Про те, як під обстрілами й в умовах катастрофічного відтоку читачів виживає прифронтова газета «Перемога» з Краснопілля на Сумщині, під час круглого столу в НСЖУ «Відновлення та забезпечення стійкості медіа на деокупованих та прифронтових територіях» розповів головний редактор видання Олександр Моцний.
Російський ворог ламає плани і життя
День 23 лютого завжди був святковим для нашого колективу – у цей день ми святкуємо день народження нашого видання. У 2022 році ми мали відзначати 90-річчя «Перемоги», але всі плани перекреслило широкомасштабне віроломне вторгнення російського окупанта в Україну. І відтоді працюємо в надскладних умовах постійних обстрілів, загрози проникнення ДРГ. Отже не до великих святкувань.
Близько 20 населених пунктів нашої громади перебувають у п’ятикілометровій прикордонній зоні, до них віднедавна навіть заборонили в’їзд цивільного транспорту. До війни це були досить заможні села з потужними сільгосппідприємствами, люди отримували зарплату і передплачували газету.
Якщо до вторгнення в Краснопільській громаді проживало до 20 000 людей, то наразі, за останніми даними, залишається десь тільки 5000. В одному селі залишався один чоловік, і саме в його один жилий будинок під час обстрілу влучив снаряд. Людина загинула.
«Укрпошта» поставила нам підніжку. Знаходимо вихід
До вторгнення тираж «Перемоги» становив 3500 і більше примірників. Зараз не дотягуємо тираж і до 2000, що за умов, які склалися, це досить нормально. На початку вторгнення багато людей виїхали з обстрілюваних сіл до Краснопілля, бо вважалося, що тут безпечніше. Ми сподівалися, що за рахунок цих переселенців ми зможемо утримати тираж, але не вийшло.
Нам підніжку поставила «Укрпошта», яка залишила на все Краснопілля лише дві листоноші, і ми відразу відчули, як це добиває газету. Листоноші працюють на межі, але фізично вони не встигають вчасно рознести газету. Тому на 2024 рік ми оголосили свою передплату і свою доставку по Краснопіллю.
По-перше, це дало нам можливість здешевити передплату, що доволі важливо в умовах нинішнього безробіття і невеликих зарплат. Вартість передплати ми не піднімали, поштові надбавки в редакційній передплаті не додавали. В результаті поштова передплата нам дала 400 примірників, і більше 1000 примірників було передплачено редакцією з власною доставкою.
Скажу, що в нас були шанси набрати більше редакційної передплати, але в ті дні, коли завершувалася передплата і люди активно йшли до редакції, протягом тижня Краснопілля зазнало обстрілів. Це був тиждень пекла: били по самому центру, загинули цивільні. І тоді люди перед Новим роком масово виїхали з Краснопілля.
Зараз вони потроху повертаються, приходять в редакцію передплатити газету.
У п’ятницю ми всі стаємо листоношами
Тепер у нас в колективі змінився розклад роботи: до п’ятниці ми – журналісти верстальники, редактор, а в п’ятницю ми всі стаємо листоношами. Поділили Краснопілля на дільниці. По центру наші співробітниці розносять газету пішки, на далекі вулиці возимо власним автомобілем, який придбали ще до широкомасштабної війни. На ті вулиці, які найбільше бувають під обстрілом, вожу газету сам, не ризикую я життям своїх працівників. Автомобіль придбали, склавши докупи трохи грантових коштів і тих, що збирали на ремонт будинку редакції. Тепер ремонт будинку в Краснопіллі робити – справа невдячна, а автомобіль став дуже у пригоді.
Коли стали розносити і розвозити газету, спочатку траплялися і курйозні випадки. Іноді люди не розуміють, що ми не пошта, запитують: «А пенсію коли принесете? А де моя «Сімейна газета»?». Коли розповідаємо, що ми тільки «Перемогу» носимо, кажуть: «Так ви так вчасно носите, що, може, ви в них і пенсію заберете і будете нам також вчасно носити».
