Лубченко І.Ф.:

Я радий, що Ви всі так дружно відгукнулися на наше запрошення, приїхали. Ми починаємо рік, дуже непростий, я так думаю, він буде для нас. Я виходжу не тільки і не стільки з того, що сталося два дні тому у Верховній Раді, я приземлюю це до всіх наших проблем. Як Ви знаєте, 17 листопада Верховна Рада наклала мораторій на перевірки засобів масової інформації, він почав діяти з 1 грудня. А вже 2 грудня в редакцію кіровської газети на Луганщині прийшла комісія за рішенням виконкому перевіряти газету. Редактор усім пояснював, що мораторій. Ми написали, просили прокурора міста втрутитися в цю справу. 6 січня на сесії міської ради голова заявив, що ніякі роз’яснення Національної спілки журналістів України, ніякі доручення Кабінету Міністрів, постанови Верховної Ради для них, міської ради, не діють. Тетяна Григорівна написала їм листа про те, що у Законі „Про місцеве самоврядування” передбачено, що вони керуються законами, Конституцією, актами Верховної Ради, Президента України, Кабінету Міністрів – це нікому нічого не потрібно. Така ж сама історія в Харцизьку в Донецькій області, де міській голова приніс аркуш паперу, де написав, що він звільняє редактора, і привів нового редактора, а коли там були зачинені двері, то покликав людей, які виламали двері і посадили нового редактора. Оце тільки починається. А після виборів, Ви знаєте, що це буде ще гірше. Ми всі прекрасно знаємо, що відбулося після президентських виборів. Так після президентських виборів, я прошу врахувати, що новопризначені глави держадміністрацій викликали редакторів і казали: пишіть заяви про відставки. А це позбираються сесії районних рад (і вони за партійними ознаками будуть сформовані), і якщо редактор не тієї партії, яка переможе в місті, чи в районі, чи в області, то будуть звільняти, а ми кожного разу будемо писати і вимагати.

Із зали:

Демократичним способом.

Лубченко І.Ф.:

Так, демократичним способом.

Тому питання реформування комунальних засобів масової інформації, питання, щоб не були серед їхніх засновників державні адміністрації і ради, воно ще більше набуває значення. Ми тут, у цій залі, 21 грудня проводили засідання секретаріату Національної спілки журналістів з цієї проблеми за участі прем’єр-міністра. Ми, здається, з ним порозумілися, знайшли спільну мову. Він сказав: “Ви тепер напишіть, що Ви хочете, своєю мовою, а я перекладу на свою чиновницьку мову і дам доручення”. Проект доручень прем’єра з тих питань, які ми порушували, ми надіслали до Кабінету Міністрів. Уже прем’єр дав доручення управлінню, і вони працюють над ним. Ми домовлялися, що в лютому знову зустрінемося з прем’єром. Я думаю, що незважаючи на ці перипетії, уряд 60 днів має виконувати свої обов’язки. Не знаю, до чого там дійде Верховна Рада, але ці 60 днів є. І я хотів би, щоб ми сьогодні саме і зібралися для того, щоб обговорити, бо є така пропозиція (і я її висловив під час зустрічі з прем’єром), що реально закон про роздержавлення (чи реформування) до кінця наступного року не буде прийнятий, бо, ясне діло, що до виборів – нічого, потім – поки вибори (поки зберуться, сформують уряд і так далі), це все буде тривати до канікул, а тоді тільки почнуть вони з осені працювати. І тому я запропонував, і тоді, коли з прем’єром попередньо зустрічався і запрошував його на секретаріат, і на секретаріаті, що давайте вийдемо на постанову Кабінету Міністрів про проведення експерименту. Ми не будемо починати зразу, як це колись всі колгоспи порозганяли і ферми понищили, будемо починати з тих, хто хоче.

І сьогодні тут зібралися якраз кілька прошарків представництва. Це керівники засобів масової інформації, які хочуть йти на експеримент.

До мене деякі телефонували і казали, що вагаються. Я сказав: “Нема проблем, приїжджайте, послухайте, подивіться, візьміть участь у розмові, внесіть свої пропозиції, а тоді вирішуйте: будете Ви чи не будете”. Мені Алла Миколаївна з Київської спілки телефонує і каже, що обдзвонила редакторів, а вони не хочуть – кажуть, що бояться: і вибори зараз, і те, і те. Кажу: „Алла, ні в якому разі нікого не втягуй. Щоб потім нас не звинувачували, що це ми їх підвели. Хочуть – нехай беруть участь”. Буде це 25 – добре, буде це 10 – теж добре. Давайте пробувати. Це друга частина присутніх тут колег.

Третя частина. Ось тут є і Микола Станіславович Стеценко. Він і як голова нашої миколаївської обласної організації тут присутній, а у газети його вже давно не є засновниками ні обласна державна адміністрація, ні обласна рада. Тут деяких я запрошував. Із „Звягель-інформу” Житомирської області редактора запросив, з Львівської області запросив, з „Горняка” Донецької області та інших. Це або газети, які і виникли як нові газети, або – так як, скажімо, газета „Горняк”, яка кілька років тому (або й багато років тому) позбулася засновництва органів влади й успішно діє. Ми хотіли, щоб вони сказали, як вони йшли, і що вони хотіли б порадити редакторам газет, які є зараз комунальними засобами масової інформації, і що Спілці порадити, що передбачити для того, щоб уникнути якихось тих складнощів, які були у них.

Там, у документах, які роздані, є, окрім інших, і заходи Житомирської обласної державної адміністрації і обласної ради по роздержавленню. Там вказано, що треба зробити, перш ніж роздержавити. Мені дуже сподобалося, коли ми розіслали навесні до Кабінету Міністрів наші пропозиції (ми з Валерієм зробили), то їх надіслали в обласні державні адміністрації. І як не дивно те, що (я особисто внутрішньо не чекав) дуже багато обласних державних адміністрацій нормально поставилися до наших пропозицій, і, більше того, були навіть трохи кардинальнішими у вирішенні питань, ніж ми. Я попросив житомирян, щоб потім вони розповіли.

