У Запоріжжі журналісти-переселенці та ветерани-медійники побували на прем’єрі в обласному українському академічному музично-драматичному театрі імені Магара, де відкрився новий 95-й сезон і переглянули сучасну казку-притчу для дорослих «Людожерчик» за однойменною п’єсою канадської драматургині Сюзанн Лебо. Це – ще один захід у межах відновлення Запорізьким Центром журналістської солідарності НСЖУ заходи програми «Арт-терапія», що була започаткована позаторік. Також відвідали концерти у Запорізькій обласній філармонії з нагоди відкриття концертного та симфонічного сезонів.
Сюжет казки-притчі «Людожерчик» – фентезійний. Мати та шестирічний син самотньо живуть у лісі. Мама годує дитину овочами, не тримає речей червоного кольору й робить усе, щоб не спровокувати прояви поганої спадковості сина – його зниклий батько був людожером. І тому перший похід до школи стає для дитини шоком. Глядач теж не відразу розуміє, що першокласник – наполовину людожер… Майже дві години йшла вистава на один акт. Жахлива історія, коли чоловік героїні п’єси з’їв живцем шістьох своїх маленьких доньок. Про це мати що розповіла єдиному своєму спадкоємцю – сину, який взяв собі ім’я Симон. Щоб стати людиною, хлопчик береться пройти три випробування – провести певний час із півнем (до речі, на прем’єрі – живий птах), з вовком та маленькою дівчинкою, не завдавши їм шкоди. Формально випробування він пройде, але є нюанси.
– Це не казка, а, швидше, притча про боротьбу людини із самим собою, про силу подолання. У кожному з нас живе людина і звір, і між ними йде вічна боротьба, – зауважила авторка п’єси Сюзанн Лебо.
– У цій п’єсі можна знайти масу прихованих і не дуже смислів та психологічних асоціацій. Будь-яка казка має нас чомусь навчати. У цьому випадку тому, що сліпа материнська любов – це дуже небезпечно, бо героїня так безмежно любить свого сина, що може вбити за нього. Зрозуміло, що у кожній матері свої історії виховання дітей. Ось у мене два сини і для кожного з них у мене були специфічні методи. Тема – батьки і діти – вічна, тому своєчасна і для нас, і для прийдешніх поколінь, – каже журналістка з Бердянська Вікторія Горбатко.
Вистава цікава і незвична. Мінімум декорацій – а це переважно звичайні дерев’яні ящики, які під час дійства трансформуються то у стіл, то у піч, у комод або валізи, а зрештою, залишаються у центрі сцени звичайною купою ящиків, які, вочевидь, символізують нікчемність прагнення до накопичування будь-чого – речей, меблів, одягу. Артисти чудово зіграли свої ролі. Вистава вчить нас тому, що, якщо людина потрапляє в безвихідну ситуацію, вона сама повинна прийняти рішення – залишитися їй тим, ким вона була, чи знайти шлях до відродження свого тіла і душі.
…Довгі оплески приголомшених глядачів. Майже жоден телефонний рінгтон не порушив тишу в глядацькому залі. Моторошно на душі. Чи будемо ми вищим продуктом цивілізації – людиною, чи залишимося звіром, людожером? Це завжди актуальне питання, особливо під час війни…
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Едуард Бобровицький, фото Юрія Зелинського
