16 лютого Україна відзначає День військового журналіста
Професійне свято було утворене у 2018 році за наказом Міністра оборони України і спершу виконувало роль Дня памʼяті загиблих військових журналістів. Дату обрали не випадково, адже саме цього дня у 2015 році під Дебальцевим загинув військовий журналіст Дмитро Лабуткін, заступник редактора телерадіокомпанії Міноборони «Бриз». Йому було лише 28 років, коли він 16 лютого 2015 року став першою втратою серед військових журналістів України.
З роками 16 лютого трансформували у професійне свято всіх військових журналістів. Звісно, поки що в Україні не до свят. Війна триває, а отже у пресофіцерів та військових журналістів дуже багато роботи, якою вони наближають головне свято нашої країни -– перемогу.
Національна спілка журналістів України до Дня військового журналіста підготувала спеціальний проєкт «Пресофіцери важливі!» Ми поспілкувалися з пресофіцерами й військовими журналістами про важливість і складність їхньої роботи та зібрали їхні відповіді.
Володимир Фітьо – начальник служби зв’язків з громадськістю Командування Сухопутних військ Збройних Сил України
“Для нас цей день (16 лютого – ред.) – це можливість подякувати нашим пресофіцерам за їхню роботу, відзначити їхні заслуги, нагородити їх.
Пресофіцери, які працюють у бригадах, – це надзвичайно хоробрі люди, які деколи навіть занадто ризикують своїм життям. Але завдяки їхній відданості, їхній роботі ми можемо спостерігати як зараз відбувається війна. Тому що зараз надзвичайно технологічна війна і вона йде практично в онлайн форматі. Але ми розуміємо, що за рахунок роботи пресофіцерів світ бачить, українські громадяни бачать як відбувається війна. І ця робота надзвичайно важлива, тому що інформаційна складова в цій війні є надзвичайно важливою. Ми боремось за серця і розум людей – не тільки українських громадян, а й цілого світу. Тому що російська пропаганда вона насправді надзвичайно потужна, багаторівнева і дуже добре фінансується. Це є фабрика фейків – російська пропаганда. І основна їхня задача посіяти в світі сумніви в доцільності надання Україні підтримки. Не буде відповідно підтримки – ми, на превеликий жаль, не зможемо стримати ворога. Тому саме за рахунок цієї інформаційної складової ми мусимо робити ось такий от внесок в нашу майбутню перемогу.
Пресофіцери бригад – це літописці історії, які фіксують, передають, це люди, які пов’язані як з медіа, як із суспільством, так і з бригадою. Ну і, напевно, що найбільшим таким моральним тягарем для кожного пресофіцера є те, коли ти зробив фотографію… а людини вже немає”.
Дмитро Плетенчук – речник Військово-Морських сил Збройних Сил України
“Кожен мій інструктаж з представниками медіа починався зі слів, що оцей напис у вас на бронежилеті «PRESS» перекладається на російську як «СТРЕЛЯТЬ СЮДА». Тому що для російської федерації немає нічого гіршого, ніж докази їхньої злочинної діяльності.
Як ви знаєте, на росії не мають свободи слова зовсім і вони намагаються у такий спосіб закрити рота також і тим журналістам, які не перебувають безпосередньо на території так званої російської федерації, просто розстрілюючи журналістів на нашій території. Тому для того, щоб уникнути подібних трагедій, звісно, треба виходити на зв’язок з пресслужбою.
Пресофіцер може надати алгоритм дій або відправити до військових і у погодженні лише з військовими структурами журналіст може працювати. Це не наступ на свободу слова. Це в першу чергу забезпечення безпеки роботи представників медіа у зоні бойових дій. Це дуже важливо”.
Роман Чоп – начальник пресгрупи Бахмутського напрямку
“Бахмутський напрямок залишається одним з найгарячіших. Щоб про бої, які відбуваються в нашій смузі, знали в Україні та у світі, ми намагаємося максимально допомагати журналістам у висвітленні боротьби українських захисників проти російських окупантів. Звичайно, що є райони, до яких доїхати – надзвичайно ризиковано. Але завжди знайдемо альтернативу для зйомок, якщо у зв’язку з обстрілами не буде можливості організувати роботу саме за темою, яка планувалася.
Головне у нашій роботі з цивільними колегами-журналістами – це безпека військових та представників медіа. Тому ми завжди наголошуємо, аби журналісти комунікували з пресслужбами за напрямками. Ми завжди сконтактуємо з пресофіцерами бригад, які безпечно супроводять до місця зйомки, знайдуть цікаві теми та спікерів для сюжетів, покажуть і розкажуть про те, що у нас відбувається.