Тут, крім мене, Валерій Германович Горобець – редактор новотроїцької районної газети Херсонської області, секретар Національної спілки по роботі з місцевою пресою, Тетяна Григорівна Котюжинська – головний юрист Національної спілки журналістів, там десь координатор проектів „Хартії-4” Ігор Солдатенко, Юрій Миколайович Михайліченко – керівник проектів НСЖУ (і цей проект він так само вестиме), тут мій помічник Олег Миколайович Рудь. Тут прийшов ось Михайло Іванович Батіг – видатний журналіст України і нашого часу. Він виступав як експерт. Була група експертів – Сергія Рахманіна вам роздали документи, а Михайло Іванович, можливо, буде виступати.

Ми спеціально не запрошували ні з Кабінету Міністрів, ні з Держкомтелерадіо. Ми хочемо, щоб це була робоча зустріч. Щоб ми просто поговорили, що треба. Не треба агітувати, я навіть не запросив тих редакторів, яких я от інколи запрошував. А вони, замість того, щоб якісь конкретні пропозиції висловити, розказують мені, як важлива ця районна газета для району. Мене абсолютно не треба у цьому переконувати. Хоча в одній області редактор каже, що “ніде на розкладках нас не продають, а ми ж такі потрібні – люди без нашої газети не можуть існувати”. Кажу: “Чого ж тиражу нема, якщо люди не можуть існувати?” Так що тут є пропозиція Василя Йосиповича Тракало (і мені вона дуже сподобалася), що треба і гроші дати, для того щоб і обсяги, і періодичність видань зростала. Бо якщо будемо говорити про ці чотири сторінки, що на тиждень десь випускають, де тільки дві сторінки якогось тексту, а дві сторінки телебачення, оголошення і реклами...

Із зали:

І привітання керівників.

Лубченко І.Ф.:

І привітання ще керівників на першій сторінці. Правильно. То це не газета. І не даремно, я Вам скажу, впав на чотири відсотки тираж комунальних газет на 1 січня минулого року, на 1 липня – ще додалися в мінус три відсотки. Валерій Вікторович Герасименко (директор ДП „Преса”) ще не приніс мені остаточні тиражі, але, я боюся, що така ж сама ситуація, бо я говорив із редакторами районних газет: або ледь-ледь натягли шкурку на кисіль, або попадали тиражі. Тут причин багато, і зокрема цей масовий викид партійних чи колопартійних видань, які безплатно розкидають по поштових скриньках. Але тепер не можна якось обурюватися – це просто партії попередплачували за свої кошти. Пошті вони заплатили за послуги – тут нічого не скажеш. Але я всім казав, що найчесніший Литвин і його партія, бо у каталозі на передплату написано, що передплата на „Народна...” приймається тільки на перші три місяці. Все. Так хоч би це люди зрозуміли. Бо потім кинуться щось поправити, але, майте на увазі, що це не дуже так і легко.

На цьому я закінчую вступне слово. Тетяна Григорівна далі говорить про юридичні аспекти. А потім давайте так: запитання, виступи.

Котюжинська Т.Г.:

Я буду намагатися бути корисною під час всього цього процесу роздержавлення. Ми ним займаємося досить давно. Почалося це все, можна сказати, із законопроекту, підготовленого Асоціацією видавців періодичної преси, по роздержавленню державної та комунальної преси з урахуванням того, що відбувається, на базі чинного законодавства України про приватизацію, досить жорсткий процес, тобто йде викуп приміщень, майна (і йдеться по групі „Ж”). Я зробила вам витяги із законодавства про приватизацію. Там передбачаються пільги для трудових колективів – за 50% може викупити. Все інше – за законом про приватизацію. Але досить жорсткий сценарій. І саме тоді Національна спілка журналістів почала розробляти свої власні пропозиції з урахуванням і знання, і досвіду, і стану фінансових справ, і персоналу, і всього-всього іншого в комунальній пресі. Є, безумовно, різні концепції.

Концепція Національної спілки полягає, передусім, у тому, щоб передати приміщення, які займають редакції, самим цим трудовим колективам, які і стають власниками своїх видань. Я, до речі, думаю, що у цього уряду є не 60 днів, а до 1 травня час, тому що тут, дійсно, жорстка правова колізія. І до 1 травня, я не думаю, що вона якимось чином буде розв’язана, але тим не менш. На останній зустрічі з нами прем’єр-міністр Юрій Єхануров зазначив, що ні в кого не повинно бути ілюзій, що держава піде на якісь особливі умови для того, щоб забезпечити комусь якийсь пільговий порядок. І це було сказано таким чином: от, наприклад, зараз працівники заводу „Арсенал” можуть поставити питання, щоб передали їм усі приміщення заводу „Арсенал” у центрі Києва і вони були власниками всіх цих приміщень. Адже ми з Вам розуміємо, що цього не буде. І давайте від цього відштовхуватися. Це були такі слова. Звичайно, що з того моменту ми повинні були підготувати свою відповідь, і з урахуванням інтересів наших видань, і з урахуванням можливого (що можна зробити).

І ще, крім того, я хочу зазначити про цей проект, в рамках якого Вам була роздана ця оптимізація роздержавлення. Ми попросили спеціально групу експертів (це були Сергій Рахманін, Михайло Батіг і Тарас Кузьмов) проїхати подивитися декілька різних видань у різних областях (дотаційні, недотаційні, прибуткові, видання, засновниками яких є органи місцевого самоврядування, районні, обласні державні адміністрації), щоб з’ясувати типові проблеми. Намагалися більш-менш їх узагальнити. Звичайно, ми можемо говорити про це, посперечатися. Я думаю, що Михайло Батіг скаже по цих варіантах.

