У Близнюках на Харківщині, за кілька десятків кілометрів від лінії фронту, й далі виходить газета «Нове життя». Попри обстріли, економічні труднощі та кадрові проблеми, редакція не лише зберегла друковане видання, але й активно розвиває онлайн-платформи. Редакторка Ірина Воронкіна розповідає, як команда з чотирьох осіб щодня бореться за право інформувати свою громаду та зберігати 95-річні традиції місцевої журналістики в умовах повномасштабної війни.
«Над головами постійно щось літає»
Близнюки – це Харківщина. І війна тут у вигляді великого танкового з’єднання, що відновлювалося після нерівних боїв з російським агресором, заявила про себе ще в 2014-му. Вже тоді працівники редакції газети «Нове життя» долучились до волонтерського руху, ставши координаторами допомоги українським бійцям.
Сьогодні співпрацюють з благодійним фондом «Єдність Близнюківщини», збирають в редакції кришечки, тканину для сіток, нашоломників, подушок тощо і передають це в місця виготовлення потрібного для армії. Започаткували журналісти і безстрокову акцію «Посилка воїну», то і до фонду передають, і самі переправляють «Новою поштою» та відвозять військовим.
Яка тепер обстановка в Близнюківській громаді, що межує з Дніпропетровською та Донецькою областями, говорити, мабуть, зайве, адже щодня чуємо про намагання ворога зітерти Харківщину, як і Донбас, Сумщину, Запоріжжя та й усю Україну з лиця землі. Тривалий час Близнюки були на другій лінії фронту, хоча, як розповідає редакторка газети «Нове життя» Ірина Воронкіна, дякувати долі, руйнівних обстрілів громада майже не зазнала.
Хочеться вірити, що так буде й надалі. Але постійно над головами жителів і численних переселенців щось літає, нагадуючи, що бойові дії дуже близько і розслаблятися не можна. Навіть під час нашої розмови Ірина часом насторожувалася, почувши гул літаків, що «залітав» і до диктофона, на який записували нашу розмову. Постійно через відсутність електроенергії чи ще з якихось причин рвався телефонний зв’язок, і це, схоже дошкульна, але, на жаль, звична для Харківщини ситуація.
Вимушений тайм-аут і відновлення
Після номера 24 лютого 2022 року певний час не виходила друкована версія газети. Це було пов’язано з тим, що з початком широкомасштабного вторгнення тут не працювала пошта і не працював «Фактор-Друк» у Харкові, де близнюківці друкували своє видання.
Як тільки налагодилася робота пошти і друкарні – з липня 2022 року – друкована газета знову прийшла до передплатників. Щоправда замість щотижневика стали виходити раз на місяць. На такий режим змушені були перейти не з власної волі, а через те, що «Укрпошта» могла доставляти газету тільки тоді, коли раз на місяць везла людям пенсію.
Втім, люди Близнюківської і Лозівської громад були раді й тому, що хоча б раз на місяць могли отримувати вісім сторінок видання з живим словом свого регіону.
Так було весь 2022 рік. А з 2023 року і дотепер «Нове життя» виходить на тих же восьми шпальтах, але вже двічі на місяць. Передплата-2024 видалася дуже нелегкою, і, як каже Ірина Воронкіна, з кожним роком передплата проходить все складніше. Найперша причина такої ситуації вже не перший рік – неякісна доставка газети. Вже й віру втрачають, щоб пошта поставилася до своїх зобов’язань відповідальніше, не вишукувала б приводів для своїх виправдань і почала доставляти газету вчасно.
Тепер додається ще й широкомасштабна війна, коли в житті людей все зрушилося зі звичних рейок, і на першому плані стали питання елементарного виживання.
І все-таки попри всі виклики тираж друкованої газети хоч і не 3500, як було до війни, але 1500 – 1600 примірників набирається. Кілька десятків примірників реалізують уроздріб.
На біду, видавничий комплекс «Фактор-Друк» у Харкові був зруйнований ворожою ракетою, і тепер газету друкують далеко від Близнюків – у Вінниці. Якість друку і вартість абсолютно влаштовують редакцію, але додалися проблеми з вчасною доставкою газети на пошту і до читача.
