У тих регіонах України, де через війну припинено вихід друкованої преси, газети, особливо місцеві, вочевидь, уже не відновляться. Зараз на часі – інформація із соціальних мереж. У цьому переконаний головний редактор харківського видання «Трибуна трудящих» Микола Хорошев.
До війни «Трибуна» виходила у двох форматах – як друкована газета і як інтернет-видання. Причому, за словами редактора, їхні матеріали перетиналися лише відсотків на десять.
– Це й зрозуміло, адже завдання сайту і газети дуже відрізняються, – сказав у коментарі пресслужбі НСЖУ Микола Хорошев. – Сайт – це оперативно, а газета – це глобально. Сайт – швидко, коротко, містко, газета – змістовно, цікаво.
З початку війни газета не виходить. Номер від 25 лютого так і залишився в друкарні – пошта його не забрала. Відтак журналісти видання працюють на сайті й у соціальних мережах. Також мають телеграм-канал, який динамічно розвивається.
– Я повністю погоджуюся із секретарем НСЖУ, видавцем газети «Обрії Ізюмщини» Костянтином Григоренком, який каже, що газета в тому форматі, в якому вона була до війни, вже нікому не потрібна, – зазначив Микола Хорошев. – Мій заступник, який відповідав за паперову газету, сказав, що буде звільнятися – ми втрачаємо найбільш кваліфікованого нашого журналіста. Зараз триває активна фаза війни. Як далі будуть працювати друкарні Харкова, яка буде вартість паперу – ми не знаємо. Очевидно, що передплати на друге півріччя не буде. Чи буде економічно вигідно друкувати газету в подальшому – також незрозуміло. При цьому ми усвідомлюємо, що підтримки від місцевої влади найближчим часом очікувати не доводиться, адже для бюджетних коштів на Харківщині є більш нагальне застосування, ніж преса, – комунальне господарство, зарплати медикам і вчителям тощо.
У відсутність друкованої преси та у зв’язку з обмеженістю можливостей для професійної роботи журналістів (немає коштів ані на відрядження, ані навіть на нормальну організовану щоденну роботу) читачі стали переходити в соціальні мережі.
– Це дуже помітно. Зараз на нашому сайті 90 відсотків відвідувань – переходи з фейсбуку, – каже Микола Хорошев. – Люди сидять у мережах. Звикли не шукати інформацію, а отримувати її на блюдечку. Звісно, залишилися наші постійні читачі, але, як бачимо з цифр, 9 із 10 ідуть із фейсбуку. Отже, в соціальні мережі перейшли ті, хто навіть ніколи там не був.
Професійні ЗМІ втрачають рекламні надходження, і частина з них занепадає. Особливо складна ситуація в «гарячих» регіонах України.
– У Харкові – щодня обстріли, як правило, вранці і ввечері. Коли і як наше місто буде відновлюватися, досі незрозуміло. Рекламний ринок, по суті, зник. І вже очевидно, що рекламодавців у найближчий часовий проміжок не буде, – зазначає редактор «Трибуни». – Навіть та невелика кількість реклами, яка ще може зберігатися, дістається не нам, а потужним столичним виданням. Ясна річ, роздержавлені ЗМІ не можуть конкурувати з «Українською правдою», «Кореспондентом», «РБК Україна» – відомими сайтами, на яких працює багато людей, у яких мільйонні перегляди.
Сьогодні сподівання прифронтових місцевих видань – тільки на грантову допомогу міжнародних організацій, яка на сьогодні, на жаль, дуже обмежена. Як зазначив редактор «Трибуни», зараз усіх надходжень редакції (які обмежуються, по суті, коштами із біржі посилань) вистачає на мінімальну зарплату тільки одній працівниці редакції. Певний час допомагала коштами Українська асоціація медіа бізнесу. Зараз видання живе за рахунок залишків власних резервів, які дуже швидко закінчуються.
– Люди звільняються. Із 12 працівників сьогодні в нашому виданні залишилося лише 4. Люди йдуть із професії, а повернутися в неї буде дуже важко, – каже Микола Хорошев. – Працюємо, по суті, на волонтерських засадах. Зараз у мене навіть немає доступу до рахунку: наша бухгалтер просиділа 34 дні в погребі під окупацією в селищі Мала Рогань, а як тільки селище звільнили, її родина виїхала у Полтавську область.
На жаль, у скрутний час від держави для місцевої преси немає жодної підтримки.
– Попри те, що наразі Україна проводить доволі успішну інформаційну боротьбу, до цього вона тривалий час її програвала. Навіть на місцевому рівні: бувало, приходить лист від обласної адміністрації, мовляв, висвітліть таку-то тему… А грошей на це не виділено, – зазначає Микола Хорошев.
Вихід із ситуації редактор бачить у тому, щоб підприємство, яке видає «Трибуну», займалося якимись іншими видами бізнесу, аби хоча б забезпечити роботу сайту.
– З ринку ми не підемо – на Харківщині є, фактично, дві обласні газети, «Слобідський край» і ми. В липні нашій газеті буде 85 років. Видання, якому довіряють, закрити було б неправильно, – вважає Микола Хорошев.