І по юридичній частині. По-перше, ми з Вами не можемо не бачити і не брати до уваги ту медійну карту, яку розробило відомство пана Чижа. Відповідно до неї, є 750 суб’єктів – видань, засновниками яких є місцеві ради або місцеві адміністрації. Вони отримують більше ніж 70 мільйонів гривень дотації на рік. Вартість одного примірника тих видань, які є дотаційними, – від 0,8 коп. до 1,34 грн. Найцікавіше, що розмір дотації абсолютно не залежить ні від тиражу, ні від кількості мешканців, ні від чого. Тобто якщо ми з вами подивимося ці узагальнені картинки по областях, то все це не залежить від економічного рівня області. Більше того, більш індустріально розвинені області мають більше видань, і, таким чином, на кожне видання виходить менша сума дотації. Тобто у чистому вигляді волюнтаристський підхід. Скільки вирішив – стільки дав. Не залежить ні від яких економічних показників видання або діяльності району чи області. І це означає для нас з вами: або нас пригодовують, або нас наказують. Або нам дають матеріали, які ми мусимо друкувати безкоштовно, – і без дотацій, і без договорів про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, або дають просто, відверто, таким виданням, в яких, напевно, треба щось змінювати. Тому що коли на район іде 300-500 примірників (і це показує відомство Чижа), то це, певно, що виникають питання до такої місцевої преси. Отже, не можемо ми на це не зважати і не розуміти, що будь-яка державна підтримка повинна ґрунтуватися на економічних показниках. І, безумовно, що для цього будь-яка місцева газета повинна мати бізнес-план, розрахунки свого економічного становища, майбутнього (до чого хочемо прийти). Будь-які пропозиції, будь-які варіанти рішень з цього питання (реформування місцевої преси) повинні відштовхуватися і виходити з самих розрахунків самої місцевої преси – скільки ж грошей потрібно, яка тут потрібна державна дотація реальна і обґрунтування цих показників.

Про ті слова, що не буде зроблено ніяких винятків і повинне йти роздержавлення за загальними схемами. Я проаналізувала ті розробки, які були зроблені групою радників при різних урядах, в різні часи. Починаючи з 1994 року, 2002, 2003, 2005 роки – весь час група радників, у тому числі й Світового банку, розробляла для різних урядів України програми реформування, реструктуризації, приватизації різних галузей економіки. Це, наприклад, „Прискорення реструктуризації вугільної галузі та розвиток шахтарських громад України. Звіт Світового банку”. Так само є по енергетиці, так само є по різних областях. І в кожній такій програмі обов’язково робиться акцент на особливостях приватизації і реструктуризації саме цієї галузі. Наголошується на необхідності розробки підпрограм приватизації. Тому, я думаю, що це якраз є таким аргументом, від якого ми можемо відштовхуватися і наполягати на особливостях реструктуризації, реформування місцевої комунальної або державної преси. І, передусім, усі рекомендації, які надаються уряду, зводяться до того, що повна приватизація була б оптимальним довгостроковим рішенням, яке мало б найкращі перспективи для сталого підвищення економічної ефективності галузі. Однак, цей варіант доступний лише для життєздатних та потенційно життєздатних підприємств і вимагає політичної волі і можливостей забезпечення реалізації процедур приватизації. І не існує єдиного підходу до приватизації, що застосовується однаковою мірою до всіх галузей, повинні існувати підпрограми.

Які передбачаються у законодавстві України варіанти? Передусім, це приватизація (або ж корпоратизація) підприємств. Для цього повинні бути, перш за все, врегульовані реєстраційні статутні питання, тобто ми з вами повинні бути зареєстровані як комунальне підприємство, яке видає газету. І вже з цього моменту у нас виникає ціла купа питань. Коли ми навіть даємо рекомендацію Кабміну провести інвентаризацію наявних підприємств, які видають комунальні газети, то у нас уже є тут питання.

1991 року, коли відбувся перехід від партійної преси до преси комунальної або ж преси державної і таке інше, вже тут виникли питання, і потім у дуже багатьох редакцій вони досі не усунені. Залишається зареєстрована і залишається статут редакції газети, в якому не визначено ані форми власності, ані організаційно-правову форму. Цю ініціативу у 1997-1998 роках було підхоплено місцевими адміністраціями, які це питання вирішували шляхом перереєстрації і заснувань комунальних підприємств, виключаючи трудові колективи із співзасновників редакцій газет. Деякі редакції протрималися і досі. Редакція газети – а статутом не визначено нічого, тому у них проблеми з банком, з статуправлінням, з розрахунковими рахунками, з кредитами, з майном, з усім.

І ці проблеми теж потрібно вирішити до реформування. Які є шляхи? По-перше, ми з вами повинні усвідомити, що є підприємство якесь (редакція), яке може видавати різні друковані видання – не тільки газету міської ради, або районної ради, або адміністрації якоїсь, а ще різні видання. Деякі редакції пішли вже давно по цьому шляху. Для них це додаткове надходження коштів – за рахунок там різних астрологічних вісників, марьіван і такого іншого. Деякі і досі видають лише одну газету і більше нічого. Деякі пішли ще далі: вони видають газету і займаються якоюсь супутньою комерційною діяльністю (канцтовари, фотопослуги, відеозйомка), тобто надають цілий спектр послуг, який дозволяє більш-менш безболісно існувати і суспільно-політичній газеті, і, таким чином, допомагають колективу отримувати достойні зарплати, які, відповідно, є основою для нарахування пенсій. Отже, вирішується ще одне важливе питання – це пенсійне забезпечення. Для журналістів комунальних видань існують спеціально визначені законом преференції і, звичайно, абсолютно нікому не хочеться позбуватися цих пільг, особливо якщо залишається два-п’ять років до пенсії. Для журналістів, для трудових колективів і для редакторів деяких це дуже болюче питання.

Як це питання врегулювати? Звичайно, що ми можемо піти шляхом надання виплати більших заробітних плат, більших, таким чином, внесків до Пенсійного фонду, а отже і забезпечення належного пенсійного рівня, але на рівні з усіма громадянами. Це також є питанням.

