«Коли 24 лютого 2022 року нас розбудили вибухи, ми навіть не злякалися, адже живемо на лінії розмежування і з 2014 року до цього звикли. Усвідомлення того, що відбувається щось жахливе, з’явилося тільки тоді, коли почали телефонувати друзі, родичі з Дніпра, Києва, Одеси, Харкова, Сумщини, які казали, що те саме відбувається у них», – згадує Світлана Овчаренко, головна редакторка газети «Вперед» із фронтового Бахмута на Донеччині. Незважаючи на жахливі бої, які тривають у місті і біля міста, майже повне знищення будинків, видання завдяки підтримці швейцарської некомерційної організації Foundation Hirondelle та інших фінансових донорів має певну економічну стабільність.
…Останній довоєнний номер газети вийшов 23 лютого. Наступний – уже не вийшов, адже дорогу, яка веде з Краматорська (де розміщена друкарня) до Бахмута почали обстрілювати. У Бахмуті вже незабаром стало небезпечно, і газетярі залишили місто.
Редакція продовжувала підтримувати свій сайт, але не полишала надії та мрії на відновлення видання й друкованої газети, хоча б у дистанційному режимі.
– Одного дня голова НСЖУ Сергій Томіленко запропонував нам допомогу міжнародних донорів для випуску першого від початку війни номера газети, – розповідає Світлана Овчаренко. – Ми схопилися за цю ідею. Адже в Бахмуті, в умовах відсутності зв’язку, люди відчували інформаційний вакуум. Перший після багатомісячної перерви випуск, датований 4 листопада, робила вся Україна, адже наші працівники є і в Києві, і в Одесі, і на Сумщині, і в Дніпрі. Номер поширювали у Бахмуті за підтримки міської влади і місцевих волонтерів – у магазинах, з гуманітарною допомогою і взагалі скрізь, де можливо.
Реакція людей на відновлення газети була несподівано жвавою. Редакторці телефонували і казали: «Ви не уявляєте, що то для нас значить, ми читали і плакали, передавали газету з рук у руки. Це такий промінь надії у нашому пеклі!» А один бахмутянин з таким захопленням розповідав про свої почуття, що редакторка сама розплакалась. Чоловік сказав, що мабуть 102 роки тому, коли його прабабця з прадідусем взяли в руки перший номер газети, у них, мабуть, були такі самі почуття. Бо що тоді, що зараз у Бахмуті правдиву інформацію, крім газети, взяти ніде…
Згодом ситуація в місті, на жаль, погіршилася, і газету стали поширювати в єдиному пункті незламності, який там ще залишався.
У газетних номерах – статті про роботу бахмутських комунальних служб під час війни, про пошуки зниклих безвісти, про те, як у місті ховають загиблих і померлих… А також – інформація про евакуацію, яку наразі здійснюють уже тільки люди в погонах, зокрема поліцейські з підрозділу «Білі янголи».
– Одна жінка-військова, котра займається евакуацією, розповіла нам, що, коли вивозила дітей, ті невимовно раділи тому, як сідало сонце: ці малі декілька місяців, ховаючись у підвалі, не бачили сонячного світла, – розповідає журналістка. – А найменшій дитині, яку евакуювали з Бахмута, – всього півтора місяця. Вона там народилася, в підвалі… Дуже важко зрозуміти людей, які все ще там залишаються серед руїн. Адже будь-які умови в мирному місті – кращі, ніж перебування під обстрілами в підвалі.
За словами Світлани Овчаренко, із 80 тисяч населення в місті станом на кінець березня 2023 року залишилося близько 2 тисяч людей. Решта роз’їхалася в безпечніші місця нашої держави і за кордон. Тож частина тиражу газети «Вперед» іде у бахмутські хаби (осередки) по всій Україні.
– Ми працюємо для людей, для бахмутян, а не для території, – пояснює редакторка. – Бахмутські осередки об’єднують земляків, які були вимушені залишити рідне місто і виїхати в Дніпро, Київ, Костянтинівку, Жовті Води, Кривий Ріг, Одесу…
За словами Світлани Овчаренко, вона отримує багато звернень із місць, де немає бахмутських хабів і куди газета не доходить.
– Були листи з Полтави, із міст та сіл у різних частинах України з проханням надсилати примірники газети. Одна жінка написала, що для неї газета – це щось рідне, і навіть запах друкарської фарби викликає в неї асоціацію із «Вперед», а отже – і з рідним домом… – розповідає Світлана Овчаренко. – Цій жінці у руки випадково потрапив примірник нашої газети і, за її словами, в неї «мало серце не зупинилося». Вона запитала, чи може вона якось передплатити «Вперед». Я відповіла, що в її населений пункт ми газету не відправляємо. Тоді вона попросила… присилати їй газету «Новою поштою»! І навіть оплата доставки кожного примірника в 55 гривень її не лякає… Уявляєте, наскільки це зворушливо для мене!
Сьогодні газета «Вперед», яка за століття свого існування стала часописом багатьох поколінь бахмутян, для вимушених переселенців залишилася єдиним зв’язком із рідним містом, якого вже немає на світі. Повернутися додому найближчим часом не зможе ніхто – просто нема куди повертатися, все стерто з обличчя землі. Світлана Овчаренко каже, що на одному відео бачила залишки свого будинку – на місці її квартири і декількох сусідніх – величезна чорна пляма, вони вигоріли. На місці будинку матері – також самі руїни. У місті наразі не залишилося жодного вцілілого будинку. Про Бахмут у бахмутян залишилися самі спогади.
– Тому, як би важко не було, ми все одно робимо газету. Випускаємо її, доставляємо, розсилаємо, – каже редакторка. – Роботи дуже багато. Треба і газету підготувати, і наповнити сайт, і сторінку в Фейсбуці. Бувають дні, коли я встаю о четвертій ранку і лягаю о першій ночі. Але нічого. Прокинувся вранці – і знов за роботу.
Завдяки сприянню НСЖУ і допомозі благодійників газета «Вперед» видається регулярно – двічі на місяць, один номер на 4 сторінках, а другий – на 8. Друкують її в Києві.
– Велика вдячність японським благодійникам – організаціям GREEN COOP та Японському фонду майбутніх поколінь, Міжнародному благодійному фондові «Академія української преси», швейцарській некомерційній організації Foundation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна), а також Тернопільському пресклубу. Тільки завдяки фінансовим донорам наша газета має можливість дійти до читача, – наголошує Світлана Овчаренко.
***********************************************************************
Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.
Економічна довідка
Редакція газети «Вперед»
Регіон поширення: місто Бахмут та Бахмутський районГоловний редактор: Овчаренко Світлана Іванівна