«Сьогодні ми є голосами своїх чоловіків», – Халіде Бекірова, дружина кримського політв’язня і журналіста Ремзі Бекірова

У березні 2022 року, коли Україна відчайдушно відбивалася від путінської навали, в кількох родинах окупованого вісім років тому Криму сталася своя драма. Южний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс вирок п’ятьом кримським татарам у кримінальній справі забороненої в Росії ісламської організації «Хізб ут-Тахрір»: від 15 до 19 років позбавлення волі. 19 років ув’язнення отримав громадянський журналіст Ремзі Бекіров, що весь цей час підтримував тісний зв’язок з медійною спільнотою України на материку. З моменту арешту Ремзі за його свободу бореться дружина – Халіде Бекірова. Вона розповіла нам про те, як змінилось життя родини з 2014 року.

Обшуки, арешти, суди

Ремзі Бекіров, виступаючи в судових дебатах, наголосив, що більшість обвинувачуваних по його справі – учасники «Кримської солідарності». Цей неформальний громадський рух виник у Криму внаслідок анексії півострова Росією. «Діяльність цієї народної ініціативи зводилась до висвітлення терористичної, провокаційної діяльності ФСБ, ЦПЕ (російського державного«Центру протидії екстремізму» – Прим. ред.) і в цілому влади РФ у Криму щодо до кримських татар, мусульман і всього інакодумства, відвідання судів, місць незаконних обшуків, проведення молебнів, організації передач до СІЗО. Саме ця законна активність разом з нашою життєвою позицією стали справжньою причиною нашого арешту», – наводить слова Бекірова російське опозиційне інтернет-видання «Грани.ру», позаштатним кореспондентом якого він був. Окрім того, Бекіров розміщував матеріали на ресурсах «Кримської солідарності» – сайті crimean-solidarity.org та на її сторінках у соцмережах, виходив в ефір на каналі ATR, інших українських телеканалах.

Звинувачення Ремзі Бекірова ґрунтувалося лише на показах секретних свідків і прихованих аудіозаписах розмов. Це була вже дев’ята «кримська справа» «Хізб ут-Тахрір», прихильників якої російська влада намагається переслідувати на півострові з 2014 року.

Бекірова затримали 28 березня 2019 року, днем раніше перевернувши догори дном його будинок у селищі Строгановка Сімферопольського району. 27 березня співробітники ФСБ здійснили «спецоперацію» з обшуками одночасно майже за 30 адресами по всьому Криму. Жодних доказів терористичної діяльності під час обшуку вдома у Ремзі не знайшли. Пізніше його та інших чотирьох мусульман засудять лише на підставі ідеології «Хізб ут-Тахрір». Ця міжнародна ісламська політична організація має на меті об’єднання мусульманських країн в ісламському халіфаті, але її учасники відкидають будь-які терористичні методи досягнення цього.

Ще раніше, 26 березня, Ремзі, його дружину Халіде та друга й однодумця Руслана Сулейманова на пів дня затримали без пояснення причин на адмінкордоні між анексованим Кримом та Україною. Всі вони є громадянами України. Кримські татари їхали до Херсона, щоб отримати вже готові закордонні паспорти. Проте на прикордонному пункті кримців розвернули додому. Наступного дня о шостій ранку у помешкання Бекірових увірвалися озброєні люди в масках.

Незабаром мине чотири роки, як 38-річного Ремзі утримують в різних російських СІЗО. На момент нашого інтерв’ю після суду він перебував у СІЗО міста Новочеркаська, чекаючи апеляційного суду. Потім, швидше за все, його відправлять до колонії – кудись на північ Росії, як уже сталося з багатьма засудженими за політичні погляди кримськими татарами. Вдома у нього залишилося троє малолітніх дітей.

– Уже чотири роки мені, як і іншим дружинам політв’язнів, доводиться нести ношу батьківства замість Ремзі, – говорить Халіде Бекірова.