Тобто всі ці питання дуже тісно між собою пов’язані. І якщо у нас з вами вже зареєстровано це комунальне підприємство, яке видає газету, то, таким чином, ми з вами можемо вже говорити про можливість приватизації (або корпоратизації). Якщо ж у нас з вами просто зареєстрований статут як редакція газети і немає визначеної організаційно-правової форми як комунального (або ж державного) підприємства, то у вже на цьому етапі виникають юридичні питання.

Щодо засновників і співзасновників газети. Дуже важливе питання для тих, хто ще не зареєструвався, не провів перереєстрацію. Засновниками газети можуть бути, крім органів місцевої влади, і трудові колективи, і окремі фізичні особи, журналісти, наприклад. Не забороняється бути співзасновником газети, яку видає, наприклад, комунальне підприємство. Будь ласка, це питання може бути і повинно бути врегульовано окремо. Тобто співзасновницькі, засновницькі права можуть належати будь-якому суб’єкту, визначеному Законом України „Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні”. А це може бути редакція, трудовий колектив, фізичні або юридичні особи. Окремо визначено Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, що можуть бути засновниками/співзасновниками місцеві ради та місцеві адміністрації. От якраз тільки у цьому законі.

Отже, якщо йти шляхом просто передачі засновницьких прав (а цей шлях дуже хочуть обрати зараз багато які, обласні особливо, адміністрації), то вони можуть своїм рішенням виходити із співзасновників газети. І так само ми можемо вирішити це на законодавчому рівні – просто виключити з законів ті пункти, які дозволяють засновувати ЗМІ та призначати керівників. Добре це чи погано? Я думаю, що погано. Тому що це не вирішує головного нашого з вами питання – питання економічної бази, фінансової бази. На чому ми будемо видавати цю нашу газету, засновницькі права на яку вже нам передали. Наприклад, в Івано-Франківській області запропонували такий варіант, так само це було запропоновано і в Закарпатській області: а давайте ми передамо засновницькі права трудовому колективу або редакції, а далі майно, яке є, і приміщення передамо в оренду на два роки з орендною платою 1 грн. на рік. Питання: що після того? Після того Ви повинні стати на ноги економічно і вирішувати питання з приміщенням. Викупити ми Вам його не дамо, тому що воно нам самим потрібно. А Ви можете у нас взяти його в оренду або підшукувати собі інше приміщення. Звичайно, що весь цей час ця редакція у нас буде працювати в режимі комунального підприємства. Це означає, що все те майно, яке вони набули для свого розвитку і для своєї фінансово-економічної бази, залишається в комунальній власності. Чи вирішує це для нас будь-яке питання? Я думаю, що ні. Єдине, що ми можемо зробити, це якимось чином вести подвійну гру, тобто працювати у цьому приміщенні, але фактично всі кошти переводити в іншу юридичну особу, яка буде фактично здійснювати випуск видання, на яку ми будемо придбавати матеріальну базу, тобто забезпечити собі другу якусь площадку. Можливо, для якоїсь редакції це вихід, але, я думаю, що не для більшості – це точно. Досить складний шлях. Зараз в Івано-Франківську, наскільки я знаю, ще не відмовилися від цієї ідеї і продовжують про неї думати. На Закарпатті вже відмовилися, де було домовлено з редакторами й обласною адміністрацією, у тому числі і з усіма районами, що буде на два роки продовжена програма дотацій місцевої преси, для того щоб вони мали можливість накопичити якусь базу, після того там уже на загальних підставах вирішувати це питання.

Лубченко І.Ф.:

В Закарпатті сьогодні сесія обласної ради це питання розглядає. Побачимо, як вони вирішать.

Котюжинська Т.Г.:

Тобто, наскільки я знаю, то там депутатський корпус абсолютно не налаштований позбавляти себе свого майна. Тому що це комунальне майно, і вони є органом управління цього майна. Звичайно, що у нас тут виникають ще одні питання з комунальними підприємствами. Це питання так само набуло особливої гостроти в останній час – це укладання контрактів з керівниками комунальних підприємств. Передбачено і Господарським кодексом, і законом про місцеве самоврядування, що з керівником комунального підприємства укладається контракт. Але, оскільки є особливе зауваження закону про місцеве самоврядування щодо засобів масової інформації, що саме сесія виключно на пленарному засіданні (виключні повноваження) призначає та звільняє керівників засобів масової інформації, то, таким чином, ми кажемо, що керівник ЗМІ, як і керівник комунального підприємства, має право підписати контракт, але має право і відмовитися від підписання контракту, і тоді його трудова угода вважається безстроковою, і тільки сесія може його звільнити виключно на пленарному засіданні. Але це ті нюанси, які у нас залишаються, якщо ми з вами говоримо про те, що залишається комунальне підприємство і тільки передаються засновницькі права.

