Про сьогодення і можливе майбутнє свого видання та інших місцевих медіа говорить головний редактор газети «Ворскла» з постійно обстрілюваної Великої Писарівки, що на Сумщині, Олексій Пасюга
Перша допомога, яку ми отримали після початку повномасштабної агресії, була допомога від Національної спілки журналістів, і це назавжди залишиться в нашій вдячній пам’яті. Допомога була дуже доречною: на отримані кошти ми відремонтували розбитий під час обстрілів дах в будинку редакції.
З початком широкомасштабного російського вторгнення з обстрілами Великої Писарівки ми призупинили випуск газети, а з часом перед нашим колективом постало питання, чи відновлювати «Ворсклу», чи ні. Обстановка була непроста: обстріли продовжувалися, люди почали масово виїжджати, місцева економіка також переживала не найкращі часи. Чи до газети буде людям в такий час?
І все-таки вирішили, що треба відновлюватися, бо не можна залишати людей без якісної місцевої інформації, що підтримає їх, не дасть втратити віру в перемогу. Та коли все ж таки ми відновили вихід у світ, зрозуміли, що тільки на нашому ентузіазмі, на жаль, далеко не поїдеш. І тоді для нас стало справжньою знахідкою, коли НСЖУ допомогла нам отримати не просто грант, а грант і на навчання, і на матеріальну допомогу від Інституту розвитку регіональної преси та швейцарської фундації Hirondelle.
Наскільки це було важливо і значимо, можна бачити на прикладі сусідньої Охтирки. У місті з населенням 60 000 людей за час повномасштабної агресії зникло п’ять доволі потужних газет, і без доходів від передплати, без реклами вони не змогли вижити. А ми вижили і намагаємось розвивати не тільки друковану газету, а й цифрові платформи.
Працювати на розвиток ми вчимося, беручи участь у наданому НСЖУ проєкті від ІРМІ та Hirondelle. Наразі ми зберігаємо друковане видання і в 2024 році навіть наростили тираж. А поряд з цим створили сайт, працюють наші Telegram канал і You Tube.
З перших днів вторгнення один наш колега пішов воювати на фронті, і ми залишилися без верстальника, ще двоє співробітників виїхали за кордон, але працюють дистанційно. Тепер узяли на роботу верстальника, робота налагоджується. А найголовніше – ми вчасно зрозуміли, що не варто покладатися на «Укрпошту».
Заздалегідь ми почали попереджати своїх читачів, що будемо організовувати передплату самі. Особливо це стосувалося передплатників у п’ятикілометровій зоні, куди пошта не їздила навіть тоді, коли ще туди можна було їздити. Зараз поштові машини взагалі там практично не з’являються.
В результаті «Укрпошта» доставляє лише третину нашої передплати – це близько 800 екземплярів. Ще 1500 примірників тиражу розвозимо самі. На сьогодні в п’ятикілометровій зоні залишається зовсім не багато людей, і поки що залишається тільки сподіватися на повернення жителів прикордонних сіл додому.
Але коли бачиш очі людей, коли приїжджаємо до п’ятикілометрової зони і привозимо газету, ти розумієш, що варто пробиратися до них тими замінованими шляхами, ризикувати потрапити під обстріл. Тому що там є люди, для яких часто газета, хоч як не пафосно це звучить, є єдиним джерелом інформації і зв’язку з Україною.
На цих територіях і тепер продовжують транслюватись російські телеканали, звучить російське радіо. Українські канали там не транслюються. А якщо врахувати, що в нас майже половина населених пунктів вздовж кордону без електрики, і тільки іноді вмикають генератори, говорити про якісь там інтернети не виходить.
Хоча варто сказати, що, на щастя, на прикордонних територіях посилився сигнал мобільного зв’язку, відповідно працює і мобільний інтернет. І саме для цих людей ми розвиваємо свій сайт, а також розсилаємо передплатникам PDF-версію «Ворскли». Люди заходять, читають, а для нас це теж джерело доходів.
Хочу сказати, що ми цього року підняли ціну нашого видання. Розуміли ризик такого кроку, бо добре знаємо, що в людей немає грошей часом навіть на необхідне. Але ми розуміли, що без підвищення вартості передплати ми не виживем. Це пов’язано і з різким подорожчанням паперу, і з різким підвищенням вартості доставки газет «Укрпоштою».
Зараз «Укрпошта» забирає третину суми наших доходів і – головне – за роботу, яку вона не виконує, бо ж розвозить газету із запізненням, не доставляє її до домівок, у прикордонні села. Тому плануємо спрямовувати зусилля на те, щоб повністю відмовитись від послуг «Укрпошти». Поки що такої можливості немає, бо не маємо свого транспорту. І поки що в питанні доставки ми стали певним чином залежними від місцевої влади, тому що це й соціальний автобус, з яким ми передаємо газети, це й сільські старости, які іноді розвозять газету. Так «Укрпошта» зробила нас залежними від влади.
Стараємось заробляти додаткові кошти. По-перше, маємо рекламу для розміщення на цифрових платформах. Під час наших прямих ефірів люди бачать, що ми надаємо таку послугу, звертається до нас щодо розміщення і своєї реклами. Це невеликі кошти, але, наприклад, за рахунок реклами в минулому місяці ми заробили кошти на зарплату одному працівнику.
Крім того, в нас є не типовий для редакцій бізнес –страхування. Ми залишилися єдиною установою, яка надає страхові послуги на прикордонній території. Коштів також не багато, але теж можемо утримувати за них одного співробітника.
І ще – наш знаменитий спортзал. Людей поки що багато там не буває, діти і військові займаються безкоштовно. Доходів спортзал нам не приносить, але це віддушина, яка з часом, сподіваємось, принесе і певний дохід.
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»