Чернігівську газету «Вісник Ч» важко назвати звичайним регіональним друкованим виданням. До війни вона, маючи наклад 34500 примірників, входила до п’ятірки найтиражніших газет усієї України і, вочевидь, досі зберігає цей свій статус. Як виживає унікальний регіональний ЗМІ сьогодні, коли війна безжально пройшлася по Чернігівщині, вбиваючи людей, руйнуючи їхні житла, знищуючи інфраструктуру? Про це – у розповіді від пресслужби Національної служби журналістів України.
За словами голови НСЖУ Сергія Томіленка, «Вісник Ч» є цілком особливим явищем в українській журналістиці.
– Це приклад відданості читачам, аудиторії, медіабізнесу, – каже лідер НСЖУ. – Приклад того, чого, на жаль, немає навіть у багатьох столичних виданнях. «Вісник Ч» – справді незалежна газета, яка завдяки хисту колективу і головного редактора десятиліттями залишалася успішною і прибутковою. На жаль, війна зруйнувала ринок, і наразі видання переживає певні проблеми. Проте, незважаючи ні на що, воно намагається повернутися в ринкову модель.
Секрет успіху «Вісника Ч»
У газеті кажуть, що «секрет успіху» «Вісника Ч» простий: якщо хочеш мати тираж, то мусиш писати для масового читача. Це не означає, що треба примітизувати тексти, але потрібно складати їх так, щоб зрозуміли всі – від міського чиновника до простої літньої жінки в далекому селі.
– Як оформити паї, договір із постачальниками газу, ковід-сертифікат абощо – все це теми наших публікацій, – зазначила в коментарі НСЖУ співзасновниця видання журналістка Валентина Тимошко. – Ми ніколи не обмежуємося пресрелізами, все перевіряємо на собі. Аж до того, що ніколи не опублікуємо телефон якоїсь урядової гарячої лінії, поки самі не дотелефонуємося і не перевіримо, як це робиться в реалі. Ми ніколи не пишемо «за інформацією з анонімних джерел» або «подейкують…» Навіть коли незручно, коли з нами не хочуть спілкуватися, ми ідемо до джерел і запитуємо. Завжди даємо точку зору обох сторін, ким би не була одна з них – хоч хабарником, хоч ґвалтівником. Не «причісуємо» пряму мову простих людей, залишаємо міцні вирази і яскраві вислови.
Головний редактор Сергій Народенко каже, що видання, готуючи свої матеріали, розраховує на звичайну сім’ю, і кожен журналіст, пишучи статтю на будь-яку тему, має тримати перед очима цей образ своїх читачів.
– Увесь колектив нашої редакції – вихідці, як кажуть, із народу. Тож ми знаємо, що народ хоче, про що він думає, чим дихає, як йому подати ту чи іншу інформацію з тим, щоб він це прочитав і сказав: «От молодці! Правильно!» – наголосив у коментарі НСЖУ редактор. – Чому багато газетних проєктів невдалі? Тому, що їхні редакції вважають себе «занадто розумними» і про це пишуть. А читач прочитав і сказав: «Ну, хлопці і дівчата, я й слів таких не знаю, і не знаю, про що ви мені кажете і навіщо мені це потрібно»… Тому контент має бути орієнтований саме на масового читача.
«Вісник Ч» – новинний суспільно-політичний тижневик. Усупереч поширеній думці, що сучасна газета однозначно програє Інтернетові в подачі новин, а отже повинна орієнтуватися на щось інше, «Вісник Ч» – це передусім газета новин, головним чином із Чернігівщини. Крім того, важливе місце у виданні посідають цікаві історії – мікронариси про людські долі, як правило, із щасливим кінцем.
За словами Сергія Народенка, «Вісник Ч» – це «принципово друковане» видання, яке не має відповідника в Інтернеті.
– Дослідження доводять, що читачі в Інтернеті й читачі друкованої преси – цілком різні люди. Так, наче одні – з Марсу, а другі – з Венери, – каже редактор. – Якби матеріали «Вісника Ч» розміщувати на інтернет-сайті, то вони були б нікому не цікавими. Для Інтернету потрібно робити зовсім інший контент.
Утім, у нинішніх умовах, коли не всі охочі мають можливість передплачувати друковану газету, редакція ухвалила рішення розміщувати в Інтернеті на одному із сайтів pdf-версію «Вісника Ч».
– Цікаво, що наша інформація все одно потрапляє до інтернет-видань, – каже журналістка Валентина Тимошко. – Її дуже активно передруковують різноманітні видання. Крім того, наші публікації часто стають темами різноманітних ток-шоу на телебаченні.
«Видання, яке є справді незалежним»
– У найкращі часи ми мали тираж 65 тисяч примірників, а в першому півріччі цього року – 34,5 тисячі, – сказав Сергій Народенко під час нещодавньої Всеукраїнської наради редакторів та керівників медіа «Як вижити в умовах війни?», проведеної НСЖУ. – Зараз триває війна, передплатний тираж дещо впав, і ми потребуємо певної грантової допомоги. Але це не надовго. У жовтні розпочнеться нова передплата. За цей час пошта відновить свою логістику, люди обживуться, забудуть, що газета певний час на початку війни не виходила, і нам знов не буде потрібно жодної допомоги. Думаю, відновиться і тираж.
