Головне - не зашкодити
Микола
КОСТЕЦЬКИЙ,
начальник
управління у справах преси та інформації Черкаської облдержадміністрації
Дискусія, яка розгорнулася в основному в
центральній пресі щодо роздержавлення ЗМІ, має кілька аспектів. Мене особливо хвилює,
той, що стосується місцевої преси, зокрема районних та міськрайонних газет.
Цікаво, що заклики якомога швидше роздержавити їх лунають уже не вперше. Але
звідки вони виходять? Не доводилося поки що чути жодного такого від самих
працівників видань, навколо яких киплять пристрасті. Не ставлять цього
запитання ні платники податків, ні депутати місцевих рад. За раціональне витрачання
місцевих бюджетів чомусь уболівають більше за всіх окремі громадські діячі зі столиці,
Чи справді ж місцева комунальна преса
відволікає на себе значні кошти? Як свідчить статистика, середньомісячна фінансова
підтримка цих видань за останні три роки на Черкащині становить близько 30 тисяч
гривень на одну газету. У районному бюджеті — це всього-на-всього кілька
десятих відсотка. То якщо без лукавства, навколо чого ламати списи?
Та й питома вага комунальних видань у нашій
області, як і в державі, зовсім незначна. На Черкащині вона становить трохи
більше десяти відсотків. Тобто основний інформаційний потік виходить від недержавної
преси. Але ж до глибинки, до найвіддаленішого села центральні та обласні
газети, як правило, не доходять. Сюди дістають тільки районні
газети й місцеве радіо. Може, справжньою причиною вдатися до роздержавлення є
намагання витіснити місцеву пресу з ринку реклами? Ця тенденція, до речі,
стійко виявляється сьогодні і в друкованих, і в електронних ЗМІ.
Безперечно, саме роздержавлення, навіть якщо
воно й відбудеться, не розв'яже одразу всіх фінансово-економічних проблем
редакційних колективів. А це для них сьогодні найголовніше. Суспільні реформи
ще майже не торкнулися цих видань, їхнє обличчя продовжує визначати колишній
партійний ембріон. Дарма що засновники тепер виконують зовсім інші функції.
Відчувається брак сучасної філософської концепції, внаслідок чого змістова
палітра місцевих ЗМІ занадто звужена, що явно не приваблює читача.
Перебуваючи найближче до людей, редакційні колективи недостатньо вивчають
потреби людей та реагують на їхні запити, не враховують художньо-поліграфічні
вимоги. Звідси - падіння тиражів. І низька самоокупність. В області,
приміром, витрати на видання відшкодовуються тільки на 60 відсотків. Не
навчилися районшики заробляти на рекламі, надходження від якої не перевищують
третини всіх доходів.
Як же при всьому цьому відпускати в самостійну
дорогу невеликі редакційні колективи, до того ж далеко не завжди укомплектовані
професіоналами? Образно кажучи, це все одно, що залишити малюка наодинці з
людною магістраллю.
Так, утриманства таких видань терпіти далі не
можна. Але зараз потрібні не бюджетні дотації, а оплати
наданих інформаційних послуг, в тому числі й засновникам цих газет. Здається
більш ефективним шлях укладання угод між редакціями і органами влади на
висвітлення їхньої діяльності. Нескладні підрахунки показують: навіть якщо
оплата здійснюватиметься за мінімальними розцінками, економіка газет від таких
стосунків значно зміцниться.
Звичайно, до масового роздержавлення ми рано чи
пізно прийдемо. Але, на глибоке переконання - моє та багатьох місцевих
журналістів, - поспішати з цим не варто. А якщо й ставити таку мету, то
потрібно як слід підготувати низові видання до цього. Доцільним був би якийсь
перехідний період, етапи якого були б визначені в законодавчому порядку. Насамперед
потрібно при цьому передати редакціям у власність, а не в користування, як
нині, приміщення та обладнання. Добре було б поширити на пресу дію Закону
України «Про державну підтримку книговидавничої справи в країні», зберегти
діючі пільги для журналістів комунальних видань.
Потрібно переглянути і форми висвітлення
офіційної інформації. Зрозуміло, без своєї газети місцева влада поки що не
обійдеться. У багатьох районах, крім неї, немає кому доносити до населення
інформацію про зусилля влади в справі розвитку територій. А головне - через
свою газету представники владних структур повинні регулярно звітувати, що зроблено
безпосередньо для виборців, для людей.
Отож подумати є над чим.