Потрібне правове поле

 

Станіслав СВІРСЬКИЙ,

головний редактор районної громадсько-політичної газети „Мар’їнська нива”

 

Уважно погляньмо на стан справ, що сформувався на сьогодні в інформаційному просторі України. Діють друковані (не кажу про електронні) засоби масової інформації: районні, міськрайонні, міські, регіональні, всеукраїнські видання, зарубіжні часописи. Серед вітчизняних на Донеччині більшість російськомовних та двомовних. Особливо видно роль і місце того чи іншого друкованого або електронного засобу інформації в періоди масових громадських акцій - вибори депутатів усіх рівнів, проведення протестів, маніфестацій тощо, під час яких використовують державні, партійні ресурси, приватних осіб, усіх власників видань. Виходячи з цього, мені здаються однобокими порушення питань про «розкріпачення» державних засобів масової інформації, коли не враховуються видання інших власників, кількість яких в Україні в кілька десятків перевищують так звані державні та комунальні часописи (мається на увазі співзасновництво).

Тому, на моє глибоке переконання журналіста - редактора районної преси з 1955 року, незмінного керівника громадсько-політичної газети Мар’їнського району Донецької області «Мар’їнська нива» з березня 1963 року, слід розв'язувати цю пекучу проблему без поспіху, зважено, відкинути геть ситуативну підставу, пов'язану, можливо, з майбутніми виборами, і лише з єдиною метою: засновниками всіх друкованих і електронних видань повинні бути лише їхні трудові колективи. Цьому має передувати підготовчий період та утвердження певних законодавчих умов для спрямування та підвищення плідної творчої діяльності трудових колективів засобів масової інформації. Мається на увазі передовсім, щоб в Україні були розроблені і діяли системні концепції державного будівництва і реформування суспільства та було визначено місце і роль друкованих і електронних засобів масової інформації.

Окремим рядком слід розробити концепцію законодавчого створення інформаційного простору в цілому в системі майбутнього громадянського суспільства. Саме утвердження системи громадянського суспільства якнайкраще сприятиме трудовим колективам друкованих та електронних видань слугувати загальнонаціональним інтересам, а не окремим партіям, громадським та приватним особам. І державі ні до чого буде втручатись у часописи, у творчу діяльність журналістів, яка спрямовуватиметься професійними творчими спілками згідно з діючими в суспільстві законодавчими актами та Основним Законом України. Лише за таких умов справдиться дійсна незалежність, свобода діяльності засобів масової інформації їхніх трудових власників у правовому полі.

Р.S. В обміні думками з журналістами інших видань Донеччини з'ясувалось, що ряд редакцій „Донбасс” (донецька регіональна, має свій видавничий центр), „Приазовский рабочий” (Маріуполь), „Артемовский рабочий” (Артемівськ), „Вечерняя Макеевка” - працюють при6утково, укомплектовані досвідченими журналістами і мають можливість вже сьогодні розв’язувати проблему „розкріпачення”, справа лише за законодавчим забезпеченням. Таким ЗМІ хочеться побажати вільного плавання у бурхливому океані нашою життя.

"Урядовий кур'єр", № 152, 16.08.2003