Національна спілка журналістів України – давній партнер Білоруської асоціації журналістів, яка перебуває в жорсткій опозиції режимові Олександра Лукашенка й змушена працювати за межами Білорусі. «НСЖУ – це наші сябры-сябры», – цими словам заступник голови БАЖ Барис Гарецкі розпочав інтерв’ю із головою НСЖУ Сергієм Томіленком.
– Ми горді нашою дружбою і партнерством із незалежною, гордою Білоруською асоціацією журналістів, – сказав у відповідь Сергій Томіленко. – Ми дуже вболіваємо за долю незалежних білоруських журналістів, яких, на жаль, піддають репресіям у рідній країні і які мусили стати біженцями.
Голова НСЖУ зазначив також, що надзвичайно складні часи переживають і українські медійники, кожен із яких наразі перебуває в зоні ризику. На жаль, на сьогодні від початку повномасштабної російської агресії в Україні загинуло 73 медійники, серед яких 16 полягли під час виконання професійних обов’язків.
– Ми чітко бачимо, що журналісти є цілями російського військового наступу. Сьогодні з фронту надходять рекомендації журналістам брати у відрядження в небезпечні райони бронежилети без позначки «Преса». Росіяни не дотримуються жодних конвенцій. Вони розстрілюють редакції, на окупованих територіях затримують журналістів, змушуючи їх або співпрацювати з окупантами, або замовкнути. Абсолютна більшість українських журналістів не йде на співпрацю з ворогом. Водночас, в умовах російської окупації неможлива жодна відкрита незалежна журналістська діяльність, – наголосив Сергій Томіленко. – Тож журналісти з окупованих територій мусять або ставати вимушеними переселенцями, або йти з професії і «залягати на дно».
На жаль, російський союз журналістів перетворився на структуру, яка, по суті, «підносить набої кремлю». Він утворив на окупованих територіях України свої регіональні «отдєлєнія». Тож НСЖУ доклала зусиль, аби на міжнародному рівні піддати цю організацію бойкотові.
Непросто жити й працювати журналістам і на вільній території – як через російські обстріли українських міст, так і через економічну кризу, викликану війною.
– У частини журналістів і редакцій вичерпується запас стійкості, ентузіазму, адже редакційний «конвеєр» потребує економічних ресурсів, зв’язку з аудиторією. Тому, хоч складова, пов’язана з професійністю, талановитістю, працьовитістю – висока, але все-таки є питання щодо того, як вистояти в умовах війни, що триває, – зазначив Сергій Томіленко. – Ми бачимо зміни медіаландшафту. З одного боку, з’являються нові медіапроєкти, гучні розслідування, але вони стають можливими лише завдяки міжнародним ґрантовим програмам. З іншого боку, локальні, регіональні журналістські команди – як у прифронтових, так і в умовно мирних регіонах – переживають кризові явища. На щастя, завдяки міжнародній солідарності існують програми, за якими велика частина редакцій також отримує допомогу. На сьогодні це дуже важливо, але прогнозувати, що буде в майбутньому, не можна.
Крім того, локальні друковані медіа страждають від конфліктного національного поштового оператора «Укрпошта», який не встановив партнерських стосунків із видавницькою галуззю. Це призводить до того, що поштові відділення закривають, листонош масово звільняють, а газети – гублять. При цьому тарифи на поштові послуги зростають.
Як наслідок усього цього закрилася третина друкованих видань України. Журналісти, які не змогли знайти роботу в інших редакціях, – або працюють як інформаційні волонтери в соцмережах, або були змушені піти з професії.
– Ціною неймовірних зусиль тримаються редакції, які розглядають своє видання як місію й дуже бажають його розвивати, – каже Сергій Томіленко. – Так, газета в Новгороді-Сіверському ділить зарплату одного журналіста на чотирьох. При цьому місто, розташоване неподалік від російського кордону, перебуває під постійними обстрілами.
Водночас, Сергій Томіленко наголосив на новій ролі друкованих ЗМІ на прифронтових та деокупованих територіях під час війни. В умовах, коли окупанти руйнують інфраструктуру, можливості поширювати інформацію через телебачення, радіо та інтернет дуже звужуються. Тож єдиним видом медіа, доступним широким масам населення, стають газети. НСЖУ визначила одним із своїх пріоритетів сприяння виходу і відродженню прифронтових друкованих видань. Буквально днями вийшла 29-та газета, друк якої вдалося відновити за сприяння Спілки журналістів та її партнерів, – «Голос Гуляйпілля».
– Унікальний приклад – бахмутська газета «Вперед», відродити яку нам удалося торік восени. Волонтери доправляли її в Бахмут, потім, коли там стало зовсім «гаряче», це робили військові. Ця газета врятувала тисячі життів, роз’яснивши людям, які ховалися в бахмутських підвалах, можливості евакуації з охопленого війною і полум’ям міста. Люди приймали правильні рішення, довіряючи рідній газеті, – розповів Сергій Томіленко. – Зараз газета продовжує вихід – її поширюють серед переселенців із Бахмута. Вона запустила проєкт «Місто нашого майбутнього», збираючи думки бахмутян, яким має бути їхнє місто після деокупації й завершення війни.
Сергій Томіленко наголосив на тому, що виживати і розвиватися українським медіа допомагає міжнародна підтримка. НСЖУ бере участь у потужних форумах, і скрізь підтримка України і українських журналістів є однозначною. Голова НСЖУ подякував за роботу іноземним журналістам, які інформують світ про події російсько-української війни й тим самим сприяють підтримці України і української журналістики.
Сама Національна спілка журналістів України з початку повномасштабної війни перейшла до надзвичайних умов роботи. Давали рекомендації колегам, як поводитися в умовах вимкнення електрики, куди і як евакуйовуватися. Зв’язувалися з колегами на прифронтових і окупованих територіях. У перші дні широкомасштабної війни НСЖУ розгорнула два релоковані офіси – в Івано-Франківську і Чернівцях. Приймали на гарячу лінію дзвінки від колег, які потребували допомоги, тримали зв’язок із закордонними журналістськими і гуманітарними організаціями.
Міжнародні партнери пропонували створити в західних областях України великий шелтер – прихисток для журналістів, які були змушені залишити рідні місця. Але Спілка вирішила натомість створити мережу Центрів журналістської солідарності – маленьких офісів, які приймають дзвінки та повідомлення від колег, котрі постраждали від російської агресії, і допомагають їм. Спочатку було створено три такі центри – в Івано-Франківську, Чернівцях і Львові. Відтак до них додалися центри в Києві, Запоріжжі та Дніпрі. За підтримки Міжнародної федерації журналістів, ЮНЕСКО, інших міжнародних партнерів НСЖУ центри журналістської солідарності устатковані комп’ютерною технікою, захисним спорядженням для журналістів, які цього потребують, електрогенераторами, старлінками, павербанками. Центри підтримують журналістів матеріально, допомагають із пошуком роботи і житла, проводять необхідні тренінги і вебінари.
– Наш обов’язок – знайти ресурси, якими ми можемо поділитися з тими, хто їх найбільше потребує, хто постраждав від війни, – сказав Сергій Томіленко. – Ми переконані, що у вільній Україні, за яку ми всі боремося, мають працювати вільні журналісти, вільні медіа, які для нас є цінністю.
Інформаційна служба НСЖУ