Питання у нас залишається з дотаціями, якщо, наприклад, нам кажуть, що ми не будемо вам давати дотацій, а виключно будемо укладати з Вами договори на висвітлення діяльності. Мають право, нібито так. Але є спеціальний закон про державну підтримку ЗМІ, яким передбачено, що дотація – це додаткова державна підтримка. І тут ми з вами, я думаю, все ж таки, мусимо дати відповідь на цей виклик: забезпечити економічні розрахунки цієї додаткової державної підтримки, провести це обґрунтування. І цей бізнес-план повинен складатися не тільки з підрахування, скільки нам потрібно коштів для поліграфії, для паперу, там для чогось ще. А це потрібно, все ж таки, бути в рамках бізнес-плану. Чому я на цьому так наголошую, на цих бізнес-планах? І чому ми повинні про це серйозно подумати? Тому що всі програми приватизації, всі методики оцінки вартості передбачають, що складається бізнес-план самим підприємством, яке хоче йти на приватизацію (або ж корпоратизацію). Складається бізнес-план, в якому проводиться інвентаризація підприємства, оцінюється як всі його наявні активи, так і розробляються шляхи подальшої оптимальної діяльності. Це є головними умовами для того, щоб ми з вами ставили питання як про подальшу державну підтримку (говорили, скільки нам потрібно коштів), тому що насправді всі ті рекомендації Світового банку, які були розроблені для всіх урядів України, всі вони передбачали, що для підприємств, які пройшли корпоратизацію і приватизацію, залишається можливість надання додаткової державної підтримки на перших порах, а для деяких галузей виробництва – і постійно. І ця додаткова державна підтримка йде на вирішення соціально-побутових проблем, які виникли у зв’язку з приватизацією (корпоратизацією), на вирішення проблем, пов’язаних з оптимізацією та економічною ефективністю діяльності. Тому, я думаю, ми абсолютно можемо ставити питання про таку додаткову державну підтримку. Єдине, що нам потрібно, це її економічно обґрунтовувати. Не говорити, що нам взагалі вона потрібна, а робити економічний розрахунок. Те, що ми можемо побачити з медійної карти, підготовленої Держкомінформу, ми можемо побачити, що такого економічного обґрунтування немає. І ми не можемо просто говорити, що нам надавалася така дотація, вона нас влаштовує, що давайте цю дотацію ми просто продовжимо. Це не є економічним обрахунком відповідно до законодавчої бази. Економічний розрахунок повинен бути здійснений на підставі проведеної інвентаризації та містити подальший розвиток. Отже, для тих підприємств, для тих місцевих газет, які зараз хочуть йти на цей експеримент, на сьогоднішній день постає дуже важливе питання: провести інвентаризацію (тобто привести свої фінансові справи у порядок), провести реєстрацію змін до статутних документів (з’ясувати, де газета, де підприємство, яка організаційно-правова форма, яка форма власності), тобто зробити ці необхідні юридичні дії для того, щоб вийти на цей експеримент, почати його. І необхідно обов’язково розробити економічні розрахунки, зробити цей бізнес-план, для того, знову ж таки, щоб говорити про конкретні цифри (скільки нам потрібно, чому, на підставі чого, куди ми це витрачатимемо і які будуть наслідки в результаті нашої роботи).

Дуже складно нам з вами завжди було визначити, які ж мають бути показники нашої роботи. І з цим ми, передусім, стикалися, коли укладали контракти з керівниками комунальних підприємств. Які у нас мусять бути показники? Це мусить бути тираж, чи це мусить бути прибуток, чи розповсюдження... І це питання ми з вами так само повинні вирішити. Тому що для кожної галузі економіки розробляються свої показники. Тобто, знову ж таки, ми з вами повинні будемо дати відповідь, якими будуть показники нашої діяльності. Ефективності її чи неефективності. Звичайно, що тут не може бути такого показника як контент (наповнення), тобто це мають бути якісь об’єктивні показники, які економісти можуть порахувати. І про це нам також потрібно подумати, що це може бути. Я пам’ятаю, пан Горобець пропонував „насиченість” – відношення кількості примірників газети до кількості населення, де розповсюджується цей ЗМІ.

Яким чином ми це будемо робити? Якщо навіть ми виходимо з вами на приватизацію і нам уже нічого обіцяти не можуть і не хочуть та кажуть: „приватизація на підставі діючих норм і крапка”. То від чого ми з вами можемо тут відштовхуватися? По-перше, ми тоді будемо говорити про передачу нам засновницьких прав на газету, при чому це повинно відбуватися безоплатно і це ніяких коштів з державного бюджету не вимагає. Друге. Ми можемо говорити про розмежування майна: яке майно і ким було придбано, коли і до якої форми власності воно буде належати, якщо його безпідставно, на наш погляд, внесли до комунальної форми власності. Ми можемо це оспорювати. Або викупати майно, або залишити їм і не мати жодних претензій до тих столів. Можемо, звичайно, провести інвентаризацію та оптимізацію цього майна. І це ми з вами повинні зробити і прорахувати, що ми можемо списати, відносно чого можемо скласти акти, що у нас є у подарунках, і ми це переведемо, можливо, на якусь іншу юридичну особу, і таке інше. Тобто зробити оптимізацію. Це не є незаконний якийсь шлях. Це шлях називається оптимізація. Цей шлях – абсолютно нормальний.

І далі. Те, що стосується приміщень. Чітко, у чинному законі про приватизацію зазначено, що у разі невикупу приміщення, яке займало підприємство, яке йде на приватизацію, це приміщення передається в оренду на термін не менше ніж 10 років. Тобто ніяких два роки – про це мова йти не може. Тут можна говорити про одну гривню на рік, можна говорити про ще якісь пільгові умови, але, безумовно, що є окремий закон України про оренду державного та комунального майна, і, відповідно до цього закону, ця оренда визначається за спеціальними формулами, спеціальними методиками розрахунку, але навіть у цьому законі є розрізнення, тобто для всіх отак, крім сільськогосподарських підприємств, які йдуть отак, крім об’єктів незавершеного будівництва, які йдуть отак. Ми так само можемо говорити, що у цей закон ми можемо внести зміни, що „крім підприємств, які видають місцеві газети.., або підпали під приватизацію / реструктуризацію / корпоратизацію”, яким ми вираховуємо отак цю оренду, за якоюсь своєю формулою. Але це у термін оренди не менше ніж 10 років. Тобто ми можемо говорити про будь-який більший термін оренди цього приміщення. Що стосується оренди, то тут ми можемо варіювати, тому що чинний закон про приватизацію державного та комунального майна передбачає розрізнення.

