Пам’яті Героя України!

Спецвипуск пам’яті земляка, Героя України Тараса Матвіїва, який героїчно загинув на Донбасі, підготувала жидачівська газета «Новий час». На восьми сторінках часопису розміщені інтерв’ю Тараса, які він як, активіст Майдану та як військовий, давав свого часу «Новому часу» та Жидачівському ФМ-радіо, біографічні фотографії, новини про події на Донбасі та про прощання з Героєм у Києві, співчуття.

Інформує видання і про намір запровадити Національною спілкою журналістів України всеукраїнську журналістську відзнаку імені Тараса Матвіїва. Адже Тарас мав журналістську освіту, був членом НСЖУ, активно публікувався в медіа. За ініціативи Львівської облорганізації НСЖУ зараз вивчається формат такої відзнаки (конкурс журналістських робіт або відзначення редакцій ЗМІ).

Нагадаємо, що лейтенант Тарас Матвіїв загинув 10 липня близько 20:00 у районі селища Троїцьке Попаснянського району Луганської області від осколкових поранень, яких зазнав під час розриву міни, коли допомагав побратимам під час атаки бойовиків. Помер дорогою до лікарні.

Після прощання у Києві та Львові у середу, 15 липня, відбувається  прощання та похорон у Жидачеві Львівської області.

Колонка редактора

Не вистачає слів. Хоч ні, вони рвуться назовні, роз-ривають душу, і лише ком у горлі заставляє мовчати. Не віриться, не усвідомлюється, як так?..

Тарас Матвіїв. Він світився ще тою юною щирою безпосередністю, але його думки були по-дорослому глибокі і відверті. На відміну від багатьох із нас, Тарас був справжнім… Загострене почут- тя справедливості… Це про нього. А ще – самостійність у прийнятті рішень, і якщо вже йти – то йти до кінця…

Його відмовляли у непростому бурем-ному листопаді 2013-го, коли він «жив» на Майдані, його переконували, що армія і військо йому, дипломованому перспективному журналісту, який зможе будь-де зробити кар’єру, – теж без потреби. Журналісти захищають Україну як уміють і як нас вчили – пером, мікрофоном, телекамерою. А Тарас, випускник факультету журналістики, обрав для себе інший шлях: фронт і передову.

Тоді багато хто запитував: «Тарасе, для чого тобі це?» А він говорив відверто й просто: «…маю обов’язок. Перед совістю і людьми, яких поважаю. Я свідомо обрав шлях постійних потрясінь і викликів, відкинувши попередній спосіб життя, медійну кар‘єру і навіть давні мрії. Бо не можу по-іншому… Ми покірно прийняли виклики часу і вийшли далеко за межі «зони комфорту». Ми стали нагадувати кочівників, що рвонули з осілих місць у безкраї степи, не маючи уявлення, що чекає за горизонтом. Такий стиль життя підходить далеко не для всіх.

Пісок у «берцах» і на губах, перша сивина на скронях і вічні синці від недосипу –  це все не мало значення. Навіть коли наші ряди рідшали, бо когось забирала куля, а іншого еміграція чи емоційне вигорання, ми продовжували йти. Аж донині.

Як на мене, у час великих змін злочинно стояти осторонь. Тому робив що міг, хоч не завжди успішно чи завершено. Впевненість у кінцевій меті давала снагу продовжувати рух до цілі…

Дивовижно, але навіть війна й революція, що підняли потужну хвилю, остаточно не зрушили брилу «багатовекторної» самоідентифікації. Зусиль пасіонарної меншості виявилось замало, аби переконати більшість у перспективах «української» України. Виявилось, що величезна кількість моїх співвітчизників досі не вирвалась із малоросійської та радянської парадигми світосприйняття. Таких було завше багато. Втім тепер ця частина суспільства свідомо чи ні ставить під загрозу усі потуги молодої країни останніх років…

До останнього сподіваюсь, що українці не розміняють свободу на срібняки і не побояться відповідальності за свої вчинки. Dum spiro spero, товариство!»…

І знову лине «Плине кача…» І знову тисячі людей вздовж доріг по всій Україні стоять на колінах і плачуть. Везуть додому нашого Тараса… Везуть у древній Удеч, до мами… Вже скоро, вже недалечко…

Колись поет Галябарда присвятив Назарію Яремчуку слова: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, певно в цьому і є та найбільша провина моя…»

Це й про нього… Про нашого Тараса… Вічна пам’ять Герою України…

Андрій Данилець, головний редактор газети «Новий Час»