Солідарні правозахисники, журналісти, митці

– Активно висвітлювати у ЗМІ переслідування кримських татар, судові процеси проти них Ремзі почав ще з 2016 року, – згадує Халіде. – За освітою він історик, закінчив Таврійський національний університет ім. Вернадського. Та коли почалися утиски нашого народу, мій чоловік мимоволі став громадянським журналістом. Брав до рук телефон і вирушав на обшуки, суди – на події, що хвилювали наш народ, зокрема тоді, коли наші співвітчизники зникали безвісти. На початку 2019 року, отримавши прескарту, він уже зміг заходити до судової зали і висвітлювати політично вмотивовані справи щодо кримських татар та інших невинуватих громадян.

Як розповідає дружина Бекірова, ще задовго до арешту Ремзі надходили погрози, «попередження» від спецслужб, щоби він припинив свою медійну діяльність. Чоловік не зупинявся і в 2017 році отримав два адмінарешти. Один – за пост «ВКонтакті» семирічної давнини, який, до всього, був уже видалений разом з акаунтом. Незважаючи на це, за публікацію посту активіста засудили на три доби перебування за ґратами. Друге покарання – п’ять діб ув’язнення – він отримав за те, що вів стрим з обшуку у свого друга Марлена Мустафаєва. Формально – за участь у несанкціонованому мітингу на підтримку цієї людини. Це були перші «дзвіночки» перед тим, як сам Ремзі на роки потрапив до тюрми.

Публічну підтримку кримськотатарському активісту за час його перебування в неволі висловлювали міжнародні організації «Репортери без кордонів», Комітет захисту журналістів, правозахисна Freedom House. Російський правозахисний центр «Меморіал» (до речі, закритий за рішенням російського суду в кінці 2021 року) встиг зарахувати Бекірова до числа політв’язнів.

Українське медійне співтовариство також підтримало Ремзі Бекірова: наприкінці 2019 року його спільно з колегами оголосили колективним лауреатом Національної премії НСЖУ за захист свободи слова ім. Ігоря Лубченка. У відповідь на це Ремзі передав до Спілки лист подяки, який згодом був опублікований на сайті nsju.org. У посланні Бекіров наголошує, що громадянська журналістика на півострові лишилась, по суті, єдиним джерелом правдивої інформації про життя кримських татар з 2014 року. Незалежні професійні медіа були ліквідовані або не витримали тиску влади й закрилися.

А в грудні 2021 року в головному офісі НСЖУ на Хрещатику провели фотовиставку «Громадянські журналісти важливі», де експонувалися портрети громадянських медійників з Криму та членів їхніх родин. На відкриття тоді запросили дружин репресованих громадянських журналістів, зокрема й Халіде Бекірову. 

Трохи раніше, восени 2021 року, в Києві відбулася прем’єра драматичного твору «Крим, 5-та ранку» українських авторок Наталії Ворожбит та Анастасії Косодій, написаного на основі інтерв’ю з родинами діячів «Кримської солідарності», членів Меджлісу кримськотатарського народу, кримськотатарської інтелігенції. Цю сучасну документальну виставу організація «Український інститут», культурна діяльність якого спрямована на закордон, спільно з МЗС України планували показувати в Європі в рамках діяльності «Кримської платформи». Проте показам завадила ситуація в Україні з кінця лютого 2022 року. 

«Наша боротьба не є насильницькою»

Перебуваючи в тюрмі, Ремзі не припиняє журналістської, публіцистичної діяльності. За словами дружини, він веде щоденники – фіксує, як несправедливо діє російська судова система щодо політв’язнів. Окремий щоденник присвячений життю в слідчих ізоляторах. Свої записи автор передає на волю через адвоката. Халіде Бекірова мріє видати їх у вигляді книги під умовною назвою «Нотатки політв’язня».

