовців в українській оборонній війні. Ця людська жертва зблизила Литву та Україну. І щодня боротьбу України за свободу відзначено новими жертвами. І водночас щодня відстоюється свобода – це чергова перемога свободи над рабством «російського світу».
Дайніус Редзявічюс каже, що кожен журналіст, який намагається показати всі найгірші ракурси війни та найнатхненніші моменти боротьби за свободу, гідний звання героя. І ті колеги, які пожертвували собою за наше право знати, що таке війна, варті вічної пам’яті. Щоб пам’ятати, що боротьба за свободу – це священна війна.
Інформаційна служба НСЖУ