Є села, де газета не просто потрібна, а необхідна
Ірина Воронкіна розповіла:
«В результаті територіальної реформи об’єднали два великих райони Харківщини, і Близнюківський район увійшов до складу Лозівського. В документах об’єднали, але територія громади залишається так само великою – до неї входить 96 сіл, в яких, як і раніше, живуть люди.
На сьогодні в шести населених пунктах нашої громади і досі немає інтернет покриття, і в цих селах газета вкрай потрібна. Водночас «Укрпошта» провела чергову «оптимізацію»: тепер до скорочення числа стаціонарних відділень додалося, що й на пересувних відділеннях немає листонош, їхні обов’язки виконують водії.
Що говорити про віддалені села, якщо на всі великі Близнюки працює одна листоноша. А з такою доставкою, що з кожним роком стає все гіршою, переходити на щотижневий вихід у світ немає ніякого сенсу».
На сайті «Нового життя» привертає увагу реклама передплати газети. Повідомляється, що друковане видання можна передплатити у відділеннях «Укрпошти», можна передплати газету в самій редакції, працівники якої беруть на себе оформлення на пошті передплатних абонементів.
Практикують тут і PDF-передплату, вартість якої така сама, як і друкованої газети. Передплатників не так багато, як хотілося б, але натомість географія розширюється. Та й читачів онлайн-передплати може бути більше, ніж у друкованого видання.
Зберігають традицію і активно працюють у нових форматах
«Зберегти друковану газету – наша мрія і наш обов’язок », – каже редакторка. – Але часи міняються, і сьогодні багато читачів друкованої газети стали користувачами інтернет платформ. Тому з 2022 року, коли була перерва з виходом у світ друкованої версії газети, активніше, ніж раніше, запрацювали сайт «Нового життя» і соціальні мережі».
З матеріалів сайту формується наступний номер газети
Спочатку сайт активно працював, щоб оперативно інформувати людей про найнагальніше. Щоранку на його платформі публікували ранкові зведення про загальну ситуацію в регіоні, а також про те, які магазини і аптеки працюють, як дотримуватись правил безпеки, коли фронт стає дуже наближеним. Узнавали й публікували інформацію про ціни, де і за які гроші можна купити продукти, де продають хліб, бо з хлібом також на початку широкомасштабного вторгнення були проблеми. Нині дуже популярна серед людей інформація про вакансії, адже питання роботи стоїть дуже гостро.
Треба сказати, що інформація на сайті оновлюється щогодини, і це не тільки повідомлення про поточну ситуацію. Це можуть бути матеріали прес-центрів місцевих громад, інформація про події, про відомих людей, про досягнення і здобутки земляків. Є один нюанс: оскільки Близнюківська громада перебуває зоні можливих бойових дій, матеріали про події, що збирають багато людей в одному місці, заради безпеки публікуються на сайті і в соціальних мережах після того, як ці події відбулися.
Співпрацюють з відділом агропромислового розвитку Лозівської РВА, Первомайським центром безоплатної первинної допомоги, правоохоронними органами, центрами надання соціальних, культурних, адміністративних послуг Близнюківської селищної ради тощо. Хоча ці структури мають свої сайти, їхнє охоплення аудиторії значно менше, ніж у «Нового життя», адже всі його інтернет платформи разом з газетою охоплюють близько п’ятдесяти тисяч осіб. Отже місцеві структури не проти, а подеколи й самі пропонують розмістити їхні інформації на ресурсах видання.
Поки що така співпраця з офіційними структурами, на жаль, не монетизована, все працює на взаємовигідних умовах: установам і організаціям – ширша інформативність, газеті – потрібні широкому загалу матеріали.
Угода укладена тільки з Близнюківською селищною радою. І це угода не на висвітлення діяльності, а угода на поширення необхідної населенню інформації (наприклад, це може бути інформація про оголошення певного конкурсу, тендеру, проведення якихось заходів). Такі публікації селищної ради оплачуються згідно з виставленими рахунками.
З матеріалів сайту формується і черговий номер газети. Причому, якщо в багатьох редакціях спочатку публікують матеріал у газеті, а затим розміщують на сайті (кажуть, щоб не збити тиражі друкованого видання), то в Близнюках навпаки – спочатку сайт, затим газета. Сайтом підтримують актуальність інформації, а в газету, яка виходить двічі на місяць, ідуть публікації, що не обмежені часовими рамками.
