Відомий український воєнний кореспондент Михайло Шарков, який працює на «Апостроф TV», регулярно буває у найгарячіших точках України. Нещодавно, від’їжджаючи в одне з таких відряджень, він скористався захисним спорядженням, яке надав київський Центр журналістської солідарності, організований Національною спілкою журналістів України.
– Спілка дуже допомогла. Я часто буваю на фронті, тому маю свої «броник» і каску, – каже Михайло. – Але з часом тканина плитоноски зносилася, і її довелося лагодити. А я саме мав їхати в Херсон готувати матеріал для документального проєкту «Музей української перемоги». У місті ведуться активні бойові дії, і журналісти мусять перебувати в бронежилетах. Тож згадав інформацію НСЖУ про безкоштовний прокат захисного спорядження. Отже, я звернувся. Був дуже приємно вражений оперативним наданням якісного бронежилету і шолома.
Михайло Шарков зазначає, що журналісти для російських військових – звична ціль, і напис «Преса» – лише уточнення, по кому саме вони стріляють. Але маркування все ж необхідне – як для того, щоб наші вояки й цивільні бачили, хто перед ними, так і для того, щоб підкреслити статус працівника медіа.
– Головна причина, чому журналісти для російських військових – мішень, у тому, що ми показуємо події такими, якими вони насправді є, а не такими, якими їх хотіли б бачити росіяни. Ми нікого не агітуємо, ми просто подаємо конкретні факти: що відбувається, як, коли… Для росіян же факти не важливі, їм важливо донести до аудиторії, ніби вони прийшли в Україну нас «рятувати». Іноді можна зіткнутися з неймовірними випадками. В Херсоні нам розповідали, що під час окупації росіяни переконували місцевих жителів, ніби Україна програє, навіть Київ уже взято. І люди були настільки розгублені, що в це вірили, – каже Михайло Шарков.
Журналіст наголошує на важливості поширення в деокупованих і прифронтових містах друкованої преси.
– Там залишилися переважно літні люди, які, на відміну від молоді, віддають перевагу не інтернету (навіть якщо він є), а саме газетам, – каже Михайло. – Тому, якщо налагодити доправлення в прифронтові населені пункти друкованої преси, люди її залюбки читатимуть. Крім усього іншого, Україні важливо, щоб люди в таких містах довіряли нам, а не чекали «русского міра».
Нині Херсон оживає, з’являються світло, вода, опалення. Здатність українців попри будь-що забезпечувати нормальне життя побачили й окупанти. Через це на деокупованих територіях, у тому числі й у Херсоні, позалишалося багато російських військових, яким там «сподобалося». Наразі правоохоронні органи їх «вичисляють», але це – справа не одного тижня і навіть не одного місяця…
Попри нормалізацію життя, в Херсоні тривають запеклі артилерійські бої через річку Дніпро. Б’ють гармати, гради, міномети. Росіяни стріляють, практично не цілячись, «аби полетіло». Часто потрапляють по цивільних об’єктах. Жахлива деталь: волонтери, які надали знімальній групі притулок у себе вдома, наступного дня загинули під час обстрілу центра міста, коли намагалися придбати продукти.
– Позиції обох сторін дуже добре проглядаються через річку, тож перебувати на березі – надзвичайно небезпечно, – каже журналіст.
За його словами, схожа ситуація і в Бахмуті, де він побував після Херсона. Там також – активна артилерійська перестрілка, причому російські артилеристи не надто переймаються тим, по кому влучать – по військових чи по цивільних.
– В обох містах проблема в тому, що відстань між сторонами дуже маленька, долітає швидко, і сховатися нема часу, – каже Михайло Шарков. – Крім того, росіяни використовують які завгодно боєприпаси, включно з забороненими. Як результат, страждає дуже багато цивільних. Бахмут зруйновано на 60-70 відсотків. Майже в кожному будинку – сліди від ударів. При цьому, в місті багато літніх людей і дітей… Люди бояться залишити своє житло, не знають, як бути з господарством. У центрі міста працює риночок, де можна купити продукти. Ми питали людей, чи не страшно їм тут ходити, а вони відповідали, що «вже звикли»…
Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, які працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну та інші види допомоги.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
