«Війна спричиняє страшні руйнування в країні, а інформаційна війна – не менш страшні руйнування у мізках людей. Якщо людина буде з кожної праски чути: «укропи, бандерівці – зло», то рано чи пізно вона в це почне вірити. На щастя, люди на півдні налаштовані дуже проукраїнськи й усіма можливими способами підтримують Збройні Сили України, – наголошує в розмові з пресслужбою НСЖУ начальник служби зв’язків з громадськістю 10-го армійського корпусу, який виконує бойові завдання на півдні України, Вячеслав Скоряк.
– Тут коли ідеш по місту чи селу у військовій формі, люди до тебе усміхаються, часто вітаються, підходять поговорити, щось запитати, побажати здоров’я. Це значною мірою – заслуга засобів масової інформації, – вважає військовий журналіст. – Ми відкриті до роботи з усіма цивільними колегами, які мають акредитацію Міністерства оборони України, – як українськими, так і іноземними! Нам є про що розповісти, а найбільше – про кого розповісти. Люди, готові щодня віддати за Батьківщину своє життя, завжди цікаві.
Пан Вячеслав з великою повагою відгукується про журналістів, із якими йому довелося працювати: такі, хто порушував би правила перебування в небезпечній зоні або не виконував би вказівок пресофіцера, йому не траплялися. На його думку, ті, хто на початку війни міг ставитися до роботи легковажно, вже давно відсіялися. Натомість, на війну виїжджають журналісти, які робили це вже не раз і здобули необхідний досвід.
– Це люди, з якими ми вже не раз працювали разом і які розуміють нас із пів слова. Люди, які знають, про що можна писати і що можна казати, а що краще залишити при собі. Що можна робити в небезпечній зоні, а що – ні. Я наведу приклад. Є заборона без дозволу Генерального штабу показувати роботу іноземної техніки. Хтось став би перепитувати, чому і навіщо, а досвідчений журналіст краще надішле офіційний запит і, як правило, отримає дозвіл, – зазначає Вячеслав Скоряк. – Принаймні, я не пригадую жодного випадку, щоб відмовляли.
Серед журналістів чимало людей, які, крім безпосередньої медійної роботи, займаються також волонтерством. Яскраві приклади – кореспондентки ТСН Юлія Кирієнко або Наталя Нагорна.
– Більшість журналістів, із якими я спілкуюся, допомагають Збройним силам. Намагаються зібрати кошти на тепловізори, безпілотники, навіть автомобілі. Адже на фронті все це – розхідний матеріал, вони постійно потрібні. Журналісти, як і інші українці, розуміють одну просту істину, озвучену нашим другом, фронтменом гурту «Kozak System» Іваном Леньом: «Ти або в ЗСУ, або для ЗСУ». Якщо ти не воюєш і не допомагаєш Збройним силам України, то муситимеш тікати від збройних сил російської федерації.
10-тий армійський корпус утворено вже після початку широкомасштабного вторгнення. Відповідно, і служба зв’язків із громадськістю створювалася наново. Тож у порівнянні із колегами з інших підрозділів, де матеріальна база накопичувалася роками, служба зв’язків із громадськістю 10-го армійського корпусу забезпечена значно гірше.
– Коли потрібно здійснювати зйомку, виходимо з положення різними способами: десь позичаємо, просимо когось із хлопців принести власну техніку, фотоапарат. Тим, хто раніше працював журналістом, простіше, бо вони йдуть у ЗСУ зі своєю апаратурою. Ми ж обходимося мобільними телефонами, – розповідає Вячеслав. – Проблема із забезпеченням апаратурою є, адже йде війна, і державні кошти потрібні на більш необхідні потреби ЗСУ, ніж закупівля ноутбуків для служб зв’язків з громадськістю.
Вячеслав Скоряк наголосив на важливості підтримки також місцевих медіа. У прифронтовій смузі, де відсутній інтернет, і то й світло, люди отримують інформацію переважно з розмов між собою, а джерелом цих розповідей є, як правило, місцеві пабліки, які люди читають у пунктах незламності (там є генератори і старлінки) і з місцеві газети.
– Роль місцевої преси у формуванні ставлення людей до держави, до Сил оборони України – надважлива! Люди на місцях більше довіряють саме місцевій пресі, місцевим засобам масової інформації. Тобто – своїм. Це і зрозуміло, адже місцева преса розповідає про ситуацію з погляду місцевої людини, звертає увагу на такі місцеві події, на які столичні ЗМІ уваги не звертають, – зазначив військовий журналіст.
Наприкінці розмови Вячеслав Скоряк наголосив, що нинішня війна – це випробування для кожного громадянина України, яке ми мусимо пройти.
– Ми відкриті працівників медіа, які приїдуть до нас із інформаційною метою. Будь ласка, приїжджайте, розповідайте про найцінніше, що ми маємо – про наших людей. Будь-яка найкрутіша західна технологія не працює без людей – людей, які щодня ризикують собою… Іноді бояться… але ж це нормально – боятися на війні, правда?.. Бояться, але роблять усе можливе для того, щоб у інших областях України люди могли спокійно пити каву, відвідувати кінотеатри, спілкуватися з сім’ями. Зверніть на нас увагу, думайте про нас, підтримуйте нас! – сказав офіцер. – І ми будемо раді тим українцям, які ще не долучилися до Сил оборони України, але мають намір це зробити. Ця війна стосується всіх. Будь-якому чоловіку в призовному віці доведеться через неї пройти. Приєднуйтесь!
Фото з фейсбуку 10-го армійського корпусу:
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