Вікторія Гаврилюк (Семенюк) із Луцька десять років пропрацювала репортеркою в інформаційному агентстві «Волинські новини», а нині долучилася до проєкту «Меморіал». Із 2015 року їздить на передову не лише з фотоапаратом, а й із волонтерською допомогою. Матеріал про журналістку вийшов у виданні «Нове життя» в межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!»
«Я робила репортаж про відправлення допомоги на схід. І от волонтер Сергій Добродомов, побачивши, що я фотографую, сказав: «А слабо з нами поїхати?». Довго не думала. Запитала, скільки у мене є часу. І за виділені сорок хвилин швиденько зі сльозами на очах відпросилася з роботи, прилаштувала сина на рідних. Так і поїхала у першу чотириденну поїдку на схід», – пригадує Вікторія Гаврилюк свою першу поїздку.
Із того часу минуло вже сім років. А за ними – не одна поїздка цієї журналістки до наших захисників і захисниць. Перерву вона зробила із середини 2016-го, адже під кінець року лелека приніс їй із коханим двійняток – сина й донечку. Тож на деякий час Вікторія не могла їхати у далекі відрядження. Однак навіть будучи молодою мамою, не полишала волонтерства. Чим могла, допомагала нашим бійцям тут, у тилу. Коли ж росія повномасштабно посунула на Україну, жінка знову почала волонтерити з новою силою та їздити на передову.
Війна торкнулася безпосередньо і сім’ї Вікторії. Найперше – ще тоді, коли вона почала їздити на фронт. Тепер, через роки, жінка зізнається, що часто не казала рідним правду, куди саме вирушає. Бо ж батьки, звісно, не із захопленням сприймали рішення доньки працювати воєнною журналісткою і щоразу наражати себе на небезпеку. Тепер же відбиток війни став ще виразнішим. Чоловік пані Вікторії пішов захищати Батьківщину.
Після десяти років роботи в ІА «Волинські новини» розрахувалася звідти. Продовжила працю у проєкті «Меморіал пам’яті». Бо переконана: потрібно обов’язково зберегти цю пам’ять про українців і українок, котрі за свою Батьківщину віддали найдорожче – життя. А так як Вікторія має досвід у написанні таких текстів, то своїм обов’язком вважає роботу саме у цьому проєкті.
«Раз я це вмію робити, значить, повинна. Так, це важко. Часом дуже. Бо ж доводиться бути і психологом, і медиком, а не лише журналістом. Але я вже навчилася інтуїтивно відчувати, кого під час розмови можна обійняти, кого легенько торкнутися руки. А до кого краще не підходити, аби не зробити ще болячіше. Однак однозначно: писати про цих хлопців і дівчат, котрі загинули за Україну, необхідно. Це теж своєрідний вклад у те, аби ця війна швидше закінчилася, аби українці зрештою зрозуміли: хороших росіян не буває. І щоби ніколи більше не браталися з ними. Бо ж після мільйонів жертв, які принесли росіяни на наші землі, цього нізащо не можна допустити», – переконана Вікторія Гаврилюк (Семенюк).
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду.
