Четвертий день триває війна, яку розпочала Російська Федерація проти України та її громадян. В яких умовах живуть і працюють ЗМІ Луганської області, прес-службі Національної спілки журналістів розповіли місцеві колеги. Найперше, вони підтверджують, що до них конкретно не надходило жодних листів про співпрацю від самопроголошених квазі-республік «ЛНР» та «ДНР», хоча інші ЗМІ на території ОРДЛО такі пропозиції вже отримували.
Так, одне із джерел розповідає:
«Окупанти 24 лютого зайшли в селище Марківка, на деяких установах розмітили свої прапори. На танках покаталися в центрі, постукали у відділ поліції, пройшлися до адміністрації, прокуратури. Тоді далі пішли ніби на Старобільськ, а влада прапори замінила. А 25 лютого трішки постріляли здалеку, від кордону, та загалом було тихо.
До мене весь час телефонували з різних міст, з-за кордону з запитанням: «Чи вас окупували?». Насправді окупанти дислокувалися з польовими кухнями в трьох місцях нашого селища. Ходили по магазинах, поводились як у себе вдома. Потім уночі вони знищили стовпи, на яких Укртелеком розмістив свій інтернет-зв’язок, і з високої точки, де розташований сирзавод, почали підтримувати наступ на Біловодськ. Постріляли і пішли далі – кажуть, що під Старобільськ, Сєвєродонецьк.
26 лютого їх уже не було, стояла покинута польова кухня. Сьогодні теж тихо, до нас не виходять зі зверненнями ні влада, ані окупанти. Газета теж не виходить. Люди знервовані тим, що їм ніхто нічого не пояснює і не заспокоює. У соцмережах почали розповсюджувати фейк, ніби наш голова визнав окупаційну владу. Насправді то був злам його сторінки, але ж треба було якось про це людям казати. Тож люди звертались до мене з проханням пояснити, чи правда це, чи брехня.
Через два дні нарешті запрацював сайт селищної ради. Вже було повідомлення, що селищний голова проводив наради, але нас не запрошував. Говорив про проблему з підвезенням хліба, бо місцева пекарня зі старим обладнанням не могла забезпечити всю громаду. Запустили цех на колишньому комбікормовому заводі, підвозять зерно і будуть молоти борошно. Добре, що хоч таким чином далі людям зрозуміти, що селищний голова на місці і працює.
Інформаційне поле перемістилося в соціальні мережі. Укртелеком не працює, але громадяни, які користуються послугами інших провайдерів, можуть читати мою сторінку у фейсбуці. Тож прагну публікувати всі офіційні повідомлення та перевірені факти.
Я оперативно розповсюджую всі заяви голови військово-цивільної адміністрації Луганської області та командування ООС. Мені пише багато людей: місцевих, евакуйованих, щоб дізнатися про ситуацію в районі. Багато хто надсилає фото квитанцій, які засвідчують грошові перекази на користь Збройних сил України. Я маю понад 2000 підписників, які поширюють мої пости. Звісно, всі вона проукраїнські, патріотичні.
Люди повинні розуміти, що у нас є і працюють місцеві журналісти. Ми підтримуємо постійний зв’язок між редакторами Луганської області, кілька разів на день зв’язуємось і кожен розповідає, хто де перебуває: хто в підвалі, де були бої, чим закінчилися. Кожного дня ми обов’язково даємо про себе знати. Треба працювати, щоб подолати брак інформації та фейки».
Ще один журналіст, ім’я якого ми не називаємо з метою безпеки, зауважує:
«Сьогодні тихо, а вчора була стрілянина. Не знаємо, при якій влади ми сьогодні: чи при українській, чи при окупаційній? Ніхто не інформує. «Еленерівське» телебачення сказало, що ніби «ЛНР», але нікого з їхніх представників тут немає. Взагалі нікого немає.
Хліба немає, газу немає. Приїхала хлібна машина, бабусі на неї чекали, але вона не зупинилася. Кажуть, розбитий у трьох місцях газопровід ремонтують. Дві дірки залатали, а ще одна велика залишилася. Але у Вільхову газ дали вчора увечері.
Люди ходять, не знають, що робити. Це навіть не інформаційна біла пляма, а якась прірва. Три дні ми нічого не можемо зрозуміти. Мешканці не мають ні українського телебачення, ні українського радіо, інтернет то є, то немає, а ворожа сторона говорить все що хоче. От ми і пожинаємо плоди відсутності підтримки для локальних медіа. Наше видання рік працювало без грошей, без зарплатні. Але ніхто не допоміг. Тепер втратили все! Зв’язку з Біловодськом немає, з Марківкою немає, а там теж ідуть бої. У нас тихо – там гримлять. Тут таке страхіття було, що тільки не летіло: і «урагани», і «гради». Але тримаємося, бо що нам ще лишається робити?».
Редакторка газети «Слово хлібороба» Віра Омельченко (селище Мілове) розповідає: газета віддрукована в Харкові, але Укрпошта не працює і газету цієї суботи нам не доставили.
«Тираж лежить на складі. Така ж ситуація і з іншими колегами, які кажуть, що газета лежить на пошті. Тож у наступну суботу ми не виходимо. Ситуація не з’ясована: незрозуміло, хто в нас і що поки що нас ніхто не чіпає і нічого не пропонує. Через нашу територію проходить російська військова техніка, але зараз тихо. А от 24 лютого з п’ятої ранку було гаряче: і бомбили, і бахкало. А на початку сьомої вже пішла техніка на Біловодськ.
Інформація про стан речей у районі надходить, в основному, з соцмереж. 24 лютого не було ніякого зв’язку, мовчали всі мобільні оператори. Не було ні газу, ні світла, ні води. Тільки 25 лютого з’явився Водафон, після обіду Київстар, а під вечір вода, електрика і газ, і то не по всіх селах, бо окупанти під час обстрілу мосту порушили газопровід.
Наше видання має сторінку у фейсбуці, де ми викладаємо фото. Ми з колегами спілкуємося телефоном, у п’ятницю виходили на роботу, а зараз основний простір для інформування – фейсбук. Працюють державні українські телеканали. Поступово налагоджується постачаннями хлібом населених пунктів Міловського району. А настрої в населення одні – всі переживають за Україну. Ми за Україну, хвилюємось і віримо».
