У деокупованих селах Золочівської громади Харківської області – жахливий інформаційний вакуум, і місцеві жителі здебільшого поділяються на тих, кого російські окупанти обманули і тих, кого вони залякали, розповів пресслужбі НСЖУ головний редактор золочівської газети «Зоря» Василь Мірошник.
– У мене таке враження, що значення місцевої преси на деокупованих територіях розуміють тільки Національна спілка журналістів України і міжнародні організації, які і словом, і ділом, і гривнею підтримують українські газети, – каже редактор. – Дуже дякую їм, що допомагають, нічого не вимагаючи взамін. Але їхніх можливостей – замало.
Редактор розповів про свою нещодавню поїздку в села громади Макарове і Турове, які Сили оборони України 11 вересня звільнили від окупантів. Близько тижня тому в цілому завершилося розмінування дороги і самих сіл, тож журналістам дозволили там побувати.
– В Макаровому сьогодні живе 95 осіб. У період окупації росіяни вбили вісьмох. Люди настільки залякані, що ніхто з них не хоче нічого розповідати на камеру. Навіть найпатріотичніші з них, коли щось говорять, постійно озираються у бік російського кордону, – розповів Василь Мірошник. – У тому селі завжди жили сміливі люди, з козацьким корінням. Сьогодні вони кажуть, що під час окупації «було не так уже й страшно». Це, однак, звучить дивно при тому, що росіяни за кілька місяців окупації вбили, по суті, кожного дванадцятого. На одного з них, кремезного, дуже високого чоловіка, кадирівці для забави влаштували полювання із снайперської гвинтівки, коли він просто йшов на ферму, де працював.
Василь Мірошник переконаний, що причина того, що селяни досі бояться, – в інформаційному вакуумі. Люди не знають, що відбувається в країні, й думають, що росіяни можуть невдовзі повернутися.
– Крім російських газет, російського телебачення, російської пропаганди вони більше ста днів не бачили нічого. Це були часи, коли вони майже весь час сиділи у погребах і виходили тільки для того, щоб швиденько приготувати собі їжу на вогнищі, – каже журналіст. – Тепер, коли вони завдяки звитязі Сил оборони України нарешті вилізли з погребів, ці люди знов не отримують жодної інформації. Світла немає, стабільного мобільного зв’язку немає, телебачення й інтернету немає. Я звертаюся до влади: я готовий працювати безкоштовно, але ви розумієте, наскільки важливо сьогодні нести інформацію на звільнені території? Ми – місцеві журналісти, ми знаємо, що потрібно людям. Ми хочемо нести їм правду. Не бути пропагандистами, а, як ми це робили завжди, «рубати правду»!
Василь Мірошник закликає попередити цілком можливу ситуацію, коли після того, як у села громади буде подано електрику, місцеві жителі дивитимуться російське телебачення, бо воно має кращий сигнал. Звідти й черпатимуть «інформацію»…
На думку журналіста, дієвої підтримки місцевій пресі від держави немає тому, що чиновники на місцях часто побоюються критики з боку ЗМІ. Але ця позиція явно шкодить інформаційній політиці на деокупованих територіях.
– Я повезу туди десять примірників «Зорі» раз, два… Але ж я не листоноша. Російські пропагандисти брешуть, і їх фінансує держава. А ми говоримо правду, і нас не фінансує ніхто, тільки спілка журналістів і міжнародні благодійники допомагають у міру їхніх можливостей. Думаю, держава могла б на першому етапі хоча б посприяти, щоб «Укрпошта» виконувала свої договірні зобов’язання перед нами, запустила б у визволені райони свої пересувні відділення, – каже Василь Мірошник. – Нам, журналістам на колишніх прифронтових і нинішніх деокупованих територіях, потрібна підтримка! Ми не повинні програти інформаційну війну!
Нагадаємо, в перші місяці повномасштабної російської агресії офіс редакції «Зорі» суттєво постраждав – під час обстрілів у нього відбулося два влучення, тож газетярам довелося переїхати із Золочева в сусідній Богодухів. Після того, як фронт було відсунуто від Золочева, а відтак – звільнено Харківщину, редакція «Зорі» відновила друк цієї газети, яку поширює між передплатниками своїми силами. Наразі вийшло вісім номерів, один із яких профінансували Національна спілка журналістів України та міжнародні фінансові донори.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