І ще одне. Асоціація видавців періодичної преси запропонувала дуже цікавий термін – „усуспільнення”, тобто видання, які нікого не зацікавили – ані свій трудовий колектив, ані якихось власників, інвесторів, тобто нічого цікаво з ними не відбувається, нікому вони не потрібні. Що з ними робити? От їх можна віддати будь-якій громадській організації, для того щоб вона з суспільно-корисною метою щось там видавала на базі цього майна, фактично. Але виникло одразу питання: а чи не буде розумним залишити існуючу розгалужену систему місцевої преси як суспільних видань. Тобто те, що ми говорили і говоримо досі, що не прийнята законодавча база про суспільне телебачення чи суспільне радіо, то так само чи можемо ми говорити про цю суспільну пресу. От якщо так, то у нас виникає, звичайно, ціла купа питань: хто буде у наглядових радах цих видань, чи будуть мати вплив місцеві ради. Тобто у нас, фактично, залишаються дуже багато питань: це і контракти, це і тиск, це і партійна приналежність редактора. Крім того, світова практика виходить з того, що повинно бути (як альтернативне джерело інформації) суспільне телебачення і суспільне радіо, але преса мусить бути вільною і комерційною, тому що газет може бути багато. І у нас, дійсно, не є це якимсь обмеженим ресурсом як телебачення. Радіочастотний ресурс обмежений, і тому тут потрібно більше враховувати інтереси суспільства. Але з іншого боку, так само нам варто подумати. Чи потрібна ця розгалужена мережа, вже існуюча? Чи, все ж таки, не потрібно її повністю переводити на комерційні рейки? Скажімо, питання проводового радіо. Радянський Союз фактично був єдиною державою у світі, де існувало проводове радіо. В інших країнах ці проводи ніхто не тягнув – дуже затратна технологія. А воно у нас ще залишається. Що з ним робити? Загубити і йти світовим шляхом чи, все ж таки, зберігати. Але для цього необхідно якісь особливі умови виписувати і фінансування якесь особливе передбачати і думати, яким чином це зробити. Тобто це питання так само залишається. Можна його обговорювати.

Можливо, в районах, якихось селах існує така потреба в пресі, яка ніколи апріорі не буде прибутковою, в якої немає підґрунтя для економічного прибутку. А, можливо, ми тільки так думаємо, а насправді є всі можливості, щоб зробити її прибутковою.

Отже, такі варіанти: це приватизація, або корпоратизація; це, можливо, якісь особливі форми – такі як усуспільнення (створення суспільних ЗМІ), можливо щось там ще.

Якщо ми з вами говоримо про приватизацію (або корпоратизацію), то у нас є три питання:

1) засновницькі права;

2) майно (рухоме);

3) приміщення (нерухоме майно).

На них ми повинні дати свої відповіді. Чи бачимо ми можливість оренди для себе, викупу? Дехто говорить про викуп за балансовою вартістю. Я знаю, що з балансовою вартістю дуже великі проблеми, бо дехто не прорахував і не провів ці зміни балансової вартості, які були передбачені законодавством, і балансова вартість зараз дуже не низька, скажемо так, і якщо вона копійчана, то по цій балансовій вартості вам її не перерахують і по цій сумі ви не підете (це однозначно!) – вона буде перерахована. Можу сказати, що зараз балансова вартість будинків в індустріальних містах іде на рівні 100 тисяч гривень. Тому, я думаю, що для дуже багатьох видань ця балансова вартість не буде варіантом. Але в кожному разі, я думаю, з юридичного боку ми можемо обґрунтовано виходити на:

1) особливі умови реформування;

2) самостійно, без усіляких доручень кабмінів, верховних рад, місцевих рад привести у порядок свої статутні документи; провести інвентаризацію; провести розмежування свого майна (майнового комплексу);

3) пошукати шляхи оптимізації як майнових, юридичних питань, так і всіх інших питань, пов’язаних з виходом газети.

Тобто поки йдуть розмови, потрібно працювати і випрацьовувати подальші шляхи. Звичайно, якщо редактор та трудовий колектив бажають працювати далі в цій галузі.

Лубченко І.Ф.:

Спасибі. Далі Валерій Германович Горобець – секретар НСЖУ, редактор новотроїцької районної газети (Херсонська область).

Горобець В.Г.:

Шановні друзі!

Мені здається, що ми вже виходимо на якусь дорогу, вже більш чітку. Тому що спочатку це були якісь емоції, наші бажання. Але маємо на цьому шляху і актив, і пасив. До активу записуємо березневу зустріч з Президентом, маємо його політичну волю, яку він засвідчив у кількох словах буквально (забезпечити соціальний захист трудовим колективам ЗМІ, які будуть реформуватися). І створення державної програми роздержавлення. Але основні ці три перших – це те, що нас найбільше цікавить. В активі також те, що саме розроблений Спілкою сам сценарій реформування ЗМІ ліг в основу (хоч з великим небажанням вони це робили) концепції роздержавлення, яка зараз існує у відомстві Чижа. Створено робочу групу по розробці цієї концепції, і, все таки, наші, спілчанські, основні моменти викладені саме у цій концепції. Крім того, маємо в активі те, що говорив Ігор Федорович, – відповіді з усіх обласних адміністрацій та обласних рад, і багатьох обласних спілчанських організацій. І можемо говорити сміливо, що психологічний бар’єр подолано, тобто критична маса сприйняття цієї ідеї вже існує, і ми думаємо і вже розуміємо, як це треба робити.

У пасиві у нас, звичайно, є якась непевність, особливо у мене вона виникла після зустрічі з Єхануровим. Наскільки він розумна, мила людина, як він прекрасно з нами розмовляв, але потім (як холодним душем) я зустрівся після зустрічі у коридорі з Тетяною Котюжинською, і вона каже: „Ну як вам Єхануров дав усім від коша?” Потім поїхав додому, проаналізував те, що він сказав. Дійсно, він логічно говорить правильно: той самий завод „Арсенал”, робочі можуть сказати: нашими поколіннями створено це підприємство – віддайте нам його. Так само і ми кажемо: поколіннями журналістів створена газета, створено майно – то віддайте нам його. Але ж кажуть: „Арсенал” ми не віддамо працівникам, а продамо великим грошам. Чому для вас повинні бути преференції? Ви хочете, щоб для вас збереглася пенсія державних службовців, але ви хочете вийти у вільне плавання. Ми повинні враховувати цю позицію урядовця, високопосадовця і, мабуть, не в одного нього така позиція.

