Незалежно від жанру, в якому працює журналіст, йому часто доводиться створювати відеоісторії. Як це зробити, маючи в арсеналі лише смартфон, розповідає австралійський журналіст Іво Бурум, який має понад 30 років досвіду роботи тележурналістом, телепродюсером і викладачем медіатехнологій, зокрема, мобільної журналістики (mojo).
Маленькі девайси – хороші девайси
Смартфон – це дуже зручний інструмент, який дозволяє створювати відеоісторії незалежно від часу і місця, де ви перебуваєте, незалежно від того, чи є в цей момент електропостачання, що дуже актуально в Україні сьогодні.
Нині у світі живе 8 мільярдів людей, які використовують 3 мільярди смартфонів. Тобто, приблизно третина населення світу має можливість розповідати відеоісторії. Люди зі смартфонами можуть поширювати інформацію з місць, куди часто немає доступу професійним журналістам. Тому вміння створювати відеоісторії – це дуже корисна навичка для багатьох людей, не кажучи вже про медійників.
Певний час вважали, що масове поширення мобільних телефонів убиває журналістику. Тепер ми приходимо до того, що воно журналістику не вбиває, а змінює.
Смартфон – не лише мобільний девайс, це ще й маленький девайс. Його зручно носити, ним зручно знімати, а у випадку небезпеки людина з телефоном не сприймається як ціль для пострілу в тій мірі, як це нині, на жаль, часто буває з людиною з камерою. Людину з мобілкою не сприймають як загрозу. Тому маленькі девайси – хороші. При цьому набір навичок для роботи з великою відеокамерою і з маленьким смартфоном – схожий.
Під час «арабської весни» в 2011 році багато людей вели зйомки з мобільних телефонів, і такі великі новинні компанії як CNN, BBC, ABС казали, що це круто. Вони називали це «міською журналістикою», вважали її безкоштовною й активно використовували чужу аматорську зйомку в своїх професійних репортажах. Тому, щоб твої кадри не присвоїли, важливо не лише завантажити відзнятий матеріал в інтернет, а й додавати свою власну редакцію, щоб матеріал сприймався як власне ваш авторський – подібно до того, як ви пишете допис в газету або на сайт. Подібно до того, як журналіст створює статтю, він повинен навчитися створювати відеоісторію.
Нещодавно, перебуваючи в Данії, я сидів у кав’ярні й пив каву, коли почув, що повз проїжджає машина з мигалкою. Я рушив за нею, і з’ясував, що неподалік сталося вбивство… Коли на місце події приїхали тележурналісти й почали вивантажувати з машини камери і штативи, я вже завершував монтаж відеосюжету…
Сьогодні така навичка доступна кожному. Редагування відео – це по суті цифрове письмо. Редагуючи, ви навчаєтеся й тому, що саме потрібно знімати і як знімати, щоб створити історію. Коли ви монтуєте, ви можете подумати: «О ні! Я забув зняти такі-то кадри!» Наступного разу ви не допустите цієї помилки, тобто, ви навчаєтеся.
Мене часто запитують, чи важко монтувати відео на смартфоні. Це – як кубик Рубіка. Ви маєте скласти докупи декілька різних шматочків відео. Це непросто, але навчитися цьому може кожний. Робити відео складніше, ніж писати, тому що при письмі ви можете зібрати цитати різних людей і вибрати з них найкращі, а з відео ви наперед маєте визначити, кого саме знімати, з ким робити історію.
Структура у блокноті
Для того, щоб створити відеоісторію, потрібно мати певний підхід. Він у кожного свій. Дуже багато авторів відеосюжетів починають історію з певного персонажа: «Ось Макс. Він цікавий тим, що…» Далі історію слід будувати за певною структурою.
В мене структура історій складається з п’яти частин. Я зробив тисячі історій, але скрізь використовую саме цю структуру. Ось вона.
Вступ. На початку ставлю проблему, розповідаю, що це за історія. Наприклад, у мене є двоє людей, які живуть по сусідству.
