Як колегам вдається поєднувати роботу та благодійництво? Як громадянам розпізнати шахраїв серед волонтерів? Ці та інші питання обговорили під час круглого столу 13 січня в Центрі журналістської солідарності НСЖУ міста Дніпра представники ЗМІ, правоохоронці та юристи.
Окрім професійної діяльності, журналісти Дніпропетровщини активно допомагають тим, хто на передовій, тим, хто полишив власні домівки і знайшов прихисток у громадах області. Працівники ЗМІ збирають кошти, здають кров, плетуть кікімори, печуть гори млинців. Одним словом, роблять усе можливе, і, часом, неможливе, заради перемоги.
«Починаючи з 24 лютого, обласна організація НСЖУ активно веде роботу з протидії російській агресії не лише на інформаційному фронті, – наголосив голова правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ Олексій Ковальчук. – У перші дні війни ми допомагали колегам з Харківської, Донецької та інших областей. Саме Дніпропетровщина стала тим регіоном, де вони разом з родинами почувалися у безпеці. Тут медійники могли відпочити і вже у спокійній обстановці подумати, що робити далі».
Крім того, увесь цей час представники ЗМІ Дніпропетровщини активно займаються волонтерством, стають донорами, приймають вдома переселенців, і таких прикладів благодійництва чимало.
«Окремо хочеться подякувати тим медійникам, які зі зброєю в руках стали на захист країни, – додав Олексій Ковальчук. – Ми всіляко підтримуємо наших колег. У свою чергу Спілка відчуває потужну міжнародну підтримку. Допомагають нам у різних напрямах: ми отримали професійні медичні аптечки, які надали знімальним групам; при Центрі журналістської солідарності є пункт прокату шоломів та бронежилетів. Ними користуються ті журналісти, які їдуть працювати у небезпечні зони. Ми гідно виконуємо свою роботу й продовжуємо подавати руку допомоги ти, хто цього потребує. Журналісти дійсно продемонстрували солідарність та згуртованість».
Сьогодні волонтери, військові, медики, рятувальники і багато інших громадян часто є героями журналістських матеріалів. Проте, як зазначила координаторка дніпровського Центру журналістської солідарності НСЖУ Наталя Назарова, і нашим колегам-медійникам є що про себе розказати. Кожна їхня історія унікальна.
Ірина Ситнік, головна редакторка газети «Степова зоря». Колега проживає у Петропавлівці – прифронтовому селищі, яке чи не перше почало приймати переселенців. Ірина переконана, що журналісту стати волонтером не так і складно. Бо за плечами досвід, вміння комунікувати і звісно ж довіра людей.
«До 24 лютого не думала, що почну займатися волонтерською діяльністю. Наш населений пункт – у східній частині Дніпропетровщини, у прифронтовій зоні. Коли почалися перші виїзди з Донеччини і Луганщини, то багато хто сподівався, що все мине швидко і не планували їхати далеко. Тому зупинялися у Петропавлівці. У нашому селищі немає гуртожитків, готелів, а лише будинки. Відповідно людей могли розселити тільки там.
Колективу редакції було простіше прийти на допомогу: в нас є газета, сторінки у соціальних мережах. Ми почали давати оголошення і збирати базу даних: хто може прихистити людей, здати житло на ніч чи на більш тривалий термін. І за перші 10 днів у мене назбиралася гарна база: 50 будинків для заселення. Далі давала оголошення, свій контактний номер телефону. Спочатку заселяли у пусті будинки, де не було нічого. Тому на першому поверсі редакції організували волонтерський пункт і збирали найнеобхідніше: ліжка, матраци, посуд, одяг, інші речі. Туди місцеві мешканці несли все, що було потрібно. Ми навіть шукали перевізників, які могли б вивезти худобу із району бойових дій. Інколи були курйозні ситуації, мені телефонували люди щодо житла, вважаючи, що я ріелтор. Чому журналісти стали волонтерами? Нам люди довіряють, ми маємо авторитет у громаді і засоби спілкування. І по сьогоднішній день ми допомагаємо цивільним, військовим та їхнім родинам».
Наталя Долгіх, заступниця редактора криничанської газети «Нові рубежі». Як кожна мама (а Наталя виховує трьох хлопчиків) вона дуже хвилюється за долю своїх дітей. Але на початку війни зуміла впоратися зі страхом, завдяки газеті, соцмережам інформувала громаду та налагоджувала комунікації з волонтерами. Зараз колега не менш активно займається благодійництвом, вдома випікає гори млинців для наших захисників та з односельцями плете маскувальні сітки.