Як я жартую, пресофіцери – це місток, який з’єднує військових та журналістів і людей по іншу сторону екранів й моніторів. Від нашої спільної роботи залежить чи підуть українці у військо, чи підуть перепливати Тису, будучи заляканими російськими наративами про “непереможну російську армію”, чи дадуть нам зброю, аби ще ефективніше бити ворога, чи дадуть нам більше систем протиповітряної оборони, щоб захистити наші міста…
Окрім комунікації та організації роботи з журналістами, пресофіцери також самі фіксують події, знімають сюжети та документальні фільми, пишуть тексти, роблять фоторепортажі. Досить часто працюємо одночасно з цивільними колегами. Адже всі розуміють важливість максимального висвітлення подій, які відбуваються на фронті, у різних форматах та на різних платформах. Спільними зусиллями журналістів та пресофіцерів ми показуємо світу, що ми боремося і рішуче налаштовані на перемогу. Якою б важкою ця боротьба не була”.
Ілля Євлаш – речник оперативно-стратегічного угруповання військ “Хортиця”
“У нас немає цензури. В Україні збереглася свобода слова навіть у таких важких військових умовах. Ми намагаємося максимально дотримуватися всіх норм, стандартів, ми спілкуємося із журналістами, аби чути їх фідбек.
З повномасштабного вторгнення ми почали активно використовувати нашу сторінку у Facebook, на базі пресслужби ми зробили медіа. Ми просто 24/7 працювали, ставили новини на сторінку і вони були тоді одним з офіційних каналів. За рахунок постійного якісного контенту дуже багато людей підписувалися.
Основна наша задача була – бити ворога і деморалізувати, дестабілізувати його всіма можливими і неможливими каналами й шляхами. І ми видумували й робили досить нестандартні асиметричні речі, які в принципі нам і дали перевагу – у перші дні широкомасштабного вторгнення ми просто російську пропагандистську армію досить сильно покарали. Ми були їм як кістка в горлі. Вони не очікували і в перші дні ми їх просто в одну калітку, якщо можна сказати, в пух і прах розбирали. Я вважаю це знаком якості. І це один із прикладів важливості нашої роботи – роботи пресофіцерів”.
Катерина Петренко – фотокореспондентка служби зв’язків з громадськістю 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади
“Століттями “совєти” та їх правонаступниця рф знищувала наші архіви та намагалась затерти будь-які згадки про успіхи української збройної боротьби, звитягу та постатей борців за нашу свободу.
Завдання, яке я ставлю собі в українському війську, – щоб “ерефія” вчергове не переписала нашу історію, заповнити медіапростір максимально кадрами бойової роботи та персональними історіями львівських десантників. Вони заслуговують, щоб їх історії були почуті, адже перемога здобувається не колективним і водночас безликим образом “мужнього львівського десантника, який з усмішкою та спокійно йде на штурм”, а кожним бійцем, який пересилює свій страх та гідно виконує бойове завдання на пограниччі між життям та смертю, на характері, з титанічними зусиллями.
Окрім того, медійне висвітлення бойового шляху бійців бригади піднімає їх морально-психологічний стан. Коли тебе постійно хочуть вбити, з часом цінність власного життя може затиратися. Але коли мати, дружина, син або донька бачить тебе по телевізору, телефонує зі словами: “Все село бачило сюжет, ти мій герой, пишаюся тобою!”, тоді боєць відчуває, що він цінний та не забутий, у нього стає трошки більше сил боротися і він вчергове розуміє, за що і за кого він тут стоїть.
Наша робота – це міст між військовим світом та цивільним. І ефективне медійне висвітлення журналістами та силами прес-служби сприяє кращій впізнаваності бригади, більшим донатам на військо як всередині країни, так і збільшує поставки іноземної допомоги та наближає перемогу. Тому медійне висвітлення – це моя місія”.
Владислав Назаркевич – кореспондент Інформаційного агентства “АрміяInform”
“Військові журналісти сьогодні фіксують сучасну історію нашої країни, яку українські воїни пишуть власноруч на передовій. Дуже важливо, аби цих записаних рядків, знятих фото та відео було якнайбільше.
