Головна редакторка сайту Біляївка.City та газети «Вісті Біляївки» (Одеська область) Галина Халимоник виїхала з родиною до Польщі, але продовжує керувати українським виданням, а також активно співпрацює з польськими ЗМІ. За її словами, за два місяці війни діяльність медіа кардинально змінилася. Про трансформації в професійній діяльності під час війни вона розповіла прес-службі Національної спілки журналістів.
«Ми живемо за 43 кілометри від Одеського аеропорту, але чули вибухи так, ніби це було на сусідній вулиці», – розповідає вона про початок російського вторгнення в Україну.
За її словами, перші два тижні очолювані нею медіа не працювали в класичному сенсі. Журналісти не готували новини, проте вели на сайті кілька хронологій: «Південь обороняється», «Волонтерська стрічка», «Біляївка: разом до перемоги!» та про те, як Україну підтримує Схід. На сайті розповідали, що відбулося, що захопили, в якому напрямку рухаються окупанти. Крім того, створили телеграм-канал для оперативного інформування та економії власного часу.
У цей час журналісти стали волонтерами: налагоджували в місті процеси взаємодії, пов’язані із забезпеченням резервістів, добровольців, самооборони. Колектив редакції (а це четверо працівників) був зв’язком між громадою та цими організаціями. «Наприклад, бійцям потрібна термобілизна чи матраци. Ми швидко писали ці запити і швидко їх закривали», – пояснює Галина.
Вона каже: знала, що буде війна та переконувала всіх, що до неї потрібно готуватися. Але ті, хто міг приймати рішення та втілювати їх у життя, до її думки не дослухалися. Сирени для оповіщення населення в Біляївці встановили за дві години до першого ракетного удару.
«Сирена лунає, а я кажу своїм домашнім: “Та це навчальна тривога, її тестують!» Потім зателефонували знайомі: «Ховайтеся, б’ють по сусідньому населеному пункту». Я вчила громаду обладнувати підвали, а сама вдома нічого не зробила. Наш підвал був зовсім не облаштований. В цій ситуації в мене не витримали нерви і я поїхала до Польщі», – зазначає Галина Халимоник.
Польські друзі її прийняли, допомогли влаштуватися на роботу до редакції «Газета виборча». Сайтом Біляївка.City вона керує дистанційно. Частина колективу залишається в Біляївці, сама вона займається пошуками фінансів для продовження повноцінної роботи медіа.
А тим часом на порталі з’явилось багато спецтем: «Жінки на війні», «Діти на війні», «Волонтери на війні». Незабаром стартує блок із журналістики рішень про те, як відновити життя в умовах війни. Герої – люди, яким вдалося започаткувати новий бізнес чи знайти нову сферу діяльності. Також журналісти почали виготовляти експлейнери та кепшн-відео для соцмереж.
Роботу редакції підтримали Львівський медіафорум, Media Development Foundation, Інтерньюз Україна. Ця допомога є життєво необхідною. Адже рекламний ринок зруйнований, за два місяці надійшло лише три рекламних оголошення.
Колектив працює практично цілодобово, тому що людям необхідна інформаційна підтримка.
«Зараз напружена ситуація у Придністров’ї, яке знаходиться в десяти кілометрах від Біляївки, – розповідає вона. – Тож весь час моніторимо ситуацію. Багато пишемо на запит, коли люди звертаються з проханням щось пояснити. Наприклад, чимало мешканців Одещини виїхали до Молдови за внутрішніми паспортами. Сьогодні повернутися додому вони не можуть. Тож ми зробили експлейнер на цю тему. Дівчата мої працюють в “полі”, спілкуються, виїздять, знімають відео».
Нині редакторка працює над контент-планом, аналізує, вивчає гугл-запити. Каже, це для того, щоб готувати матеріали, котрі максимально відповідатимуть запитам читачів. Журналісти пишуть більш подієві речі, історії з життя, а Галина документує те, що відбувається на Півдні. Збирає матеріали по соцмережах про руйнування будівель, щоб було видно, як Південь обороняється та зраджує. На жаль, є й такі випадки.
«Ми започаткували тему «Колаборанти Півдня України», – продовжує Галина Халимоник. – Робимо добірки по кожному, щоб після перемоги ці люди не мали шансів обіймати керівні посади та обиратися до місцевих рад. Щоб їхній цифровий слід, навіть якщо вони уникнуть правосуддя, залишався та свідчив про їхній злочин. Робимо скріни їхніх проросійських постів у соцмережах, щоб було зрозуміло: вони робили це не під примусом, а з доброї волі. Наприклад, деякі директори школи повикидали всі українські підручники».
Журналістка каже: війна для неї почалася ще у 2014 році.
«Я вже тоді розуміла, що це за ворог. Я прекрасно знаю історію свого краю, роду та країни. Але багато хто мене не розумів і не підтримував», – розповідає вона.
За словами редакторки, під час війни газету “Вісті Біляївки” деякий час не випускали. Не працювала друкарня, пішов на фронт верстальник, Укрпошта не могла налагодити доставку видання.
«У таких умовах виходити неможливо, – пояснює вона. – Газета вимагає додаткових витрат: верстка, друк, робота журналіста, поштові витрати на доставку і так далі. Та й хто її буде розносити, якщо пошта не працює? Ми розуміли, що більшість передплатників мають річну передплату, але все ж ухвалили рішення не друкувати газету».
Але через три тижні керівництво Біляївської міської ради запитало, де ж газета? Виявилося, що багато людей похилого віку не мають доступу до інтернету, і газета для них є єдиним джерелом локальних новин.
У той же час на сайті виходило багато пояснювальних матеріалів: як поводитись під час обстрілів, як обладнати підвал чи зберегти питну воду в придатному стані, щоб вона не перетворилась на отруту.
«Ми писали також, як захистити себе та близьких під час хімічної атаки. Багато людей хотіли допомагати волонтерам та біженцям. І цей суспільний запит дав поштовх нововведенню. Ми створили алгоритм дій на різні теми: як і кому можна надати цю допомогу, як взяти на поселення біженців, отримати державні виплати тощо», – каже Галина.
Місцева рада профінансувала випуск інформаційного бюлетеня. Яким буде тираж на друге півріччя, сказати складно. Але за фінансової підтримки газета може виходити регулярно. Поки ж основну інформативну функцію виконує сайт.
Галина розповідає: 24 лютого на сайті було 34 000 унікальних користувачів і 100 000 переглядів. Станом на ранок 3.05.2022 року унікальна аудиторія – 120 000 користувачів та 226 000 переглядів статей. Виросло охоплення соцмереж.
«Коли почалася війна, ми почали писати більше і глобалізувати теми. Пишемо не лише про свою спільноту, а й про Південь загалом. Почали записувати кепшн-відео на різні теми. Якщо якась стаття дуже добре зайшла, то ми з неї робимо кепшн-відео. Наприклад, про волонтерів, які розгорнули польову кухню і готують для солдатів, щоб наші “котики” щодня мали гарячий обід», – пояснює редакторка.
Це відео має 186 000 переглядів на Facebook.. Завдяки таким журналістським матеріалам охоплення соцмереж сьогодні становить 400 000, а минулого місяця було 620 000.
Звісно, дехто з читачів закидає Галині, що вона мала б залишатися в Біляївці, а не їхати за кордон. Але вона переконана, що кожен повинен займатися своєю справою незалежно від того, в яке місце закинула його доля. Каже: «Всі мої думки – про Україну, про її майбутнє».