Діти на екскурсії в редакції «Нового життя»
Соціальні мережі «розкручені» вже давно і продовжують працювати
Щодо соціальних мереж Ірина каже, що вони працюють у «Нового життя» давно і активно. Розповідає: «У Фейсбуці в групі маємо 15500 підписників плюс 7000 підписників на сторінці Фейсбуку. Працюють Інстаграм, Телеграм канал, до яких підключені чати для активного спілкування підписників.
Під час війни розкрутили Ютуб. З інтересом сприймають земляки прямі ефіри з цікавими людьми – військовими і волонтерами, представниками місцевої влади і керівниками установ, лікарями, вчителями, військовими». Тобто Ютуб став трибуною для всіх, хто підтримує ритм життя в громаді, хто може бути цікавим для широкої аудиторії. Короткими роликами з місця подій наглядно розповідають у своїх соцмережах про щоденне життя громади, про визначні події. Людям таке місцеве «кіно» цікаве.
Ірина Воронкіна наголошує: «Ми не маємо права втрачати свою інформаційну нішу! Тож стараємося самостійно забезпечити жителів Близнюківської громади якісною, перевіреною інформацією будь-якими доступними способами».
Не числом сильні, а умінням
На запитання: «Як вам вдається все встигати?», – Ірина тільки знизує плечима: «Сама іноді дивуюся». І посміхається: «Ми ще й відпочивати іноді встигаємо».
Не варто, напевно, казати про згуртованість, взаєморозуміння і підтримку в цьому невеличкому колективі, де чекають з війни з перемогою свого відповідального секретаря Сергія Попова. І так з усієї розмови зрозуміло, що тут боротьбу за збереження «Нового життя» ведуть 24 на 7 – практично без відпусток і вихідних. І сильна редакція не числом, так умінням.
Загалом, робота в цій редакції чітко розподілена. Ірина Воронкіна очолює колектив з 2008 року і на сьогодні саме на ній більшість журналістських матеріалів. Ще раніше – з 2000 року – прийшла в редакцію і дотепер працює помічниця редактора Наталя Ткаченко, яка верстає газету, забезпечуючи сучасний дизайн, завдяки чому газета не тільки цікава, а добротно оформлена. Також Наталя виконує замовлення з виготовлення фото на документи і ксерокопії. З 2016 року працює в редакції бухгалтерка Алла Журба, яка веде весь фінансовий бік роботи, а тепер ще й вишукує конкурси, куди подають заявки на гранти. З 2021 року ввійшов у редакційну сім’ю відповідальний секретар Сергій Попов, котрий наповнював матеріалами сайт і соцмережі, забезпечував технічно прямі ефіри з редакційної студії, стріми з місця подій.
Нині Сергій став на захист України – його мобілізовано до лав ЗСУ. Тепер обов’язки з наповнення сайту і соцмереж, проведення стрімів і прямих ефірів бере на себе редакторка Ірина Воронкіна. Бідкається: «З призовом Сергія до війська, як на зло, закапризувала техніка. Мабуть, відчула відсутність справжнього господаря – комп’ютерника, який в інтернет-ресурсах – свій серед своїх. Зараз всю апаратуру налагодили, але без Сергія редакції складно, то з нетерпінням чекаємо його повернення з перемогою».
Кошти збирають копієчка до копієчки
Найперше в умовах, коли зовсім не стало реклами, гостро стояло питання, що грошей на видання друкованої версії газети практично немає, задумалися над тим, де ще можна заробити. Споріднена діяльність, якою займатися почали з 2021 року, – це фото на документи та ксерокопії, приносила невеличкий заробіток, але це вже було хоча б щось.
З початком повномасштабного вторгнення в редакції «Нового життя» побувало багато людей з цікавими непересічними долями, про багатьох з них писала редакторка. Декілька десятків тисяч вона заробила, друкуючи матеріали про військових та військовослужбовиць як фрілансерка. Усе зароблене пані Ірина клала в редакційну касу, не на словах, а на ділі борючись за збереження друкованого видання.
Також медіа «Нове життя» стало активним учасником кількох грантових проєктів, запропонованих різними інституціями. Пропозиції взяти участь у грантових проєктах були дуже на часі, і це стало суттєвою підтримкою, дуже потрібною прифронтовій редакції.