І ми повинні випрацювати якісь вагомі аргументи: чому нам повинні дати якісь преференції? Все таки, ми – не завод, а засіб масової інформації, це зовсім інше трішечки, інша сфера. Крім того, у пасив я записую позицію держкомітету. Я маю честь бути у робочій групі з розробки концепції закону України про роздержавлення, яка затверджена наказом Держкомтелерадіо. І я був на першому засіданні цієї робочої групи. Кілька людей були вже, коли я виступав, коли був Єхануров, а для інших скажу: в принципі, ця структура бойкотує цей процес, спотворює його. Мені навіть здавалося, що це якийсь театр абсурду. Я приїхав з таким задоволенням – нарешті зрушилось з місця. У концепцію держкомітету 90% увійшли наші спілчанські пропозиції. Вже, нарешті, ми візьмемося. І от серед 17 членів цієї групи тільки два, фактично, редактори комунальних ЗМІ: один – з Хмельницької області і я. Два редактори – “Урядовий кур’єр” і “Голос України”, які ні в якому разі ніколи в житті не захочуть ніякого роздержавлення. Ми ж розуміємо, що якщо вони пропонують за дві гривні триразовий випуск, і вже включаючи туди доставку – вже все включено. Це такий демпінг надзвичайний. Вони, звичайно, ніколи не захочуть цього. А всі інші у цій групі – працівники цього ж держкомітету. І коли ми зібралися, і ця жіночка, яка веде, каже: “Ну ми ж розуміємо, що нікому це не потрібно, але програма “10 кроків назустріч людям”, і там це записано, тому якось маємо реагувати. Ми тут зібралися – давайте обміняємося. Більшість людей – там із Мінекономіки, Фонду Держмайна і так далі – взагалі не бачили цієї концепції в очі, їм її вручили, коли вони прийшли на це перше засідання. Я можу тільки свою особисту точку зору висловити. Особливо заступник редактора газети “Голос України” казав, що ні в якому разі робити цього не можна, бо “ми втратимо мораль, ми втратимо покоління, ми втратимо ...” і так далі. Я там відбивався (Ігоря Федоровича не було, тому що він був у відрядженні у Криму), і, в кінці-кінців, мені довелося встати і зробити заяву від імені Спілки, тому що коли запитали точку зору головного спеціаліста Мінекономіки (такий молодий хлопчина, не в темі, звичайно), який каже: “Та моя думка і Мінекономіки думка, що, в принципі, цього робити не треба, бо зараз же вони контрольовані, а тоді вони будуть неконтрольованими”. Це вже був повний абсурд, звичайно. Тоді вже довелося зробити просто заяву, “що від імені Спілки, 14 тисяч членів Спілки...” Мова йде, у першу чергу, про свободу слова, і треба просто подумати, як зробити так, щоб зберегти ці газети, дати шанс кожній на життя. Сценарій нами розроблений, і ми повинні тут не говорити “треба чи не треба”, а думати у цій робочій групі, як це зробити, щоб зберегти ці колективи, зберегти газети. Тому, звичайно, Єхануров був таким трошки холодним душем, і, я думаю, що нам треба зараз зрозуміти і сформулювати, що нам, все таки, потрібно відстоювати обов’язково. Мені здається, що обов’язково ми повинні знаходити аргументи і відстоювати позиції по приміщенням. В основному це стосується районних газет. Районні газети – це сільські газети. Звичайно, в жодного журналіста, в жодного колективу немає можливості викупити це приміщення навіть за половинної вартості. Нам треба до кінця відстоювати позицію, все таки, передачі приміщень на безоплатній основі. Якщо це зовсім уже неможливо, то навіть вести мову про 15 років, все таки, а не про 10 років, по якійсь пільговій оренді.

Друге – це майно. Коли Єхануров був, каже: “Про яке майно йде мова?” Назвали йому кілька цифр, він поділив на кількість працівників і каже: “Це десь по тисячі доларів на одну людину? То про це нема й мови взагалі”. У різних редакціях по-різному. Весь абсурд ситуації полягає в тому, що ми взяли кредит у комерційному банку, взяли комп’ютерний комплекс (прекрасні нові комп’ютери і так далі) – чотири робочі місця з усією начинкою, і платимо банку кредит і проценти, але воно все комунальній власності належить. Звичайно, ми маємо обстоювати другу позицію – це майно.

Третю позицію – все таки, як би там хто над нами не насміхався – пенсійне забезпечення. Це людський фактор. У мене в редакції півтора року тому одна людина вийшла на пенсію, отримує зараз пенсію 760 гривен. Друга людина вийшла на пенсію три місяці тому, отримує 680 гривень. Це тому що у нас в редакції високі зарплати. Але у мене на підході заступник редактора – через півтора року на пенсію, провідний журналіст, який забезпечує 40% газетного матеріалу (вони однокласниці), – теж через півтора року йде на пенсію. І фотокореспондент (я вже 20 років у газеті, а коли я прийшов, він уже працював 15 років) – теж іде на пенсію. І я не можу образити цих людей. І якщо це не буде враховано, то я, як би не хотів заперти цей вагон експерименту чи там пілотного проекту, я цього не зроблю, тому що за моєю спиною стоять ці люди, які працювали там у цій редакції ще до мене. Це треба передбачити, все таки.

Котюжинська Т.Г.:

А який може бути цей перехідний етап?

Горобець В.Г.:

Я думаю, що на момент реформування ЗМІ, якщо людина 15 років попрацювала у комунальному ЗМІ, то, коли б вона не виходила – через три роки, через чотири роки на пенсію, – вона повинна зберегти це право. Я думаю, 15 років – це нормальний термін. Хто вже молодший там – хай вже вибачає. Є можливості зробити і для них у майбутньому нормальну пенсію – просто спеціально для цих людей робити в останні два роки дуже високу заробітну плату. Ми розуміємо, як це робити. Навіть не видавати всі ці гроші їй на руки, але нараховувати саме цій людині. Інше пускати там на чай і цукерки і т.д. Але щоб людина отримала високу пенсію. Ми не можемо бути у кращих умовах, ніж державні службовці, тому мова йде про 10 останніх років до пенсії.

