У перші дні повномасштабного вторгнення росії новини з України транслювалися 24 години на добу в усіх медіа Республіки Косово. Сьогодні місцеві ЗМІ продовжують розповідати про боротьбу українців проти рашистів. Косовари 23 роки тому також пережили війну, тому і співчувають народу України. Один із проявів цієї підтримки – програма професійного захисту Journalists-in-Residence Kosovo, яка дає можливість 20 українським журналістам протягом півроку жити й працювати в Приштині.
Про те, як народився цей проект, а також про особливості косовської журналістики голова правління Асоціації журналістів Косова (AJK) Джемаль Реджа розповів в інтерв’ю для Національної спілки журналістів України.
Довідка.
37-річний Джемаль Реджа очолив AJK у липні 2021 року. Його мандат на обраній посаді діє три роки. Колишній головний редактор телеканалу Kohavision (KTV) успішно поєднує діяльність на посаді очільника найбільшої медіаспільноти Косова з професійною активністю. Він – директор новин та ведучий випусків Prime Time у телекомпанії Kanal 10.
– Чимало людей у Косові критикували медіа за те, що вони, на їхній погляд, надто багато повідомляли про війну в Україні, – каже Джемаль Реджа. – Це відбувається через те, що частина косоварів не знають про те, як насправді живе Україна. Вони вважають, що це частина росії, не бачать різниці між українцями та росіянами, їхніми мовами, культурами та менталітетом. Прості люди не цікавились цим питанням, як і більшість мешканців країн Європи та світу. Втім, є й інші причини.
Третього березня я хотів поїхати до України, щоб вести репортажі про російське вторгнення. Але мені не дозволили перетнути кордон, тому що Україна не визнає Косово як державу. Довелося їхати до Польщі й готувати матеріали про українських біженців. Загалом три знімальні групи з Косова намагались виїхати до України, і лише одній журналістці вдалося потрапити до Львова. Як вона це зробила, й досі залишається таємницею.
І все ж, попри політичні обставини, Косово надало професійний прихисток українським журналістам. Як і чому виникла така ідея?
Ідея виникла в Дуарци Кица, депутатки Асамблеї Косова, щойно почалась війна в Україні. Під час спілкування з медіаюристкою Флютурою Кусарі вона поділилася з нею задумом запросити до Косова українських колег, які не можуть працювати в Україні через війну. Була підготовлена пропозиція для Кабінету Міністрів та Міністерства закордонних справ. Держава сказала, що готова фінансово допомогти в реалізації проекту. Знадобилося 48 годин, щоб погодити організаційні питання. AJK з радістю приєднатись до цієї програми.
Кожна наша спроба допомогти йде від серця, тому що наші історії схожі. Нам подобається допомагати кожному українському колезі. Я й сам колись був біженцем. У 1998 році, коли в Косові була війна, моя родина емігрувала до Македонії, а звідти до Канади. Мені було 13 років, і я дуже добре пам’ятаю тих людей, які нас чекали в аеропорту. Я розумію, що ви, журналісти, нетипові біженці. Але я весь час згадую, як сам побував у вашій ситуації. Пройшло 23 роки після закінчення війни, і я знову до найдрібніших подробиць пригадую історію еміграції моєї сім’ї.
Днями виповнився рік відтоді, як ти очолив AJK. Які завдання стоять сьогодні перед організацією?
Асоціація газетярів Косова була створена в жовтні 2002 року, через три роки після закінчення війни. ОБСЄ допомогла у створенні неурядової організації для підтримки журналістів та захисту їхніх професійних прав. Головна місія AJK – просування якісної та професійної журналістики й піклування про представників мас-медіа. За ці роки ми виросли і в кількісному, і в професійному плані, ставши найбільш представницькою організацією журналістської спільноти нашої держави. Сьогодні в лавах AJK перебуває близько 800 журналістів, фотокореспондентів, операторів і редакторів. Серед них є представники різних національностей: це не лише етнічні албанці, а й боснійці, турки, серби.
Протягом 20 років існування були спроби втручатися в діяльність нашої спільноти з боку держави. Але те, що ми реагували на кожен із таких випадків, дозволило зберегти незалежну журналістику.
Судячи з критичних публікацій, AJK має не надто приязні стосунки з владою.
Це через те, що головна роль медіа – не хвалити владу, а показувати її діяльність. Якщо держава робить якусь помилку, журналісти мають на неї вказувати. Зрозуміло, жодній владі не подобається, коли медіа показує її недоліки. Але всі 20 років ми намагаємося робити професійно свою роботу в інтересах громадян Косова.
Як вдається досягати єдності такої багатонаціональної спільноти?
Це не є проблемою в мультинаціональній державі, якою є Косово. У відповідності з положеннями Конституції в Косові діють дві офіційних державних мови: албанська та сербська. Та головним пріоритетом є наша професія.