Найперше була цікава співпраця з Тернопільським прес-клубом, його очільниця Анжела Кардинал запропонувала отримали перший грант на інформативну діяльність про внутрішньо переміщених осіб на сайті у соціальних мережах.
Потім Ірина стала учасницею гендерного проєкту, до участі в якому отримала запрошення від Богдани Стельмах, керівниці Волинського прес-клубу. Далі – співпраця з Харківським прес-клубом, коли виділялися кошти на матеріали з місця подій, такі, як готувала Ірина з поїздок по деокупованих і прифронтових територіях.
Важливі не тільки гроші. Важливо відчути, що ти не один
«Важливо в ці складні роки, – каже пані Ірина, – відчути, що ти не сам на сам з проблемами. Упевненості додає відчуття, що у тебе є куди звернутися, щоб отримати юридичну консультацію, роз’яснення, як краще в тій або іншій ситуації. Допомагають в роботі тренінги і семінари, онлайн зустрічі, що проводять НСЖУ, УАМБ, прес-клуби. Стараємось не пропускати такі тренінги, де отримуємо дуже потрібну в практичній роботі інформацію».
Значна дієва допомога прийшла від Української асоціації медіабізнесу. «Починаючи з березня 2022 року і дотепер УАМБ завжди поруч, – ділиться Ірина Воронкіна. – Нам були передані ноутбук, фотоапарат, ліцензовану програму, бронежилети, турнікети. До всього, ми виграли три грантових проєкти, запропоновані асоціацією».
Дякує Ірина своїй колезі – редакторці Харківської обласної газети «Слобідський край» Ларисі Гнатченко, яка, працюючи під постійними обстрілами, зуміла об’єднати колег з місцевих газет Харківщини. Була створена група «Редактори ікс», в якій учасники та учасниці обмінювались важливою інформацією і знали про події, які відбуваються на тій чи іншій території області. З часом Гнатченко запропонувала «Новому життю» участь у грантовому проєкті «Залишайся живим», кошти від якого також поповнили редакційну касу. Журналісти «Нового життя» брали участь і в інших конкурсах, де можна виграти гранти. Роботи було багато, але вона приносила радість, бо була і залишається необхідною для читачів прифронтового регіону. До всього, у 2023 році редакція сплатила півмільйона гривень податків.
І, звичайно, що не залишає колектив «Нового життя» без уваги Національна спілка журналістів України. Найперше – голова НСЖУ Сергій Томіленко сприяв випуску новорічного номера газети 2023 року, коли редакції були виділені кошти європейських донорів на його підготовку і друк.
У великій нагоді став переданий від НСЖУ ноутбук. Ірина Воронкіна каже: «Тепер, коли маємо достатньо техніки, є можливість працювати віддалено. Це дуже важливо, адже, де б я не була, на скільки днів і як далеко не виїжджала б з Близнюків, я можу виставляти матеріали на сайт і в соціальних мережах, передавати їх для розміщення на сторінках газети. Це постійний зв’язок з редакцією, можливість на відстані вирішувати адміністративні питання. Зі смартфоном це було робити важче, а коли прийшов на допомогу ноутбук, професійне життя стало активнішим».
А ще НСЖУ був переданий ящик дитячих іграшок – подарунок від японців. Ірина розповіла: «До нас часто приходять батьки з дітками, яким ми ці подарунки і презентували. До слова, у Близнюківській громаді функціонує Кімната терапевтичної іграшки, куди приносять іграшки небайдужі люди, діти яких вже стали дорослими. Деякі іграшки заносили і до редакції,
а вже ми дарували їх нашим маленьким відвідувачам, які мають статус внутрішньо переміщених осіб або разом з дорослими долучаються до волонтерського руху».
Допомагав Сергій Томіленко відстояти права журналістів, коли у Львові працівники ТЦК прямо серед вулиці затримали і мобілізували відповідального секретаря редакції, коли той перебував там у короткому відрядженні на навчанні. З ініціативи голови НСЖУ були залучені адвокати, які доводили, що на інформаційному фронті медійники потрібні більше, ніж на полі бою з автоматом в руках. Та, на жаль, не всі чиновники в Україні це розуміють.