«24 лютого, як і більшість населення України, ми прокинулися рано-вранці. Спочатку була паніка. Я відразу пішла до селищного голови, щоб отримати інформацію саме від місцевої влади, а вже потім донести її до громади. Так десь о 9 годині на фейсбук-сторінці видання ми вже опублікували офіційне звернення. Звісно, закликали не панікувати, але організовували про всяк випадок транспорт для евакуації. На другий день ми вже зібралися, щоб плести маскувальні сітки. Також разом із місцевою волонтеркою почали збирати найнеобхідніші речі для вразливих категорій населення. Згодом створили чат, де налагодили комунікації.
Пам’ятаю, траси тоді були забиті, люди тікали від війни. Одне за одним легкові автівки їхали просто вулицями нашого селища. Вдома навіть діти почали панікувати, вони бачили машини з надписом «Діти» і запитували, чому ж ми нікуди не їдемо. Найважче було опанувати себе, заспокоїти синів і продовжувати працювати.
Робота з плетіння сіток, збору речей, одягу, продуктів для перших мобілізованих не припинялася ні на день. Люди швидко відгукувалися, у місцевих кафе почали готувати страви для військових. Згодом у нас організувалися «кухонні батальйони». Місцеві господині вдома пекли, смажили, варили не лише для тих, хто на блокпостах, а й передавали частування на передову. Згодом – на визволені території.
Саме в чатах ми і зараз оголошуємо про збір продуктів, координуємо роботу. До активної волонтерської діяльності долучилися школи та дитячі садочки. Люди нам довіряють, дають кошти для закупівлі найнеобхіднішого. Ми вдячні за цю довіру. Це безцінно!».
Ольга Владімірова, колишня гендиректорка «9 каналу», а зараз комунікаційниця Благодійного Фонду «Восток-SOS», громадської організації «МАРТІН-клуб». Свою волонтерську діяльність колега почала задовго до повномасштабного вторгнення. Спочатку зосереджувала свою благочинність на допомозі військовим, зараз – літнім людям.
«Спочатку ми допомагали військовим, згодом значну увагу зосередили на допомозі літнім людям. Я дуже вдячна професії журналіста, тому що зберегла репутацію, маю навички, досвід, контакти. І це на все життя.
«Парафія» нашої команди – це маломобільні, старенькі, самотні люди. Тому зрозуміло, з яких причин ми йдемо на вокзал. Ці люди зазвичай хворі, без документів. І тут стоїть питання гідності. Я переконана, кожна людина має дожити життя в нормальних гідних умовах. Знеболена, якщо цього потребує.
Чим я корисна громаді? Тим, що я місцева. Спілкування і допомога літнім людям – це морально важко. Треба розуміти, як із ними спілкуватися.
Насправді тут немає героїзму. Головне завдання людини, яка хоче допомагати, – визначитися, що ти можеш. І тоді ця справа вийде найкраще. Журналісти вміють абстрагуватися, не роблять в матеріалах оціночних суджень. Саме ці навички колеги переносять на реалії сьогодення. Тому я переконана, що журналісти – це кращі волонтери».
Павло Живетьєв, телеведучий на Дніпровському каналі Д1. Хвороба дитини змусила покинути рідне місто і поїхати на захід України. Там він разом із родиною долучився до волонтерського руху.
«Колектив нашого телеканалу не припиняв працювати ні на хвилину. Ми розуміли, що повинні тримати людей в курсі того, що відбувається в Україні. Крім того, готували «коктейлі Молотова», збирали пляшки.
Так сталося, що в моєї старшої дитини цукровий діабет, у молодшої – безглютенова дієта. Через 10 днів після початку війни стало зрозуміло: в Україні немає матеріалів, які вкрай необхідні для нормального життя моєї дитини. Це й стало причиною того, що ми з родиною виїхали до Ужгорода. Там ці матеріали знайти було простіше.
