Учасники заходу поділилися своїми історіями порятунку від війни та відзначили місцевий Центр журналістської солідарності НСЖУ як місце, де представники медіа завжди можуть отримати підтримку.
Говорячи про це, журналіст і краєзнавець, колишній редактор газети «Голос Гуляйпілля» Іван Кушніренко назвав Центр журналістської солідарності центром добра і допомоги.
-З перших днів нашого перебування на Запоріжжі, куди ми втекли від війни, Центр журналістської солідарності НСЖУ підтримує журналістів-переселенців і матеріально, і морально, – сказав Іван Кушніренко. – Ми можемо тут і попрацювати, бо є обладнані робочі місця, і одержати дієву підтримку у вирішенні своїх побутових проблем. А їх було чимало, бо всі ми виїжджали з під-обстрілів чи тікали від окупантів, як кажуть, у чому стояли. Вдячні і за гуманітарну допомогу, і за можливість спілкування з колегами, як от зараз, на цій зустрічі за дружнім столом. Національна спілка журналістів, створивши мережу таких Центрів, зробила велику справу.
Під час зустрічі колеги-переселенці – Антоніна Букрєєва з Якимівки, Клавдія Галчанська, Тамара Курочкіна та Світлана Карпенко з Оріхова, Алла Шамрай з Енергодара, Вікторія Горбатко з Бердянська, Ніна Деркач та Іван Кушніренко з Гуляйполя, Валентина Аверіна з Лисичанська пригадали, як переживали окупацію та рятувалися від обстрілів.
-Лінія окопів ЗСУ проходила вздовж залізничного полотна, навпроти нашого будинку, – розповіла Клавдія Галчанська. – В перші дні війни, коли ще було відносно спокійно, наші військові провели від нас собі світло, заходили до нашої хати. А потім почалися бомбування і обстріли. Хлопці нам кажуть: «Виїжджайте звідси, тут буде пекло». Ми виїхали, хоч машина й була вже трохи побита, добралися до Запоріжжя. А наші хлопчики в тому пеклі залишилися і тримають оборону. За кілька місяців боїв від нашої хати одні стіни залишилися. Я не знаю, куди ми будемо повертатися. А так тягне до рідного міста.
Антоніна Букрєєва згадала жахи окупації. За її словами, найгіршим випробуванням була повна відсутність будь-якої інформації та нестача спілкування.
-Розумієте, ми жили в повній інформаційній блокаді. Не знаєш, з ким можна говорити, бо, на жаль, серед тих, кого я вважала до війни порядними, були і зрадники, і колаборанти. Та найгірше, що я чула, як катують людей. Мій будинок знаходиться поруч з відділом поліції. І коли я виходила на балкон подихати повітрям, не раз чула звуки катувань і плач людей. Це дуже страшно. Довелося відмовитись від давньої звички пити каву на балконі, – розповіла журналістка-переселенка.
Кожна розповідь – крик душі, важкий емоційний спомин. Свої штрихи до цих сповідей додали і журналісти місцевих ЗМІ. Так під час спілкування склалася своєрідна усна збірка, об’єднана загальною темою: «Моя історія війни». Безпосередньо на зустрічі виникла ідея розпочати серію публікацій під такою назвою на сайті ЗОО НСЖУ, а згодом підготувати електронну версію збірки.
Окрім життєвих історій під час зустрічі свої вірші читали журналісти і письменники Пилип Юрик, Антоніна Букрєєва, Віктор Фоменко та Валентина Манжура. А Іван Кушніренко і Тамара Курочкіна презентували і подарували Центру журналістської солідарності свої нові книжки.
-Такі зустрічі – це віддушина, ковток свіжого повітря! Дякуємо, що допомагаєте нам, а особливо за те, що відігріваєте наші душі, – сказала наприкінці заходу журналістка з Енергодара Алла Шамрай.
Супроводжував захід патріотичними піснями співак і композитор, заслужений діяч естрадних мистецтв України, член НСЖУ Анатолій Сердюк.