Провідна фахівчиня департаменту моніторингу якості контенту Національної суспільної телерадіокомпанії України Віталіна Зіньківська понад рік жила в Івано-Франківську, часто долучалася до заходів, які організовував Центр журналістської солідарності НСЖУ. Сюди медійниця з родиною приїхала з Харкова, в якому протрималася під обстрілами сорок п’ять днів.
У травні 2023-го Віталіна повернулася додому. Пригадується, як напередодні від’їзду вона завітала в Центр журналістської солідарності НСЖУ.
– Попри неймовірну гостинність Прикарпаття, моєю найбільшою мрією було повернення до рідного Харкова. Тепер настав час цю мрію здійснити. Усе-таки, дім є дім. Думаю, що Харкову зараз потрібна кожна людина. У нас є «Армія відновлення», і я обов’язково до неї приєднаюся настільки, наскільки це буде в моїх силах. Є ще де завали розбирати й займатися іншими речами, бо бомбардування та прильоти, на жаль, тривають. Місто – це не лише архітектура, це, передусім, люди. Коли харків’яни виїхали, я побачила, як на головній вулиці не було жодної людини. Не можна, щоб Харків був таким. Треба повертати туди життя», – сказала тоді Віталіна Зіньківська.
Відтоді Віталіна в Харкові, де не тільки продовжує виконувати свій професійний журналістський обов’язок, але й активно волонтерить, займається спілчанськими справами.
Ось що розповіла колега-медійниця.
– Працюється, як і всім у Харкові, під виття нескінченних повітряних тривог. Доходить до семи і навіть десяти годин у режимі тривоги. На щастя, в Харкові є кілька Telegram-каналів, які моментально повідомляють, чи є небезпека безпосередньо для міста, чи «сусіди» працюють у режимі ППО, або що є загроза для прикордонних міст і селищ. Тобто, почув тривогу, подивився в Telegram-канал і працюєш далі.
Повернувшись з Івано-Франківська торік у травні, звісно, обійшла весь центр Харкова, щоб на власні очі побачити, що зробили з рідним містом орки. Минув майже рік, і руйнувань стало ще більше. Страшно на це дивитись, але водночас бачу, як Харків ретельно загоює свої рани. Будівля обласної адміністрації, в яку ворожий «Іскандер» влучив 1 березня 2022 року і про яку говорили, що вона відновленню не підлягає, вже ремонтується. Біля дуже пошкодженої будівлі обласної Нацполіції встановлено баштовий кран, і теж робота кипить. Другого січня вже цього року шахед влетів у старовинний двоповерховий особнячок в самому центрі Харкова, зруйнувавши дах і перетворивши весь другий поверх практично на купу каміння. Вже наприкінці лютого відновили дах, а на першому поверсі знову відчинилися банк і магазин Prostor.
У Харкові працюють практично всі ринки, більшість аптек, багато магазинів, торгових центрів. Увесь комунальний транспорт, включаючи метро, безкоштовний. У метро відкрилася перша підземна школа. І так дивно бачити, як дітлахи з різнокольоровими рюкзачками спускаються під землю, щоб вчитися! Метропотяги на цю станцію прибувають на низькій швидкості та без оголошення, аби не заважати учням.
Моя робота – це моніторинг суспільної телерадіокомпанії. Вона не вимагає роботи у полі, тож з великою повагою спостерігаю за тим, як сміливо, рішуче й оперативно діють харківські колеги. Вони приїздять на місце обстрілів і влучень майже одночасно із поліцією та рятувальниками і ведуть свої репортажі на тлі працюючих пожежних машин та іншої спецтехніки. Комунальники негайно прибирають уламки розбитих будівельних конструкцій, щоб забезпечити доступ до пошкоджених споруд, а також проїзд транспорту. Електрика, тепло, вода та газ подаються негайно. Якщо якась із мереж пошкоджена, то дуже швидко відновлюють. На вулицях мало молоді – всі наші навчальні заклади працюють дистанційно. Для студентського Харкова це дуже помітна втрата, коли пішоходи на вулицях – переважно жінки та літні люди.
У нашому місті дуже багато військових, і ставлення до них шанобливе й уважне: поступитися чергою, заплатити за каву – звичайна річ для харків’ян.
Військові справді всюди, у тому числі в назвах харківських вулиць. Так колишня Державінська була одноголосно перейменована на честь Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»). І це ніби вітання з Івано-Франківська, який прихистив нас на цілий рік і який встигла щиро полюбити.
І ще таке. Керівник харківської обласної організації Спілки, точніше, в.о., живе в Албанії, відповідальний секретар – у Швейцарії. Тож передали мені печатку, і я оформлюю квитки новим членам, бо прийом у НСЖУ ведеться регулярно. Також приймаю членські внески. Роблю це в одному кафе у центрі, бо Будинок друку, де був офіс харківської спілки, пошкоджено обстрілом, – каже Віталіна Зіньківська.
Віталіна Зіньківська в екопарку Фельдмана, де стояли росіяни і звідки обстрілювали Харків 
Із сином Гамлетом 
Придбано тканину, яку журналістка-волонтерка наріже на стрічки для маскувальних сіток 
Наслідки влучання у старовинний будинок за 100 метрів від будинку медійниці 
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Вікторія Плахта