Головне – зберегти колектив і допомогти людям. Красиві кадри й колір також будуть
До великої війни газета виходила обсягом дванадцять сторінок, у кольорі. Зараз ми від кольору відмовились, але зберегли колектив. Вважаю, що сьогодні найважливіше і найцінніше – зберегти колектив, а колір у «Перемозі» буде після Перемоги над ворогом. І треба сказати, що передплатники поставилися з розумінням, що газета стала чорно-білою.
Важко сьогодні і в тому, що у нас офіційно заборонені всі масові заходи, стало складніше шукати теми. Але є люди, і зараз вони для нас – це головна тема.
Трапляється, що в деяких моментах програємо в оперативності обласним телеканалам. Їхні журналісти і оператори приїжджають на обстріл, знімають видовищні кадри і їдуть, і тут же видають інформацію. А ми в першу чергу допомагаємо ліквідовувати завали, допомагаємо людям винести якісь їхні речі. І в той момент думаєш не про те, що треба зробити яскравий кадр, а думаєш, як людям допомогти.
Краснопілля – селище невеличке, всі одне одного знають. Можливо, я поганий журналіст, але я не можу в той момент розпитувати людину на камеру про її відчуття і думки. Краще буду щось робити, щоб допомогти.
Тому й буває, коли вночі обстріл, а рано вранці повернувся в редакцію, відкриваєш Facebook, а там уже фото і відео з нічного обстрілу Краснопілля виставлені. Іноді хтось і запитує: «То ти ж там теж був. Чого ти не виклав фото?».
Дякуємо НСЖУ за допомогу, яка допомогла вижити
Але працюємо, стараємось, щоб кожен номер був цікавим і насиченим, стараємось не пропускати важливих подій, давати людям потрібну інформацію. Я дуже дякую Національній спілці журналістів за допомогу, тому що саме завдяки цій допомозі ми змогли зберегти видання у найскладніші дні, і тепер відзначаємо 92-у річницю нашої «Перемоги».
Живемо за принципом: газета була до нас, вона має бути і після нас.
Хоч як важко, але коли вже випало нам таке випробування, треба його подолати з гідністю.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко на слова головного редактора «Перемоги» Олександра Моцного про допомогу зауважив: «Зовнішня підтримка для вас важлива, але це – 50 на 50».
«Звичайно, життя сьогодні всіх нас випробовує і загартовує, – сказав Сергій Томіленко. Краснопільська газета «Перемога» – приклад того, як редакція змінює свою роботу відповідно до часу і до ситуації.
Але на сьогодні я хотів би передати меседж від партнерів НСЖУ – від керівника програм Інституту регіональної преси та інформації (ІРМІ) Олексія Солдатенка. Він наголошує, що ключові очікування донорів на те, що місцеві медіа, які отримують певну підтримку, будуть трансформуватися. На кінець року вони звітуватимуть, яким чином використовують менторську підтримку, наскільки зуміли трансформувати діяльність, виробничі процеси, щоб видання могло продовжити своє життя.
Зараз відбувається історичний вибір: або в 2024 році місцева реальна журналістика покаже, що вона докладає максимум зусиль, покладаючись і на міжнародну підтримку, або редакції готові лише споживати, не змінюючись.
Колектив газети «Перемога» – гарний приклад, як можна змінюватися. Зовнішня підтримка для вас важлива, але, умовно кажучи – це 50 на 50: і донори допомагають, і редакція готова працювати. І це може бути найкращим варіантом».
Круглий стіл «Відновлення та забезпечення стійкості медіа на деокупованих та прифронтових територіях» відбувся в Національній спілці журналістів України 15 лютого 2024 року за партнерства Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) та швейцарської фундації «Ірондель» в рамках масштабної міжнародної експертної дискусії «Два важкі роки війни: подолання викликів для безпеки журналістів та стійкості медіа». Дискусію організували НСЖУ та Міністерство культури і інформаційної політики під патронатом Національної комісії ЮНЕСКО.
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