Між тим, голова Кабінету міністрів України Денис Шмигаль наголосив, що важливим складником безпеки є протидія російським фейкам і дезінформації, і не лише в Україні, а й на міжнародній арені. За його словами, у цьому питанні уряд посилився призначенням нового міністра культури та стратегічних комунікацій, яким став Микола Точицький. Сподіватимось, що й місцеві медіа будуть належним чином оцінені в цій боротьбі проти ворожої пропаганди. Ірина Воронкіна зазначає: «Локальні друковані видання, які мають по 90-100 років, є найближчими до всіх верст населення, їм довіряють, бо інформація, подана на шпальтах газет перевіряється набагато ретельніше, ніж в онлайн-ресурсах, та й подається виваженіше. Саме друковані ЗМІ найбільше впливають на суспільну думку. А зараз, на жаль, роль газет знеціюється. Чому? Не розумію»
Традиційно: про що пишуть
Зараз розділи сайту, соціальні мережі, сторінки газети наповнюють історії про військових, які захищають Батьківщину від російської навали, про жінок, які допомагають в тилу наближати перемогу, про підприємців, які працюють в умовах великої війни і щедро допомагають фронту, волонтерів, без діяльності яких військовим важко було б вистояти у нерівній боротьбі з ворогом. У редакторки медіа «Нове життя» була можливість у 2022 році їздити з волонтерами із сільськогосподарського товариства «Колос» у деокуповані міста – Ізюм, Балаклію, Куп’янськ – відразу після їхнього звільнення. Усі ці поїздки, наповнені гострими враженнями від побаченого, виливалися в розповіді очевидиці, яка не з чужих слів знала про все, що відбувається в деокупованих і прифронтових містах і селах, на воєнних дорогах. Такі матеріали сприймалися і сприймаються читачем з великим інтересом, мають активний відгук.
А ще ж життя громади, яке продовжується і, більше того, вирує, попри воєнні будні. Аграрії обробляють поля, усіяні мінами, дорослі долучають дітей до волонтерського руху, спортсмени достойно відстоюють честь Близнюківщини на міжнародних аренах, юні художники та музиканти, незважаючи на навчання в дистанційному форматі, дивують своїми талантами та отримують гран-прі в різноманітних конкурсах, задля безпеки будуються бомбосховища, активно та якісно надаються соціальні та адміністративні послуги тощо.
Медіа «Нове життя» є комунікатором між владою та громадськістю, відповідаючи на запитання людей, допомагаючи розв’язувати нагальні проблеми, радячи та спрямовуючи. А сама газета з 95-тирічною історією продовжує залишатися фундаментом інформаційного фронту, розгорнутого наразі в районі можливих бойових дій.
«Нове життя» у захисників на нулі
Яким буде рік наступний?
Наближається передплатна пора, і якою буде передплата газети «Нове життя» в 2025 році – сьогодні сказати складно. Не дають спокою редакторці думки про необхідність замість творчої роботи думати і дбати про будь-яку можливість заробітку. Нікуди не діваються, а тільки посилюються, проблеми з доставкою газети читачам, що пов’язано не тільки з поштою, а й віддаленістю друкарні.
Втім, головне – мріють у Близнюках про переможне закінчення війни, щоб не було повідомлень про загибель земляків і діти не залишалися сиротами. Мріють, щоб не літали ворожі ракети над головами, а життя повернулося б у звичний мирний ритм з усіма його проблемами і радощами. Заради цього живуть і працюють.
«Друковані ЗМІ ще довго будуть в тренді».
Вже на завершення нашого спілкування Ірина Воронкіна сказала так:
«Як швидко не наступав би прогрес в царині медіа, друковані ЗМІ ще довго будуть в тренді. Це не Інтернет ресурс, де можна в будь-яку хвилину змінити тексти; не радіо, де, прослухавши інформацію, можна відразу її забути; не телебачення. Важливо те, що інформація в місцевих друкованих ЗМІ – ексклюзивна і спрямована на цільову аудиторію, де завжди чекають зустрічі з розповідями про місцеве життя.
Газета – це фактично документ, оскільки те, що написане «пером» сокирою не вирубаєш – це назавжди. Нині ми відзначили 95 років від дня виходу в світ першого номера «Нового життя», і по публікаціях часопису прослідковується вся непроста історія Харківщини. Недарма гості нашої редакції з інтересом гортають сторінки підшивок минулих років і десятиліть. Іноді навіть дивуються, як нам вдається все це зберегти».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