Зав’язка. Упав паркан, і один сусід хоче його прибрати зовсім, а інший хоче відновити. Кожний із них знаходить свої аргументи. Можливо, вам здається, що це тупа історія, але в Австралії таке трапляється постійно.
Розвиток історії – ви розповідаєте, наскільки це важливо, щоб якомога більше людей зацікавилося.
Кульмінація – це коли сусіди сваряться і розпочинають бійку.
Завершення історії в мене ніколи не є розв’язкою, тому що я залишаю відкритий кінець, щоб у подальшому можна було знов розгорнути цю історію.
Особисто я завжди ношу з собою папір, щоб можна було заздалегідь зробити план історії, зрозуміти, як її монтувати. Навіть дуже досвідчені журналісти часто знімають забагато відео. Тоді можна повернутися до свого плану і зрозуміти, як його монтувати.
Дещо про обладнання
Сучасні мобільні телефони мають широкоформатний об’єктив. Це важливо тому, що це – стабільна лінза: коли ви знімаєте з рук, зображення не так сильно коливається. Крім того, з нормальною лінзою ви будете знімати людину з відстані близько двох метрів, а з широкоформатною – підійдете ближче. Це важливо передусім тому, що зблизька краще запишеться звук. Крім близькості між вами і людиною, в якої ви берете інтерв’ю, важливо й те, що ви стоїте спинами в різні сторони, і ваші спини захищають телефон від непотрібних звуків з двох боків.
Опріч власне телефону, все, що вам буде потрібно для того, щоб розпочати займатися мобільною журналістикою, – це невеликий штатив, який можна встановити на стіл, на дах автомобіля абощо. Втім, можна обійтися і без нього.
У комплекті до штативу часто іде зовнішній мікрофон, який можна підключати до телефону. Також можна використовувати мікрофон-петличку, але пам’ятайте, що його потрібно розміщувати приблизно за 20 см від рота, не більше і не менше. На практиці для визначення цієї відстані зручно використовувати розчепірену долоню: 20 см – це приблизна відстань між кінчиками великого пальця і мезинця. Петлички бувають дротові і бездротові. Якщо будете купляти дротовий (він дешевший), стежте, щоб дріт був довжиною не менше 2 метрів.
Якщо ви записуєте інтерв’ю в приміщенні, ви можете розмістити мікрофон-петличку на однаковій відстані між вами і людиною, яку інтерв’юєте. Якщо ви берете інтерв’ю в русі (ви й інша людина ідете), буде потрібно два мікрофони: один для вас, а інший – для іншої людини. В такому разі, маючи бездротовий мікрофон, ви можете розійтися на відстань до 100 м.
Для монтування відео вам знадобляться застосунки. Їх є дуже багато. Більшість із них – дуже погані. На своїх воркшопах я навчаю слухачів лише одній програмі – KineMaster. Вона безкоштовна, але виставляє на відео «водяний знак». Щоб прибрати цей знак, потрібно заплатити. Навчитися працювати з цією програмою можна дуже швидко – для цього достатньо змонтувати 2-3 відеоісторії. Також можу рекомендувати додатки VN і дуже потужний Luma Fusion.
Формати зйомки
Інтерв’ю з людиною ліпше робити середньонаближеною зйомкою, коли в кадрі – її голова і плечі. Якщо людина сильно жестикулює (так часто роблять, приміром, італійці), потрібно відійти трохи далі (в кадрі – до поясу), щоб добре було видно рухи рук. Якщо є чимало сторонніх шумів, можна перейти до наближеної зйомки, коли видно саму голову. Коли стоїть вибір між якістю відео і якістю звуку, перевагу слід віддавати саме звукові.
Крім того, наближений кадр стане в пригоді, коли потрібно краще показати емоції, сльози тощо. До речі, ніколи не покладайтеся на те, що під час монтування відео можна буде наблизити: при зйомці широкоформатною камерою це зазвичай неможливо.
