«Історія жительки Бердянська Тетяни Тіпакової – це приклад для кожного з нас, як любити своє місто, свою країну, своїх земляків. Спілкування з такими людьми мотивує до конкретних дій задля наближення Перемоги. Для бердянців, 70% яких виїхали з окупованого міста і отримали прихисток по всій Україні, Тетяна стала помічницею і близькою людиною. Адже громадська організація «Рідна стежка», заснована нею, допомагає не лише продуктовими наборами, а й ліками, медичним приладдям для хворих, дитячим харчуванням. Особлива увага – хлопцям на фронті та їхнім сім’ям. Впевнена, що Тетяна Тіпакова творить новітній літопис Бердянська», – каже медійниця з Бердянська Вікторія Горбатко
Зустріч із керівницею БФ «Рідна стежка» Тетяною Тіпаковою відбулася у Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ з ініціативи журналістки з Бердянська Вікторії Горбатко, яку так вразила доля землячки під час війни, що вона запросила її до центру, щоб колеги змогли познайомитися з цією унікальною жінкою.
До війни Тетяна Тіпакова успішно вела свій бізнес – мала туристичне агентство і магазин на Бердянській дальній косі. Подорожувала – відвідала 64 країни. Ні громадською, ні політичною діяльністю ніколи не займалася. Та її життя різко змінилося після окупації Бердянська.
Коли російські війська захопили курортне місто, вона закликала земляків не піддаватися ворожій пропаганді, не отримувати їхню гуманітарну допомогу.
У соцмережах Тетяна закликала людей не забувати, що вони українці, запрошувала їх на мітинг. Її підтримали троє чоловіків, запропонувавши свою допомогу. Зробили український прапор, з яким учасники мітингу пройшлися центральним проспектом. Це було 6 березня минулого року.
– На дві години ми відчули себе вільними людьми, – сказала Тетяна.
А 15 березня прямо з мітингу забрали «на підвал» жителя Бердянська Віталія Шевченка. Після того, як його відпустять, він вибереться з міста, піде на фронт і загине від ворожої міни, коли вивозитиме поранених бійців. Слідом за Віталієм кинули за ґрати Володимира Сушка. Його нещадно катували, він і досі лікується. Уникнути арешту вдалося тільки Андрію Владу. Зараз він у Києві.
Тетяну Тіпакову арештували 20 березня. Помістили в холодну камеру виправної колонії. Жінка перенесла тяжкі фізичні і моральні знущання.
– Я не знала, чи вийду з тих затінків. Думала тільки про те, як вижити. Мені поставили умову: випустимо, якщо ти на телекамеру скажеш, що росія – це не зло. Оскільки ти змогла організувати багатолюдні мітинги, то тебе люди послухають, і ти виведеш їх на площу на травневі свята, – розповідає Тетяна.
Тетяні довелося погодитись на відеозапис. Це давало хоч якусь надію вирватись на свободу. Її випустили через два дні зі зв’язаними руками і мішком на голові. Насилу позбувшись пут і мішку, Тетяна пішки дісталася до дому на Дальній косі. Там її чекала донька. Вона, дізнавшись про арешт матері, за півтори доби добралась з Польщі, де здобувала вищу освіту. Тетяна почала готуватись до від’їзду: вивезла в надійне місце документи з турагентства, зібрала найнеобхідніші речі, роздала людям продукти з магазину… А ввечері того ж дня до неї знову увірвалися російські військові.
Друге затримання тривало чотири дні. Тортури відбувалися щодня. Окупанти були дуже злі, звинувачували її в недотриманні обіцянок. Змушували повторювати за ними слова російського гімну, говорити, що Україна знущається над своїми громадянами. Жінці довелося погодитись на другий відеозапис, щоб притупити пильність росіян. На четвертий день Тетяну машиною доставили додому.
Загарбники вигребли з магазину спиртні напої, солодощі – завантажили їх в машину і поїхали. Перед цим наказали Тетяні наступного дня з документами з’явитися до приміщення міськради. Вранці Тетяна з дочкою на власній машині, яку вдалося сховати від окупантів, під’їхали до місця збору бердянців, котрі виїжджали з міста, і разом з ними рушили в дорогу. Вони пройшли контроль на 23-ох ворожих постах і о 23-ій годині дісталися Запоріжжя.
Оговтавшись від пережитого в рідному місті, Тетяна Тіпакова створила у Запоріжжі громадську організацію «Рідна стежка». Знайшла і залучила до роботи спонсорів. Для земляків-переселенців організувала кілька проєктів. Зокрема, консультації психологів і юристів, курси англійської мови, групу здоров’я, культурно-мистецькі заходи. Громадська організація опікується сім’ями військовослужбовців і бердянців, які живуть зараз у різних областях України. Їм відправляють посилки з товарами побутового і медичного призначення. Надається також допомога фронту. Пройшовши страшні випробування, Тетяна Тіпакова не зневірилася, знайшла себе у корисній для людей справі. А створена нею «Рідна стежка» стала для її земляків надійною підтримкою.
– Історію Тетяни було дуже важко слухати. Але ще важче було Тетяні все це пережити і не втратити віру в людей. Тепер ще більше ненавиджу російських військових. Дякую Центру журналістської солідарності, що знайомить нас з мужніми і цікавими людьми, які надихають, – каже журналістка з Енергодара Алла Шамрай.
– І поспівчували, і поплакали, і, мабуть, кожен поринув у свої спогади. Тетяна – справжня патріотка України, смілива, мужня жінка-кремінь. Її розповіді про окупацію Бердянська російськими загарбниками, про звірства, які чинили там рашисти, про перебування у тюремних катівнях, про катування вразили присутніх до глибини душі. Зі сльозами на очах слухали ми пронизливі слова Тетяни про незламний дух українського народу, про жертовність та взаємодопомогу, що наближають нашу Перемогу. Такі заходи вкрай важливі, адже просте людське спілкування нас рятує, ми стаємо добрішими і щирішими, – зауважила Тамара Борт з Гуляйпілля.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Ніна Деркач, фото Дар’ї Зирянової