– Читаючи щоденник, розумію, що ми навіть не уявляємо, які події відбуваються там, у камерах. Часто туди «підселяють» не політв’язнів, а справжніх злочинців, з якими доводиться шукати спільну мову, – говорить жінка.

– Ми тут, на волі, боремося за свободу як мого чоловіка, так і наших братів по вірі, наших співвітчизників. Це наша мирна ненасильницька боротьба, – наголошує Халіде. На зміну таким громадянським журналістам, як Ремзі, приходить багато інших, які сьогодні потерпають від репресій проти нашого народу. Ми, дружини ув’язнених, намагаємося давати інтерв’ю, виїздити на конференції, щоб висвітлювати позицію наших чоловіків. Адже сьогодні саме ми є їхніми голосами. Вдячні колегам Ремзі з НСЖУ за фотовиставку, за те, що Спілка продовжує говорити про кримських політв’язнів.

Діти мусять знати: їхні батьки – не терористи

За фахом Халіде – математик, інформатик, програміст. Тривалий час дистанційно працювала як репетиторс із цих дисциплін і вела заняття з ментальної арифметики. Крім того, багато років сама вивчає арабську мову і вже викладає її дітям і дорослим. Знання Халіде знадобилися в громадській організації «Кримське дитинство», яка виникла після 2014 року на підтримку дітей кримських татар, переслідуваних за політичні погляди. У ній Халіде разом з іншими жінками опікується освітою та вихованням малих кримців, батьки яких ув’язнені в російських тюрмах. Те, що слід мати дітям у звичайному житті, – уроки, цікаві конкурси, вікторини, подарунки, вони отримують у громаді, яку створили для них дорослі. Та основне – діти в жодному разі не повинні почуватися «дітьми терористів», як про це заявляє «влада».

Власних нащадків – синів Мухаммеда (13 років), Салахуддіна (10 років) і 8-річну дочку Сафіє – дружина Ремзі Бекірова виховує в такому ж дусі.

–  Своїм дітям ми все говоримо прямо, нічого не приховуючи, – розповідає Халіде. – Пояснюємо, що їхнього тата відправили в неволю через його волелюбну позицію, відстоювання справедливості. Говоримо, що ніякий він не злочинець і перебуває в тюрмі через те, що не злякався, не припинив висвітлювати суди, обшуки. Діти відвідували вже не одне судове засідання, стосовно не лише свого батька, а й інших політв’язнів. Живучи у нашій репресивній кримській реальності, діти все розуміють. Старший син Мухаммед, коли виросте, вже хоче стати журналістом, як тато, і висвітлювати утиски нашого народу.  

Родина Бекірових багато в чому тримається завдяки добрим словам і справам одновірців.

– Не лише родичі й друзі, а й абсолютно не знайомі нам співвітчизники не залишаються осторонь: хтось привезе харчі, хтось – необхідні речі, – каже Халіде. – Та найголовніше – нас не вважають сім’єю злочинця – всі розуміють, що ми постраждали від репресивної машини.

Що змінилось у 2022-му?

Халіде слушно зауважує, що репресії в Криму і ситуація, яка склалася на материковій Україні з лютого 2022 року, – ланки одного ланцюга. Проте утискам і переслідуванням кримських татар протягом восьми з половиною років в Україні більшість населення не надавала належної уваги. З лютого 2022-го навіть невеликий наявний фокус ЗМІ змістився на жахливі події на материку – це природно й зрозуміло. Але дружина Ремзі Бекірова впевнена, що про політв’язнів з Криму, яких утримують в російських СІЗО та колоніях, потрібно пам’ятати.

– У міру того, як СІЗО наповнюються новими арештантами, не лише кримськотатарської національності, справи мого чоловіка та інших кримських невільників ніби йдуть донизу у цьому архіві справ політв’язнів і стають архівним кейсом, – каже Халіде. – Однак варто розуміти, що важливий кожен з них. Кримські арештанти, так само, як інші цивільні особи, як військові, мають врешті-решт вийти на свободу.

«ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни» – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.