Ми намагаємося, щоб усім було добре, хоча це й не завжди легко. Але при бажанні завжди можна знайти вихід. Так, за сприяння ОБСЄ в штаті АГК з’явиться ще один працівник, який перекладатиме з албанської мови на сербську. Це необхідно для того, щоб обидві державні мови були представлені в медіапросторі Косова порівну. Не можна допускати дискримінації по відношенню до носіїв мови, які проживають у країні.
В Україні мовне питання було предметом політичних дискусій, а в контексті повномасштабної російської агресії виявилось інструментом маніпуляцій та пропаганди. Чи не було подібних ситуацій у Косові?
В Косові діє сербська пропаганда, так само як в Україні російська. Але цей потік ворожої інформації йде не від тих сербів, що живуть у Косові, а з території сусідньої Сербії. Ми не можемо застосувати жодних санкцій, бо ці медіа працюють на території своєї країни. Однак тут, у Косові, етнічні серби живуть за законами держави, громадянами якої вони є.
Одна з недавніх конференцій у Приштині була присвячена впливу на медійний простір війни росії проти України. Там неодноразово звучала теза, що Косово має імунітет проти ворожої пропаганди. Як він виробився?
Найголовніший інструмент – критичне мислення. У Косові ніхто не вірить сербським медіа, більшість із яких вороже ставляться до держави та народу Косова. У той же час громадяни Косова розуміють, що Сербія та росія є союзниками, і тямлять, звідки йде той потік ненависті. Косовари мають імунітет проти сербської пропаганди і не сприймають її серйозно. Люди розбираються, що це маніпулювання громадською думкою.
Крім війни в Україні, на медійний простір Косова вплинула пандемія коронавірусу. Як журналісти витримали це випробування?
Пандемія принесла збитки і стала сильним ударом для всіх медіа Косова. Але найбільше постраждали редакції друкованих ЗМІ. Через це два роки тому всі газети, що виходили на папері, припинили існування. Залишилися тільки онлайн-видання та телебачення. Одне з найавторитетніших видань у Косові – www.koha.net “Коха”. Треба визнати, що матеріали, які друкувалися в газетах, були більш професійними, ніж ті, які публікуються в онлайн-виданнях. Можливість, що в газеті буде опублікований якийсь фейк, була значно меншою, ніж на сайті. Відтак можна сміливо стверджувати, що журналістика друкованих ЗМІ більш відповідальна.
Водночас протягом двох останніх років у Косові відкрилося три нових телевізійних канали. Це дало можливість працевлаштувати студентів та випускників факультету журналістики університету в Приштині. Крім державного університету, який готує професійних журналістів, з’явилося два приватних виша. Там навчаються близько тисячі майбутніх фахівців, які вже завтра готові приступити до роботи. Середній вік журналістів у Косові – від 20 до 30 років. Це професія молодих людей, більшість з яких – жінки.
Читацька аудиторія газет – активні люди, які впливають на рішення та беруть участь у виборах. Чи не залишилися вони без інформації через закриття друкованих ЗМІ?
У Косові 94 відсотки населення мають інтернет. Більшість косоварів читають новини з телефонів чи смартфонів, а представники старшого покоління дивляться телевізор. Телевізійний контент, як правило, є більш правдивим, ніж продукт медіапорталів та сайтів. На телебаченні існує менший ризик появи фейків, оскільки їх виготовлення вимагає спеціальної підготовки. Розповсюдження недостовірної інформації є більш вірогідним в онлайн-виданнях.
Що нового ти дізнався про українців, коли мав змогу познайомитись і поспілкуватися з учасниками програми “Резиденція в Косово”?
Я побачив, що українці – це хороші люди. Я дізнався про вашу культуру та, зокрема, про петриківський розпис. Я вражений вашою хоробрістю та готовністю захищати свою землю, сміливістю боротися не лише за Україну, а й за Європу. Я відкрив для себе, що Україна – це дуже красиві міста й села. А ще у наших обох народів однакові цінності. Це те, що я почув від вас і побачив на власні очі під час спілкування.
Перед тим як почалась війна нас, журналістів, більше зацікавили питання політичного розвитку. Звичайно, я пам’ятаю з 2014 року перші потрясіння від російської агресії на Донбасі, анексії Криму, Євромайдан. Я читав про кар’єру української політикині на прізвище Тимошенко та знав, що один актор-комік став президентом великої країни. Але більшість косоварів стали цікавитись Україною після 24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення росіян. Звичайно, після того, як закінчиться війна, ми всі хочемо приїхати до України й побачити Київ на власні очі.
Другий напрямок цієї програми – професійний обмін і людський обмін, щоб ми більше дізнались про Україну, а українці – про Косово. Сподіваюся, що ви ніколи не опинитесь на моєму місці і, як я, не будете очікувати біженців. Я бажаю всім нам, щоб ніколи не було війни.
Людмила Макей
