У бою на Бахмутському напрямку 13 червня загинув снайпер, боєць батальйону «Свобода» Національної гвардії України Роман Чорномаз.
Про це інформує «Легіон Свобода».
Роман виріс в Умані на Черкащині в родині дисидентів, борців за незалежність, істориків і журналістів Богдана і Тетяни Чорномаз. Робив фотоматеріали для низки медіа, в період Революції гідності його світлини публікували й іноземні ЗМІ. З початком війни пішов на фронт.
За словами самого Романа, до війни він був «зовсім не мілітарною людиною», любив відвідувати фестивалі, масові акції, події, фотографувати. Також займався сільським господарством. На відміну від батьків, у політиці участі не брав. «Асоціював себе з журналістикою, тож партійцем ніколи не був, – сказав Роман у інтерв’ю виданню «Прочерк». – Це не вітається, адже треба безсторонньо подавати інформацію, навіть якщо ти більше фотокор, ніж пишучий журналіст».
«Загалом я за освітою вчитель української мови і літератури, – додав Роман. – Працював раніше у газетах. Спершу жив в Умані, якийсь час жив у столиці, потім знову перебрався до Умані, набрав приватних замовлень. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, це одразу позначилось і на Умані…»
Роман звернувся до військкомату, до тероборони, але його ніде не брали на військову службу. Тому попросився в батальйон «Свобода». Після підготовки потрапив на оборону Сєвєродонецька.
«Перше, що вразило, коли я туди потрапив, – це запах. Я колись думав, що пекло має пахнути сіркою. Насправді ні, воно пахне пожежею: спаленими речами, будівлями, меблями, помешканнями людей – всього нажитого, що багато-багато років збиралося людьми, а потім в один момент вщент згорало. Ось так пахло пекло», – сказав Роман у інтервʼю НВ.
«З того часу вже відбулась маса різних подій і пригод, що багатьом і за все життя стільки пережити не траплялось, – написав боєць нещодавно у фейсбуці. – Рік я офіційно на війні, а за плечами три пекла – Сіверодонецьк, Зайцеве і околиці Бахмута. Рік тому я був неляканим зеленим новобранцем, від якого нині й сліду не лишилось. Що є тепер? Піхотинець з міцними нервами, що може спати в окопі, навіть якби по голові танком їздили, буквально). Є у мене епізод, коли дрих у той час, коли йшов штурм, і крім того по наших позиціях працювала ворожа 72-ка, а побратими намагались її поцілити з гранатомета)))»
«На Донбас вертаюсь вже майже як додому, – написав він в одному з останніх дописів. – Нещодавно спіймав себе на думці, що місцеву інфраструктуру знаю набагато ліпше, ніж в рідній Умані…»
Після війни Роман мріяв поїхати в Карпати й кілька днів відпочити, слухаючи шум лісу. А відтак – повернутися до мирної професії, відбудовувати країну…
По Романові залишилася мати й сестра. Про час і місце прощання буде повідомлено згодом.
Національна спілка журналістів України глибоко сумує через загибель колеги. Вічна пам’ять Герою, співчуття його рідним і близьким.
Інформаційна служба НСЖУ
