Президент України Володимир Зеленський у середу вранці звернувся до Конгресу з емоційним закликом і показав відео з наочними картинами життя в Україні «до і після».
Світ спостерігав за руйнуванням країни.
Журналіст USA TODAY Карина Заєць спостерігала за руйнуванням свого будинку.
«Іноді це здається таким нереальним», — сказала вона. «Але я постійно бачу відео з Києва і впізнаю вулиці, які бомбардують і руйнуються».
Переглядаючи новини, вона зауважує: «Це біля мого будинку». Або: «Я постійно ходила повз цю будівлю».
«Я настільки спустошена через те, що більше ніколи не побачу Київ таким, яким він був».
Заєць графічний репортер, а також була перекладачем нашої команди в українському регіоні. Вона виросла в Одеській області і переїхала до Києва для навчання коледжі. Вона приїхала до Сполучених Штатів у 2018 році, щоб отримати ступінь магістра, а в 2021 році повернулася до столиці України, працюючи у нас з того часу.
Всесвітній кореспондент USA TODAY Kim Hjelmgaard та візуальний журналіст Jessica Koscielniak вели репортажі з польського кордону та Львова на західній Україні. Katelyn Ferral, репортер Milwaukee Journal Sentinel, що входить до мережі USA TODAY, також працює біля кордону. Репортер USA TODAY Trevor Hughes і фотограф-фрілансер Michael Seamans ведуть репортажі з Молдови.
24 лютого Заєць спала у своєму готелі у Львові, коли зрозуміла, що Росія вторглася. Вона прокинулася від сирен повітряного нальоту та повідомлень із запитами чи все гаразд. Вона швидко дісталася польського кордону і зараз у Варшаві. «Я думала, що можу найкраще допомогти за межами України», – сказала вона. Допомогла бабусі потрапити і до Польщі. Її батьки та сестра досі перебувають в Одеській області.
Зараз Заєць і журналіст, і біженець.
«Щодня я бачу повідомлення про те, що в Києві бомбардують квартиру, і я так боюся, що це моя квартира», – сказала вона. «Я відразу їду і перевіряю, в якому це районі Києва. Можливо, мені не буде куди повернутися. Вони руйнують мій дім».
Знаючи, що Росія збирає сили і буде націлюватись на столицю, вона виїхала з Києва до Львова, взявши з собою лише два рюкзаки. Один містив одяг, інший – книги.
Я запитав, чого їй найбільше не вистачає.
Вона швидко перерахувала три речі.
Її національний костюм України — вишиванка, яку всі носять у травневий день вишиванки. Це викликає у неї гордість.
Частина матеріалу, використаного для будівництва Статуї Свободи. Це символізує свободу.
І маленький опудал зеленого коня у неї з дитинства. Це приносить їй комфорт.
Я запитав її, що, на її думку, світові ЗМІ розуміють правильно, а що неправильно щодо її країни, коли вона дивиться репортаж.
Вона сказала, що постійно читає, що Україна має тісні зв’язки з Росією. Це не її випадок.
«Я маю на увазі для українців загалом, я відчуваю, що у нас завжди було бажання приєднатися до Європи, і це було продемонстровано Помаранчевою революцією та протестами Євромайдану», – сказала вона. «Той факт, що в Україні є деякі російськомовні, не означає, що вони люблять Росію чи мають зв’язки з Росією. Я бачу, що багато російськомовних зараз відкрито антиросійські».
Я запитав, чи це було покоління. Чи мають літні люди більше зв’язків із Росією, оскільки Україна була частиною Радянського Союзу до 1991 року? Вона вважає, що це більше пов’язано з російською пропагандою і з тими, хто їй вірить. Наприклад, за її словами, зараз Росія поширює заяви про те, що її військові не націлені на цивільних, хоча це явно неправда.
Вона також сподівається, що ЗМІ продовжують висвітлювати звірства в українських містах.
«Наприклад, в яких жахливих умовах вони перебувають, зґвалтування жінок і люди, які живуть без електрики, зв’язку», – сказала вона. «І особливо те, що мирних жителів бомбили, як театр у Маріуполі вчора».
Театр розбомбили пізно в середу, незважаючи на те, що перед будівлею великими літерами було викладено слово «ДІТИ». Унаслідок ударів багато мирних жителів залишилися похованими в палаючих завалах, йдеться у заяві МЗС України.
«Світ має знати, що це робить Росія», – сказала Заєць.
Її надихає реакція її країни.
«Кожен з українців активізувався, і в кожного з них така велика любов до України», – сказала вона. «Це вражаюче, як вони намагаються допомогти всім, чим можуть, як мої однокласники з університету організовують евакуацію з Києва та інший мій однокласник, який намагається доставити ліки тим, хто їх потребує. Люди добровольцями йдуть в армію, до лав територіальній обороні, а також на здачу крові».
Коли Заєць дійшла до польського кордону, її не пустили пішки; їй потрібно було бути в машині. Так вона постукала у вікно машини в черзі. За кермом їхав чоловік із дружиною та сином. Він впустив її. Вона роздала їм інтернет; вони підвезли її.
«Це просто змушує мене пишатися належністю до України».
І вона сподівається повернутися.
“Єдине, що тримає мене зараз допомагає мені залишатися зосередженою і допомагає мені працювати, – це віра в те, що Україна переможе”, – сказала вона.
«Якщо Росія переможе, це означає, що я ніколи не зможу повернутися додому, тому що мене негайно заарештують як журналіста. Мені просто важко думати про те, що ми матимемо світ, де величезна країна перемогла демократію».
