Розв’язана росією війна змінила медіаринок України – від інформаційних продуктів до розважальних проєктів. Певної кризи зазнала українська кіноіндустрія, яка почала було оживати, але після повномасштабного вторгнення держави-агресора українські актори залишилися без роботи, частка розважального контенту на телебаченні стрімко зменшувалася, а нові кінопроєкти закинуті “на полицю” до кращих часів.
Яке зараз українське кіновиробництво, що роблять актори в умовах війни і які мають стосунки з російськими колегами? Про це в інтерв’ю Spilka.News розповіла українська акторка Анастасія Цимбалару.
– Як війна змінила життя українських акторів?
– Як і кожного українця – кардинально. Звісно, перші місяці повномасштабного вторгнення ніхто не думав про кіно, театр… Актори займалися волонтерством, дехто вступив до лав ЗСУ й пішов боронити свою країну. Але зараз, через рік, кіноіндустрія потроху відроджується. Поки кволо, повільно, обережно, але з’являються перші кіномайданчики, прем’єри в театрах. Звісно, про довоєнні масштаби немає мови, більшість акторів не може працювати за своєю професією, отримувати за це гроші, але ми віримо, що після нашої перемоги буде багато роботи та якісного українського кіно.
– Останніми роками на телебаченні дедалі частіше можна було бачити фільми й серіали українського виробництва. На це почали виділяти кошти? Чи є інші причини?
– По-перше, у цього продукту з’явився глядач. Люди частіше почали обирати саме свій кінопродукт: ходити в кінотеатри, дивитися наші телесеріали. По-друге, після успіху певних серіалів, знятих українською, нарешті в кінопродюсерів з’явилося розуміння, що такі продукти можуть бути успішними й на них почали виділяти кошти. За п’ять років роботи в кіно в мене був лише один проєкт українською мовою. І от просто перед повномасштабним вторгненням за рік мені вдалося взяти участь у зйомках цілих трьох проєктів – усі вони виключно з українськими акторами й рідною мовою. Це означає, що ми нарешті почали рухатися в правильному напрямі й будувати власну культуру кіно. Сподіваємося, що тепер перед телеканалами жодного вибору не стоятиме: знімати нашою мовою чи москальською, заробити гроші на продукті, де є російські актори, чи дати дорогу власному кінопродукту.
– Багато років українське кіно мало тісні зв’язки з російським кіновиробництвом. Росіяни знімали фільми в Україні, наші актори їздили на зйомки «туди». Потім усе змінилося. Як відбувався цей процес і яка ситуація зараз?
– Так і відбувався. Було спільне виробництво. Продукт знімали на два кіноринки. Знімали в Україні, бо тут це було набагато дешевше, головні ролі частіше грали росіяни й отримували шалені гонорари, які чомусь навіть близько не платили українським акторам. І хоча в останні кілька років ми все-таки потроху почали отримувати головні ролі, ситуація кардинально не змінилася: навіть на другорядних ролях російські актори все одно мали більші гроші, кращі умови та прихильне ставлення продюсерів. Про теперішню ситуацію сказати нічого не можу, бо й кіновиробництва зараз на ділі немає. Поки йде війна – ніхто сюди росіян на зйомки не привезе. А от що буде після нашої перемоги – подивимося. Хоча ми когортою акторів робимо все можливе, щоб це далі не повторювалося. Нам удалося зібрати необхідну кількість підписів під поданою петицією про заборону будь-якої творчої діяльності представникам країни-агресора на території нашої держави. Однак відповідь дістали розмиту – росіян не буде, але лише тих, хто перебуває в чорному списку. Тобто теоретично особи, які в «білих списках», можуть і далі тут працювати. Нас, українських акторів, цей розвиток подій не влаштовує. Тож на своєму фронті ми будемо й далі боротися, навіть після перемоги наших Збройних сил.
– Чи є у вас знайомі актори, з якими ви добре спілкувалися, а потім дороги розійшлися через різні погляди на ситуацію з війною, розв’язаною проти України?
– Лише російські актори. До повномасштабного вторгнення ми спілкувалися з кількома росіянами: знімалися у спільних проєктах, проводили час після зйомок, ходили одне до одного в гості. Та всі ті особи зробили вибір на користь своєї диктаторської, аморальної держави – підтримали її агресію проти вільної України. Тому цілком логічно, що більше ми не спілкуємося і зробимо все можливе, щоб ті особи ніколи не мали змоги повернутися працювати, та й просто відвідати нашу країну.
– Ми знаємо, що багато акторів залишилися без роботи. Деякі проєкти «лежать на полицях» і чекають кращих часів. Що зараз із кіновиробництвом в Україні?
– Потроху починає оживати. Наразі відомо про зйомки двох проєктів, незабаром прем’єра серіалу, знятого в період повномасштабного вторгнення. Дуже повільно, але ми рухаємося у тому напрямі, що українське кіно буде. Треба лише трохи почекати. А поки всі й далі працюють, щоб прискорити перемогу. Нашим громадським об’єднанням ActLots удалося придбати п’ять карет швидкої допомоги для військових лікарів, два пікапи, амуніцію, і зараз запрошуємо всіх в Instagram на нашу сторінку @act_lots, де ми анонсуємо багато благодійних подій, які створюють наші актори для підтримки Збройних сил України.
– Ваш чоловік Григорій Бакланов теж актор. Як ваша сім’я переживає кризу і як плануєте розвивати далі вашу з ним кар’єру?
– Кризи нема. Є період, коли важко не тільки нам, а й усій країні. Так, зараз без роботи й заробітку, але ми знайшли себе у волонтерстві. Ще влітку створили акторський благодійний аукціон ActLots – нам вдалося об’єднали понад 140 акторів по всій Україні. Ми організували багато благодійних подій, зібрали гроші, закупили й передали допомогу для нашого війська – а це теж велика й непроста робота. А кіно – неодмінно буде, але це неможливо без нашої перемоги. Тож працюємо на неї.
– Чи допомагає зараз держава у відновленні кіновиробництва в Україні? Яка ситуація з виділенням бюджетних коштів?
– Можемо сказати тільки те, що кажуть колеги, які на цьому знаються: до повномасштабного вторгнення фінансування спадало, люди, які вигравали пітчинги, чекали роками на запуск проєктів. А позаяк найпопулярніші та найкращі українські проєкти здебільшого створювалися за підтримки держави, хотілося б, щоб далі держава більше допомагала.
– Вашу сторінку в Instagram уже не раз відправляли в тіньовий бан через висловлювання про війну. Які фрази, факти чи слова ставали причиною цього найчастіше? Як повертали сторінку до життя?
– Наразі всі мої дописи про війну видалені за поширення мови ворожнечі. Тому вести інформаційну війну вкрай важко. Будь-яка згадка про росію, війну, обстріли, вбивства, втрати, злочини рф – одразу реакція. Сторінку – в тіньовий бан. Це не найгірший варіант – можуть і видалити, та попри постійні попередження сторінка поки ще тримається. Причиною може стати що завгодно – навіть фото українського прапора чи обкладинки власного. паспорта. І хоч, здається, це не велика втрата – видалення сторінки в соцмережах, наразі це моя зброя. Тут я надаю допомогу тим, хто її потребує, тут я збираю гроші на потреби ЗСУ, тут я можу донести до людей правду. І якби вся ця діяльність в Instagram не становила жодної загрози для країни-агресора, чи витрачали б вони стільки сил і коштів, щоб змусити українців замовкнути на цьому майданчику?
Інформаційна служба НСЖУ
