Микола Комнатний, головний редактор газети «Драбівщина» на Черкащині, саме 1 лютого 2022 року відзначає 50 років своєї журналістської діяльності в єдиній редакції. Так само рекордним – понад 37 років – є термін перебування Миколи Миколайовича на посаді головного редактора районної газети. Допис про свою біографію та про рідну газету Микола Комнатний опублікував у мережі Фейсбук.
Національна спілка журналістів України щиро вітає свого колегу із неймовірними професійними досягненнями та приєднується до щирих вітань, які Микола Миколайович сьогодні отримує з району, Черкас, Києва та всієї України.
- Миколо Миколайовичу, ви неймовірний журналіст!!!! 50 років!!!!!! Щиро вітаю з Датою! – зазначає у соцмережах голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Покликання – Журналіст. Це про вас сказано! Здоров’я Вам, сил, наснаги!
- Щирі вівати! Ще стільки, та пів стільки, та чвертьстільки, а тоді – за мемуари. Ловкі ж вийдуть! – коментує столичний журналіст, викладач Інституту журналістики Київського університету імені Грінченка Валерій Ясиновський.
- Миколо Миколайовичу, Ви – прекрасний приклад професіоналізму та сталих цінностей у життєвому покликанні! – захоплюється столична піарниця та медіаекспертка, яка починала працювати журналісткою у Черкасах, Тетяна Єщенко. – Часи змінюються, формати – також. Бажаю Вам життєвої наснаги і завжди з великим задоволенням читаю Ваші дописи в Фейсбук.
Служба інформації публікує допис Миколи Миколайовича Комнатного повністю:
Дорогі передплатники і читачі газети “Драбівщина”! Окрім Всесвіту, в цьому я твердо переконаний, немає нічого вічного. Тим паче, на нашій прекрасній і водночас багатостраждальній планеті Земля, де все має свій початок і своє закінчення, чого б це не стосувалося.
У даному моєму випадку порівняно з глобальними проблемами йдеться про досить дрібну подію – мою журналістську діяльність. Про початок. У далекому 1972 році 1 лютого 21-річним юнаком я боязко вперше в ролі штатного працівника переступив поріг районної газети, яка тоді називалася “Прапор Жовтня” і був зарахований на посаду літературного працівника. Трохи згодом її перейменували на посаду кореспондента. З головою поринув у творчу працю. У 1977 році очолив відділ сільського господарства, а в 1982 році став заступником редактора.
У 1984 році, коли мій єдиний за життя редактор Сергій Миколайович Ярмілко пішов на пенсію (земля йому пухом і царство небесне), з легкої руки тоді першого секретаря райкому Компартії України Петра Васильовича Зубка (на жаль, теж покійного), і за його рекомендацією я очолив трудовий колектив редакції районної газети, обійнявши редакторську посаду. Отримані знання на факультеті журналістики Київського університету ім.Т.Г.Шевченка давали змогу вірою і правдою служити вам, дорогі передплатники і читачі, протягом 50 років моєї журналістської діяльності. Із них понад 37,5 р. тримаю штурвал капітана редакційного корабля – головного редактора – в бурхливому інформаційному морі, обходячи дуже багато підводних рифів.
Термін перебування на посаді головного редактора районної газети (обласних теж) – рекордний, побити який навряд чи і вдасться комусь.
Не ті тепер часи. Та і в Україні зовсім мало моїх колег з таким редакторським і журналістським довголіттям. А щоб в одній газеті серед працюючих сьогодні, мабуть, не знайдеться жодного.
З початку виходу районної газети, а з’явилася вона на світ 25 грудня 1931 року, на даний час всього вийшло 11153 номери. За моєю участю – 7423, до мене – 3730. Уявляєте, яка кількість інформації протягом цього часу перевернулася в душі і серці, за кожне слово якої ніс персональну відповідальність!
На довгому шляху були і успіхи і невдачі. І заманливі пропозиції змінити місце роботи, як говорили, на більш престижне. Однак я залишився вірним своїй професії, жодного разу не розчарувався в її виборі і, як у тій пісні співається, “… Если б снова начать, я бы выбрал опять бесконечные хлопоты эти”…
Ось тільки життя не можна розпочати спочатку. У такий час окидаєш оком пройдений шлях і шлях проторений моїми попередниками. Вперше згадаю кожного з них. Першим редактором “Соціялістичної Драбівщини” з 25 грудня 1931року (до речі, перші два номери вона називалася “За соціялістичну Драбівщину”) був Дмитро Олександрович Савісько. Згодом – Григорій Євменович М’яло. З 1938 року до евакуації в глибокий тил 1941року редагував Анатолій Олександрович Канцер. В зв’язку з тимчасовою окупацією району в кінці вересня 1941 року газета припинила вихід.
Відновилася 1 квітня 1944 року після звільнення району від фашистів. До 3 листопада 1946 року редакційний колектив очолював ветеран Великої Вітчизняної війни Іван Купріянович Деркач. Після нього з 3 грудня 1946 року працював редактором теж учасник війни, відзначений бойовими нагородами, Євген Лаврентійович Іваненко.