Для того, щоб створити відеоісторію, взяти інтерв’ю недостатньо. Потрібно зробити декілька сцен. Класична історія складається з п’яти сцен, які поєднуються з оповіданням. Якщо добре поєднати одне з другим не вдається, віддавайте перевагу кращому викладу оповіданню.
П’ять сцен будуть відповідати класичному журналістському підходу, який повинен, викладаючи історію, відповісти на п’ять запитань: що, хто, коли, де, чому. Втім, немає різниці, в якій послідовності ви знімаєте і монтуєте відео: п’ятикадрова послідовність – це не догма, а керунок до розуміння принципу.
Перша сцена (перший кадр) – це демонстрація того, що відбувається. «Широкий кадр», який показує місце події.
Друга сцена – хто дієва особа. Показуємо обличчя героя крупним планом.
Третя сцена – що саме робить головний герой. Може бути акцент на його руках, тому, що він робить.
Четверта сцена – «де, хто і що» в одному кадрі. Це може бути кадр із-за плеча героя, щоб можна було побачити самого героя, те, що він робить і, можливо ще якогось персонажа події.
П’ята сцена – чому, з якою метою відбувається подія. Показати, як герой щось робить, середнім планом.
Кількість сцен в історії може варіюватися. Наведу приклад історії, яку я зробив для теленовин ВВС з Девідом Бекхемом про завершення його футбольної кар’єри. Перший кадр – широким форматом як він забиває гол. Другий кадр – вболівальники кричать «Бекхем!» Третій кадр – середнім форматом як Бекхем біжить. Четвертий кадр – Бекхема обнімає натовп. Звучить розповідь: «Ніколи ще спорт не бачив такого таланту. Його можна назвати неймовірним, найзнаменитішим у нинішньому поколінні. Вік Бекхема – 38 років». Далі в наближеному форматі Бекхем каже: «Це важке рішення, але класно піти на вершині». Далі – слова одного фаната, який каже, що фанати люблять Девіда. Загалом ця історія зайняла 35 секунд і 7 сцен. ВВС віддає перевагу сюжетам від 35 до 45 секунд (але в різних мереж стандарти дещо відрізняються). Відповідно, добре, коли кожна сцена триває 5-10 секунд.
В підготовці відеоісторій часто використовують кліпову зйомку (нарізки). Наприклад, якщо ви знімаєте мене, коли я проводжу воркшоп, ви також знімете мій ноутбук, мій телефон, моє обладнання для моджо, щоб показати їх глядачам. Загалом кліпова зйомка застосовується: щоб приховати монтаж, щоб покривати довгу розповідь, щоб зробити акцент на речах, про які йдеться у розповіді.
Кліпову зйомку краще зробити до початку події, щоб потім про це більше не думати. Приміром, якщо ви робите сюжет про відомого філателіста (колекціонера марок), його магазин зніміть з вулиці заздалегідь. Коли ви заходите в магазин і бачите, що господар сперечається із покупцем про ціну, не чекайте, доки зробите інтерв’ю з господарем, знімайте подію одразу. А коли будете брати інтерв’ю, запитайте: ви колись сперечаєтеся з покупцями? І для ілюстрації відповіді ви вже матимете класний кадр…
Насправді все просто, якщо ви постійно думаєте про те, як би зробити якомога кращу історію. Ви маєте зробити таку «картинку», щоб вона сама по собі розповідала історію. Попрактикуйтеся – і у вас вийде!
У листопаді 2022 року у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях та Києві відбулася серія воркшопів з мобільної журналістики (mojo), в яких взяли участь понад 100 медійників. Навчання організовані мережею Центрів журналістської солідарності НСЖУ за сприяння Інституту журналістики Норвегії, Burum Media, Ruud and Co та за підтримки Міністерства закордонних справ Норвегії. Медіатренерами виступили Гейр Рууд (Норвегія) й Іво Бурум (Австралія). Координувала проведення цієї серії тренінгів високого рівня у тісній співпраці із Спілкою журналістів Норвегії Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