Іноді буває так, що військові на передовій неохоче беруть з собою на позиції журналістів. Тоді я кажу їм, що якщо кореспонденти не запишуть їх коментарі, не зроблять фото чи відео, то й не лишиться згадки, інформації про їхню важку бойову роботу, про їхню боротьбу. І тоді через певний час у російських агресорів знову з’явиться можливість заповнити цю порожнечу своєю псевдоісторією, де вони заявлятимуть, що українці не билися і не протистояли окупації, а чекали на визволення “братським народом”. І це працює. Ті, хто не бажав розповідати на камеру про свою війну, починають це робити. “Всі мають знати, хто ми, чому ми тут, що і задля чого ми тут робимо. Вмикайте камеру, ми маємо, що сказати і показати”, – кажуть воїни.
Це честь для мене бути військовим журналістом, бути поруч з людьми, які сміливо пишуть історію. Це велика відповідальність розповідати ці історії через свої матеріали. Завжди намагаюся це зробити так добре і ретельно, як воїни виконують свою бойову роботу на передовій.
І ще. Можливо, це звучить старомодно. Але іноді здається, що поступове зникнення паперових газет зіграє з нашими істориками в майбутньому злий жарт. Адже зараз можна досліджувати події минулих років, шукаючи матеріали про них у підшивках газет тих часів. Чи зможуть майбутні історики і науковці знаходити інформацію про нашу війну у кіберпросторі через десятиліття? Сподіваюся, що так. Ми маємо зробити все можливе, аби хроніка нашої війни з окупантами була збережена для наступних поколінь”.
Сергій Скібчик – офіцер служби зв’язків з громадськістю 65 окремої механізованої бригади
“Служба зв’язків з громадськістю – це модератор контенту для військової журналістики, який вічно обирає між викриттям страшної правди війни і вимогами безпеки для захисту журналістів на полі бою. Це хронікер воєнних злочинів противника і пропагандист солдатських професій. Це очі і пам’ять ЗСУ, свідок безсмертного подвигу українського солдата на полі бою і волонтерів у тилу.
Робота служби зв’язків з громадськістю військової частини – це більше, ніж просто надання коментарів по ситуації в зоні відповідальності. Це фактично створення іміджу і Збройних Сил України через компетентності та вміння українських воїнів на полі бою, і репутаційний менеджмент держави Україна на міжнародному рівні завдяки вмілому використанню найновіших систем озброєння від наших партнерів.
Адже пресофіцер на полі бою – не просто представник бригади, який супроводжує військових журналістів, а модератор того інформаційного поля, яке в результаті формується про українську армію і всередині суспільства, і на геополітичному рівні. І сьогодні мало показати ЗМІ танки чи іншу західну зброю; головне тут – показати майстерність її застосування на фронті через призму роботи бійців, які на цій техніці воюють, допомогти сформувати аналітичну картинку переваги української технологічності над російськими “м’ясними штурмами”.
Лише професіонал у пресслужбі може допомогти журналістам за короткий час в умовах бойових дій зібрати той контент, що сформує позитивну пропаганду українській армії, яка успішно бореться з рашизмом, а заодно й зуміє показати роль своєї бригади у загальній системі управління військами і впровадженні нових стандартів війни, які перевищують натівські. Щоб розповідати журналістам про безпілотники і нові танки з гарматами, треба й самому навчитися в них трохи розбиратися.
А ще робота служби зв’язків з громадськістю – надзвичайно потужний стимул для бійців бригади, які бачать результати своєї роботи і з гордістю демонструють таку громадянську відзнаку у своєму колі спілкування.
Саме військова преса формує історію видатних воєнних операцій, видатних битв, воєначальників і воїнів. Але нові параграфи в новітній воєнній історії України починають писати саме прес-офіцери служб зв’язків з громадськістю”.
Надія Замрига – начальниця служби зв’язків з громадськістю 14 окремої бригади імені князя Романа Великого
“У роботі пресофіцера ключовими моментами є відповідальність і довіра. Довіра в роботі з командиром, підлеглими, з кожним солдатом бригади. Це – найперше і найголовніше.
Військовослужбовці на передовій виконують величезну, небезпечну роботу. Але ця робота – як свічка, що стоїть під столом. А коли пресофіцер “переставляє цю свічку на стіл”, її бачить усе суспільство. Воно бачить солдат в окопах, бачить, якими тяжкими зусиллями даються наші перемоги. Нехай і невеликі, але перемоги.
Інформація – рушійна сила в сучасній війні. Розповіді, фотографії, дозволяють суспільству бачити бійця на передовій і цінувати кожен його день.