З 9 вересня 1948 року по 13 січня 1953 року знову редагував газету Іван Купріянович Деркач. З 13 січня 1953 року по 28 серпня 1954 редакторував Григорій Володимирович Суховершко, який згодом обіймав високі посади на обласному рівні в керівних органах. З 7 вересня 1954 року по 28 серпня 1956 року очолював редакцію Д.І.Ларіонов. З 12 вересня 1956 року і по 16 квітня 1959 року знову районку редагував Євген Лаврентійович Іваненко. Після нього очолив колектив Василь Свиридонович Триліс – до 14 вересня 1961 року. З 26 вересня 1961 року на посаду редактора призначили Володимира Олексійовича Козла.
Після обрання редактором з 1 червня 1962 року Сергія Миколайовича Ярмілка калейдоскопічна зміна головних керівників газети припинилася. Він допрацював на даній посаді до пенсійного віку – майже 22 роки був редактором – до 2 травня 1984 року.
Після обов’язки редактора були покладені на мене, а з 1 серпня 1984 року я офіційно приступив до виконання прямих функціональних обов’язків редактора.
Відтоді, як говорив вище, у щоденних турботах минуло 37,5 р. редакторування, а загальний стаж роботи у єдиній газеті становить 50 років. Змінювалися дні, місяці, роки, десятиліття, змінилися століття, навіть тисячоліття, журналістські кадри, поліграфічне оформлення, підготовка до друкування газети від ручного набору кожної буковки до лінотипного, коли вже відливалися рядки зі слів. Зрештою, підійшли і до комп’ютерного набору та верстки газети. Опанували і кольоровий друк тижневика за сприяння і активної допомоги керівника району Володимира Андрійовича Бута (він вимогливо любив газету, бо знав справжню ціну слова).
Плідною була співпраця у цьому напрямку з нашими співзасновниками – районною державною адміністрацією і районною радою, їх керівниками І.В.Гайдаєм, В.Д.Дзегою, В.В.Хрущем. В усі часи газета була сильною сількорівським активом.
26 листопада 2018 року відбулося роздержавлення газети, яку відпустили у самостійне плавання у розбурханому інформаційному просторі. Керівництво держави розуміло, що місцева преса за таких умов не виживе, тому планувало надавати фінансову допомогу. І як завжди, про це забуло. А як відомо, ЗМІ завжди були планово-збитковими. Причина зрозуміла: низька передплатна ціна не давала змоги звести кінці з кінцями. А підвищувати вартість примірників було ніяк, поскільки рівень життя наших передплатників був і залишається дуже низьким, особливо пенсійного віку, які останні копійки викроюють для передплати газети. Різницю від недоотримання коштів перекривали органи районної влади, які свого часу були співзасновниками газети. А ще останнім часом виручали виборчі перегони: два тури Президентських виборів, до Верховної Ради, до об`єднаних територіальних громад, які ми висвітлювали за певні кошти.
Нині цих джерел надходження коштів поки що немає. Звичайно, ми вдячні за співпрацю головам об`єднаних територіальних громад С.І.Орел, А.А. Кулі та Н.О.Шинкаренко і депутатам за співпрацю. Але як показали прості підрахунки, таких коштів не вистачить, щоб виходити в кольорі і на 16 сторінках (і це при мізерному штаті і мінімальних зарплатах), тому вимушені повернутися до чорно-білого друкування “Драбівщини”, щоб не припинити вихід газети. Нова районна влада мізерно висвітлює власну діяльність через брак коштів. Тож залишається очікувати на кращі часи. А вони були. І газета та я особисто отримували багато відзнак за свою працю від районної, обласної, державної влади, Спілки журналістів України, членом якої я є з 1976 року.
Ось так коротко і переповів про подароване мені Богом довге-довге журналістське життя. Скількох колег довелося провести в останню дорогу: серед них Григорія Івановича Половка, Віталія Васильовича Шевченка, Сергія Олександровича Саганя, Миколу Миколайовича Костенка, Івана Івановича Петренка, Антоніну Василівну Пушкар, Сергія Миколайовича Ярмілка, Олександра Павловича Шульгу, Віру Олександрівну Моцну, Віру Олександрівну Яценко, Володимира Павловича Щербу, Петра Антоновича Бородавку, Галину Олександрівну Тарасенко. Вічна їм пам’ять! Так розпорядилася доля.
Запитаєте, які почуття у мене на душі і на серці в таку годину? Відповім щиро: як у спортсмена на дистанції. Єдине, що хвилює, щоб попереду у газети і її трудового колективу ще довго-довго не було фінішної прямої. Переконаний, що істинні прихильники газети завжди будуть з районкою, незважаючи на постійні фінансові труднощі. І свої, і газети.
І насамкінець. Моїм першим друкованим твором був власний вірш, який з`явився на шпальтах районки на початку березня 1971 року. Тож і завершу свою статтю словами вірша відомої пісні: “А вже осінь прийшла у мій сад. Я ж не кликав її – “Йди назад. Не обтрушуй зелені гаї і не стукай у вікна мої”…
Пишу ці рядки, а на душі, як у тієї дівчини, в котрої “розплетена коса, а на очах бринить сльоза”… Зрозуміло, чому: життя за плечима. Гірко усвідомлювати це, але природу не змінити.
Доземний уклін Вам!!!
З глибокою повагою до кожного редактор газети “Драбівщина” М. Комнатний.
На знімках: Мої 50 підшивок – це 50 років стажу в одній єдиній газеті. 1972 – 2022р.р.