…До 2004 року «Чернігівський вісник» виходив як газета обласної адміністрації. Відтак Сергій Народенко, маючи юридичну освіту, задовго до масового роздержавлення українських видань знайшов простий і ефективний механізм виходу видання із підпорядкування ОДА. Що й було зроблено: комунальний «Чернігівський вісник» став незалежним «Вісником Ч», а його тираж значно зріс.
Відтоді видання не ставило собі за мету ані заробляти на коштах із обласного бюджету, ані постійно бути в опозиції.
– Видання «Вісник Ч», яке є справді незалежним, намагається постійно дотримуватися журналістських стандартів, на відміну від деяких електронних ЗМІ і телеканалів, які належать місцевим олігархічним групам, – сказав у коментарі НСЖУ радник голови Чернігівської обласної військової адміністрації Андрій Подорван. – Я працівник влади, а владу «Вісник Ч» часто критикує, але мушу визнати, що це видання подає цілком збалансовану інформацію.
Багато регіональних і місцевих видань після роздержавлення нарікають на брак фінансування, неувагу з боку владних структур, недружню політику «Укрпошти». Натомість, у «Віснику Ч» вважають своє видання передусім бізнесом, а тому сподіваються тільки на себе.
– Видання «Вісник Ч» завжди орієнтувалося на конструктивну роботу, – переконана керівниця Чернігівської обласної дирекції «Укрпошти» Олена Дорошенко. – Відколи у 2017 році я прийшла на свою нинішню посаду, наші стосунки з редакцією будуються винятково на конструктиві. Є проблемні питання – ми їх спільно з редакцією розбираємо, усуваємо. Відтак є співпраця, і ми не чуємо від редакції жодної гострої критики. Коли «Укрпошті» довелося запровадити пересувні відділення, Сергій Народенко вислухав наші аргументи і сказав, що він нас цілком розуміє, адже й він сам постійно думає, як зробити роботу свого підприємства найбільш ефективною. Наразі, розуміючи проблеми одне одного, ми виробили графік доставки газет, який є компромісним, адже ми не маємо достатньо транспорту, щоб завести видання скрізь одночасно. Газета виходить у середу. У перший день її отримують більшість населених пунктів, де в нас є автоматизовані відділення поштового зв’язку. Не пізніше п’ятниці її отримують усі автоматизовані відділення – незважаючи на руйнування мостів і зміну внутрішньорегіональних маршрутів. У маленькі села газета надходить до суботи, а у деякі віддалені хутори – до вівторка включно. Проте, й туди знаходимо можливість доправити газету якомога швидше – для цього спільно з редакцією шукаємо індивідуальні підходи.
Коли почалася війна…
Після початку війни дорогу на Київ, де раніше друкували «Вісник Ч», майже одразу було перерізано. Деякі райони Чернігівщини окупували. Пошта припинила доставку газет передплатникам. Частина колективу виїхала із напівоточеного міста, частина ховалася від бомбардувань у підвалах. Отже, випуск газети довелося призупинити.
– Звісно, працювати в тих умовах, які були, неможливо, – каже Сергій Народенко. – Розповім про себе: одної березневої ночі ми з тестем прокинулися від страшного вибуху. Відразу заховалися у напівпідвалі нашої хати. Розпочалися вибух за вибухом, будинок хитало. Так тривало хвилин десять. Як затихло, ми вилізли нагору. Темрява. Я ліг, вкрився тепліше і знов заснув.
На ранок вийшов надвір. БЛІН! Живу я у невеличкому провулку в приватному секторі. Здавалося б, обстрілювати там не було чого. Але я побачив серію величезних воронок від снарядів на відстані метрів 20 одна від одної. Вочевидь, стріляли з автоматичної гармати. Найближча воронка – метрів за 8-9 від моєї хати. У будинку вибило 5 вікон, усе засипало сміттям та піском. У машині з’явилося вісім дірок від осколків…
На щастя, редакція, розміщена в історичному центрі Чернігова, не постраждала, хоча розміщений неподалік готель «Україна» перетворився на руїни. Аби зберегти колектив, редакція фінансово підтримувала своїх працівників із тих резервів, які було нагромаджено раніше, а також за рахунок грантових коштів, у тому числі й від НСЖУ.
«Залишилися у п’ятірці найтиражніших газет України»
12 травня «Вісник Ч» знов почав виходити.
– Для Чернігівщини відновлення виходу цієї газети має велике значення, – каже радник голови обласної адміністрації Андрій Подорван. – Видання має багато передплатників у районах, у тому числі й тих, які межують із сусідніми ворожими державами. В багатьох громадах добре приймається російський телевізійний і радіосигнал. Тому нам важливо, що в тому числі й завдяки «Віснику Ч» в цих громадах присутнє українське друковане слово.