На допомогу нам прийшли в місцевому Центрі дитячої та юнацької творчості. Ми познайомилися з представниками благодійного фонду «Серце до серця». Так ми долучилися до лав волонтерів, почали плести маскувальні сітки. Взагалі там були самовіддані люди з різних регіонів України, які просто хотіли допомогти. Такою компанією працювали півроку, розвантажували гуманітарну допомогу, створювали «базу потреб», забезпечуючи всім необхідним військових. Волонтерську допомогу отримували здебільшого від закордонних партнерів. Нині, повернувшись до Дніпра, ми продовжуємо тримати руку на пульсі і допомагати».
Беньямін Устян, студент 3 курсу спеціальності «Журналістика» Університету митної справи та фінансів, офіційний представник Координаційного штабу волонтерів Дніпра. Юнак проживає в місті Новомосковськ. І від початку війни шукав можливості допомогти людям.
«У перші дні війни увага була прикута до новин. Усі моніторили інформаційний простір. Так одного разу я дізнався, що до нашого міста привезли гуманітарну допомогу. І вкрай треба було задіяти людей, які фізично зможуть допомогти розвантажити її. Саме цього дня в мене в університеті починалася сесія, першій іспит. Чесно кажучи, я думав, що встигну і з розвантаженням, і з екзаменом. Але то був тільки початок роботи. Забігаючи наперед, скажу, що іспит склав, на яку оцінку – вже не так важливо.
Нині волонтерська робота не зупиняється. Нещодавно привезли подарунки та необхідні речі для онкохворих. Активно допомагаємо пораненим військовим. Завжди є чим зайнятися на волонтерській ниві. Взагалі хочу підкреслити: наша професія сьогодні вкрай важлива. А волонтерська діяльність розширює наші можливості. Саме ми документуємо історію».
Про правові аспекти
Як показує досвід, журналістам Дніпропетровщини вдається налагоджувати комунікації та займатися волонтерством, в першу чергу, завдяки довірі громадян. Проте навіть під час війни є шахраї, які виманюють гроші і спекулюють наболілими питаннями. Тому на «круглий стіл» до Центру журналістської солідарності завітали правоохоронці, які розказали про правові аспекти благодійництва.
«На жаль, у такий складний час правоохоронці фіксують фіктивну «волонтерську діяльність» щодо надання допомоги ЗСУ чи переселенцям. Таких фактів небагато, але вони є, – підкреслив заступник начальника 2-го відділу допомоги в загальнокримінальних розслідуваннях та протидії різновидам онлайн шахрайства УПК в Дніпропетровській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України полковник поліції Андрій Авер’янов. – Наприклад, у соціальних мережах ми часто бачимо оголошення про збір коштів на одяг, амуніцію, авто тощо. Часто цей посил звучить від імені офіційних осіб. Звертаю увагу, від кого б не йшла інформація – її потрібно перевіряти. На сьогоднішній день діяльність таких шахраїв вже зупинена. Проте, хочеться подякувати справжнім волонтерам, які завдяки своїм зусиллям закривають дуже багато локальних потреб. Вони добросовісно допомагають, а питання шахрайства правоохоронці й надалі контролюватимуть».
З правоохоронцями активно співпрацює Регіональний центр із надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області.
«Поки що Центром не зафіксовано порушень чи звернень щодо волонтерської діяльності. Але юристи постійно моніторять інформацію для надання консультацій, – зазначив в.о. директора Центру Сергій Соколов. – Крім того, ми активно залучаємо волонтерів і до правової роботи. Наприклад, налагоджуємо діалог із журналістами, які доступною мовою роз’яснять широкому загалу нюанси законодавcтва. Співпраця юристів та медіа у такому руслі є дуже ефективною».
Головна юристка відділу забезпечення якості правової допомоги Регіонального центру з надання БВПД у Дніпропетровській області Анастасія Безсажна звернула увагу, що у законодавстві не передбачено ніяких гарантій щодо поєднання волонтерської роботи і основної. Тому громадянин, який прагне бути волонтером, повинен узгоджувати свій графік із керівником.
Отже, щоб не потрапити на гачок шахраїв, звертайте увагу на такі фактори:
– черпайте інформацію про діяльність волонтерів та громадських організацій на офіційних ресурсах органів місцевого самоврядування та місцевої влади;
– перераховуйте кошти тим організаціям, які вже багато років надають допомогу, тобто мають авторитет;
– не довіряйте масовим оголошенням. Якщо маєте можливість і бажання допомогти – робіть це лише через перевірених осіб.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності в Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру), адреса: вул. Старокозацька, 8.
Дніпровський ЦЖС
