Михайло Кузьмич та Віктор Макаревич – медійники. До початку повномасштабної війни обидва займалися улюбленим: Михайло був телеведучим та продюсером, Віктор – оператором. Утім наступ Росії змінив життя обох волинян докорінно. Усвідомивши, що країна як ніколи потребує надійного захисту, чоловіки вирішили піти до війська.
Матеріал про журналістів вийшов на сайті ВолиньPost у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!».
Михайло Кузьмич –
у медіа понад 20 років. У Луцьку його знають як телеведучого ранкового шоу і
продюсера, та нині він – у війську. Михайло несе службу в Силах спеціальних
операцій ЗСУ.
«Свого часу я був телеведучим та ведучим різних заходів. Згодом – продюсером на
місцевому каналі «UA Волинь», який нині має назву «Суспільне Луцьк». Пізніше
переїхав у Київ і працював на телеканалі «Культура». А ось останні роки
займався більше приватною діяльністю», – розповідає медійник.
24 лютого – у день,
коли Росія розпочала проти України повномасштабну війну, – все змінилося.
Щоправда, Михайло й гадки не мав, що це затягнеться надовго. Ба більше, чоловік
намагався достукатися до росіян, мовляв, ті врешті вийдуть на вулиці і скинуть
злочинний режим.
«Я писав текст для фейсбуку, сидячи у підвалі разом із друзями. Тоді, мабуть,
усі хотіли вірити, що у людей по той бік (в Росії – ред.) є клепка в
голові. Я справді сподівався, що мій допис матиме сенс, але згодом це відчуття
зникло. Зізнаюсь, тоді навіть і подумати не міг, що це лише початок чогось
тривалого», – пригадує Михайло Кузьмич.
Жартує, що на службі від колишньої професії знадобилося лише
слово «продюсер», бо, мовляв, «причепилося» і стало позивним. Утім згодом
додає: навички комунікації і знання щодо психології людини, які мимоволі
освоюєш у медіа, і на війні згодилися.
Тож, попри творчу діяльність, з військовою справою таки «потоваришував», ще й
колектив має чудовий.
Оператор ТСН Віктор Макаревич нині теж служить у Збройних силах України в одному з підрозділів радіотехнічних військ. Як згодом розповість, відстежує небо. Чоловік закінчив військовий університет, тож, відколи розпочалося повномасштабне вторгнення, не мав сумнівів у тому, що захищати країну – його обов’язок.
У сфері медіа чоловік працює 15 років. Камеру любив завжди, однак про те, що після закінчення військового вишу зароблятиме на життя відеозйомкою – не замислювався.
Якби не повномасштабне вторгнення Росії, улюбленою справою
займався би й донині. Проте з’явилася важливіша справа – захист Батьківщини. 18
травня чоловік вступив до лав ЗСУ і уже через місяць після військових навчань
за розподілом потрапив в один із підрозділів, що несе службу на Волині.
«Із ТСН мене не звільнили. Крім того, певний час продовжували платити середню
заробітну плату. Тому щойно ми переможемо, а в країні оголосять демобілізацію –
повернуся до камери. Я на роботі просто літаю! Мені поталанило знайти своє
покликання. От є люди, які не хочуть вранці прокидатися, бо треба йти
працювати. У мене не було такого жодного дня», – натхненно розповідає
оператор.
У військовій справі, зауважує, здобуті на телебаченні навички навряд згодилися.
Мовляв, те, чим він займається у ЗСУ, кардинально відрізняється від
тележурналістики. Та нині служба – його місія.
«До повномасштабної війни ми не задумувались, що наша незалежність – хитка.
Мусимо її відстояти і здолати ворога. Ми відстоюємо своє. Наше призначення –
здійснити мрії дітей», – резюмує медійник.
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни.