Робота пресофіцера складна. Треба докладно знати, чим живе армія – від калібру зброї до структури Збройних Сил. Треба вміти мислити масштабно. Знати, що можна обговорювати і показувати, а що – ні. В нашій роботі завжди присутній “нерв журналістики”, який дозволяє у кількох світлинах показувати життя – біль і радість, втрату і перемогу…”
Юрій Мате – пресофіцер 10 окремої гірсько-штурмової бригади
“Найголовніше, що ми, пресофіцери, робимо, – це забезпечуємо журналістській спільноті з усього світу можливість отримувати доступ до того, що відбувається на бойових позиціях, як ми воюємо, як виконуємо бойові завдання.
У нас бувають журналісти з усього світу – від європейських країн до Нью-Йорка. І всім їм ми намагаємося допомогти показати своїм аудиторіям, що у нас тут на фронті відбувається й чого ми потребуємо. Це дуже важлива місія для всіх пресофіцерів – давати журналістам можливість висвітлювати події на війні, воєнні злочини, страждання звичайних цивільних людей… Бачити зруйновані міста і села… Результати цієї діяльності помітні з того, як Європа нині включилася в процес допомоги Україні.
Отже, ми формуємо і допомагаємо формувати інформаційний простір про обставини нашої війни. Я вважаю, це дуже важливо.
Звісно, наша професія пов’язана з великими ризиками бути пораненим або загинути, як би ти не старався мінімізувати небезпеку. В Україні, яка воює, небезпечною й непередбачуваною є професія журналіста загалом, а що вже казати про військових журналістів. Вибір цієї професії – ризикований вибір, і свою долю на війні ти ніколи не можеш передбачити”.
Євген Алхімов – пресофіцер 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу
“Багато хто думає, що війна – це просто. Коли стіна на стіну лупляться. Але війна – це не так просто, як здається, і не так просто працювати в умовах війни.
Суть роботи пресофіцера так само складна. Тому що є багато факторів, про які потрібно думати. Наприклад, як журналістів довести до позицій живими, щоб вони відпрацювали і живими звідти вийшли. Тому що, як ви розумієте, неможливо зняти нічого хорошого без ризику. Взагалі. І дуже багато хто думає, що можна сидіти в Києві і щось розповідати, брати чужі новини і їх просто пережовувати, раз за разом викладати. Але для того, щоб щось реально нормальне зняти, треба трошки в багнюці повалятися.
Така робота. Комусь треба це показувати. Бо суспільство воно таке, що дуже швидко забуває про війну і про все негативне. Наша робота і полягає в тому, щоб показувати як тут люди борються, показувати найкращих людей, які тільки є. І якщо про щось не розказали, то цього не було. Тому нам і потрібно працювати постійно”.
Ірина Рибакова – пресофіцерка 93 окремої механізованої бригади “Холодний Яр”
“Ми живемо у дуже важливі часи, коли ми кров’ю виборюємо право на своє існування. Тому робота пресофіцерів зараз має багато вимірів.
По-перше, ми фіксуємо історію й організовуємо доступ журналістів до історичних подій.
По-друге, активна системна співпраця із міжнародними медіа полегшує нашим політикам переговорний процес щодо надання Україні західної зброї та іншої допомоги.
По-третє, активне інформування про перебіг бойових дій допомагає бойовим частинам ставати впізнаваними, а отже, отримувати передову зброю, проводити рекрутинг, залучити більше волонтерської допомоги”.
Андрій Полухін – фотокореспондент служби зв’язків з громадськістю 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила
“Моє глибинне завдання – показувати роботу моєї бригади, показувати наскільки вона героїчна. Я дуже поважаю, люблю свою бригаду. І хочу, щоб люди бачили, як ми працюємо, скільки ми працюємо, якою ціною і які люди у нас працюють – просто неймовірні люди.
Специфіка роботи з журналістами завжди в 2 основних речах: це баланс між безпековими нормами і висвітлюванням діяльності. Бажано, щоб ці речі не впливали одне на одного таким чином, щоб безпека не була порушена для нашого підрозділу, але була і висвітлена наша робота.
Єдине, що дуже важко – розуміти, що ти можеш втратити друзів тут, на війні. А пережити це дуже складно. Декілька друзів моїх, на жаль, віддали життя за наш народ, за нашу країну”.
Національна спілка журналістів України вітає мужніх колег у погонах із Днем військового журналіста України! Своє захоплення вашою роботою ми передаємо у відео, яке пропонуємо вашій увазі.
Наталя Шумак, Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Фото надали герої публікацій