Незважаючи на обставини війни, редакція видання працює в повному складі.
– Всі до одного члени колективу з’їхалися в Чернігів і сказали: «Ми хочемо працювати далі». В нас на роботі дуже гарна атмосфера, люди дружать, перебувають у гарному настрої. І ми почали знову видавати газету, – розповідає Сергій Народенко.
Хоча Чернігівщина більше не під окупацією, теми, пов’язані із війною, й далі залишаються у центрі уваги журналістів і читачів.
– Пишемо про трагедію жителів села Ягідне, де людей розстрілювали і катували, де люди помирали від задухи через нелюдське утримання окупантами і сходили з розуму, – розповідає журналістка Валентина Тимошко. – Дехто каже, що це «фейк», але ми, які побували там на місці, знаємо страшну правду і доносимо її до людей. Пишемо про історію чоловіка, який сам робив «коктейлі Молотова», щоб хоч трохи зупинити наступ окупантів, поки наші війська займуть зручні позиції. Потім цього чоловіка розстріляли з гранатомета, і, аби він вижив, його майже у темряві оперував ветеринар. Пишемо про проводи в останню путь кожного загиблого на фронті жителя області – намагаємося щоразу виїжджати на похорон. Пишемо про те, як вижити родинам полонених – ці родини втратили годувальника. Мало хто знає про цю проблему. Отже, ми хочемо бути корисними читачам і показати реальну картину життя.
Багато уваги видання приділяє проблемам, які переживає або може пережити Чернігівщина. Чи буде газ у оселях, а якщо буде, то по якій ціні? Як вижити в квартирі, де немає світла? Як пережити обстріл у прикордонному селі? Як отримати посвідчення водія у ЦНАПі? Люди шукають у газеті захисника, адвоката, останню інстанцію, яка може допомогти.
– Ми намагаємося допомагати, адже газета «відкриває багато дверей» і змушує чиновників діяти в межах закону, – каже Валентина Тимошко.
Рекламні надходження, на жаль, порівняно із довоєнними часами скоротилися на дві третини: багато бізнесів зупинилося, підприємці виїхали за кордон або пішли воювати, а ті, хто залишилися, часто не мають коштів на просування своїх товарів та послуг. Проте, реклама все одно є: вона з’явилася вже в першому після окупації номері.
– Наші постійні рекламодавці знають, що реклама у «Віснику Ч» діє, – каже редактор. – Згодом вона навіть трохи зросла. Але треба враховувати, що зараз літо, а в цю пору навіть у мирні часи надходження від реклами падають.
У редакції побоювалися, що, з огляду на збідніння населення, від’їзд багатьох традиційних читачів (прикордонні райони досі обстрілюють) і об’єктивні проблеми «Укрпошти», передплата на друге півріччя може провалитися. Але, на щастя, цього не сталося.
– Можу похвалитися: хоча ми розраховували максимум на 5-6 тисяч передплатників, їх виявилося аж 23 тисячі! Звісно, порівняно з тим, що було до війни, це значний спад, але ми розуміємо, що могло бути значно гірше, – каже Сергій Народенко. – Ми навіть готувалися до того, щоб до кінця року оформити безкоштовну підписку всім своїм колишнім передплатникам. Але коштів на це не знайшлося, і, дякувати Богові й нашим читачам, більшість із них спромоглися знов передплатити наше видання. Станом на зараз, думаю, ми залишилися у п’ятірці найтиражніших газет України.
Якщо до війни газета виходила на 16 сторінках, то зараз, на жаль, коштів вистачає тільки на друк восьми: дуже подорожчали папір і послуги друкарні. Оскільки дорога з Києва після російських бомбардувань значно ускладнилася (тепер їхати доводиться манівцями більше 4 годин, замість колишніх півтора-двох), послуги з друку тепер замовляють у Чернігові.
– Нинішня передплатна ціна розрахована на 8 газетних сторінок. Ясна річ, що це не зовсім те, до чого ми прагнемо. Щоб видавати нормальну газету, потрібна одноразова допомога грантодавців. Дуже розраховуємо на їхню підтримку, – каже редактор. – Маємо працівників, приміщення, обладнання, транспорт. Для повноцінної роботи бракує тільки коштів на збільшення обсягу газети до довоєнного рівня.
Як наголошують у редакції, впродовж останніх двох десятиліть, відколи нею керує Сергій Народенко, газета була прибутковою. За останні три роки вона заплатила самого податку на прибуток близько 800 тисяч гривень.
– Національна спілка журналістів докладе зусиль для того, щоб допомогти «Віснику Ч» відновити свою роботу в довоєнному режимі, – зазначив під час Усеукраїнської наради редакторів та керівників медіа «Як вижити в умовах війни?» голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Природно, що проєкт, навіть такий, який десятиліттями був прибутковим, під час війни «просів» у плані бізнесу. Але відрадно чути від Сергія Петровича Народенка, що видання орієнтується передусім на власні зусилля, а кошти грантодавців потрібні для того, щоб дати газеті новий імпульс у її розвитку.