Четверта позиція – основна позиція. Ми прекрасно розуміємо, що ніхто ніяких грошей з державного бюджету нам давати не буде. Дай Бог, щоб нам дали податкові канікули хоча б на два роки.

Котюжинська Т.Г.:

Можна тут говорити про економічну додаткову підтримку, але податкові канікули – це точно не пройде. Верховна Рада ніколи не прийме.

Горобець В.Г.:

Можливо, Тетяна права – або підтримка, все таки, на якийсь час. І останнє. Висвітлення діяльності. Щоб запрацював закон. Я не знаю, що для цього потрібно. Він існує, це закон прямої дії, але ви прекрасно знаєте, що вони просто не укладають ці угоди. Якщо і укладають, то не передбачають під цю угоду фінанси.

Ось ці моменти, які ми повинні відстояти. І, в принципі, на такій основі можна жити. Крім того, існує, звичайно, ряд газет, ряд районів, які в таких умовах живуть, що вони просто не зможуть – мала кількість населення і неможливість заробити великі гроші на тиражі. Варіант міжрайонної газети я відкидаю одразу – це не є варіант, це втрата для газети. Тому що, все рівно, як би там не було, в одному районі не цікаво проблеми іншого району. Це повинна бути місцева газета. Друге. Треба, все таки, заробляти гроші, хоча живемо ми в умовах страшенного демпінгу. Я вже навів приклад з “Голосом України”. Крім того, у кожному обласному центрі є дві-п’ять газет (у нас дві – “Гривна” і “Новий день”), які страшенно демпінгують, за рахунок того що вони виходять 24 сторінки раз на тиждень (28 інколи, 32 сторінки). Сторінок 15 – це тільки реклама, на цьому вони тримаються, на цій основі вони мають змогу робити маленьку ціну. Вони не є цікавими, вони ганяються за сенсаціями, вони неадекватно висвітлюють життя області і так далі. Але немає у нас “Дзеркала тижня” свого в області, мабуть, як і в кожній. Тому вони й тримаються. І вони демпінгують, звичайно.

Ми цей шлях пройшли цього року. Ми зробили надзвичайно різкий підйом передплатної ціни. Я хочу з вами поділитися нашим досвідом. Ми підняли ціну із 1,8 грн. на місяць. Ми виходимо двічі на тиждень, районна газета. Обсягом 4 сторінки у середу і 6 сторінок у п’ятницю, тобто 10 сторінок А3, у двох кольорах. На цю передплату ми зробили ціну 3 грн., тобто підняли передплатну ціну на 67%. Страшенно боялися, що буде. Тому що 3 грн., а тут “Голос України” за 2 грн. – тричі на тиждень, з таким обсягом, там і висвітлюють різні сфери життя і так далі. У нас 39 тисяч населення, середньозважений тираж за минулий рік 4987 примірників (майже 5000). Це дуже хороша у нас насиченість, в принципі, одна з кращих в Україні. Так-от, наклад січня після передплати... Ми отак-от сиділи, знаєте, аж холодно було, що ж буде. 4640! Ми втратили 7%, але треба врахувати і оцей наплив зараз партійних і навколопартійних газет. Можливо, воно після першого кварталу трошки підніметься. Ми втратили 7%, але на передплаті ми візьмемо 149% від рівня минулого року, або виграли ми 60 тисяч. Тобто ми цей крок різкий, дуже страшний, зробили, ризикований, але ми не втратили. І, фактично, ми мали за весь минулий рік від передплати (ми ще видаємо додаток “Домашню скриньку” – це теж шлях, до речі). Додатком ми розвантажили газету від усякої такої легкої інформації. 16 сторінок А4 раз на місяць. Кожна сторінка – тематична. Є і поезія сучасна українська, і гороскопи, і характеристика місяця, і так далі. І ми передплачуємо зараз газету окремий індекс, а окремий індекс – газета плюс “Скринька”. Половина передплатників передплачують газету із “Скринькою”. Ми не збільшували зарплату, ми не збільшували кількість людей у колективі – трошки більший обсяг роботи, а ми тільки додали на “Скриньку” гонорар, нормальний гонорар зробили, люди її із задоволенням роблять. Але ми маємо чистий прибуток від “Скриньки”. Тобто якщо за весь минулий рік ми взяли 120 тисяч гривень від передплати, то тепер ми візьмемо 180 тисяч. Отакий крок ми зробили. Фактично, ми зараз уже можемо говорити про те, що при надзвичайно високих зарплатах, які ми заклали на цей рік (від редактора там 1150 і пішло далі вниз), ще ми їх не зробили, але заклали у кошторис, то наша передплата плюс наша реклама, плюс у нас ще є торговельна діяльність, то у нас не сходиться баланс десь на 50 тисяч. Це якраз ті гроші, що ми могли б взяти за висвітлення діяльності – і все, не треба нам ніякої допомоги. Тобто треба у цьому плані теж навести порядок і зрозуміти, якщо ви потрібні людям, якщо ви відчуваєте себе міцненько, то треба підвищувати ціну до ринкової ціни. Це ще не ринкова – 3 грн. Ви самі це прекрасно розумієте. І не треба дивитися на тих, хто демпінгує, тому що у нас є свій коник – ми місцеву інформацію даємо, яку ніхто не дає. І це другий момент. Перший момент, нагадаю, це те, що ми повинні відстояти. Другий момент – все таки, навчитися заробляти гроші. І третій момент – нам треба допомога, звичайно, і Тетяни Котюжинської, інших спеціалістів, щоб, все таки, навести цей порядок у документах. Тому що, повірте мені, я буваю у дуже багатьох газетах як секретар Спілки, який займається цим, – така строкатість у цих документах, ще з радянських часів ці статути. Там написано просто щось таке неймовірне. Навіть не записано, яка форма власності, не прописано, як вибирається редактор (процедура виборів редактора). Нічого немає. Той проект статуту, що опублікував “Журналіст України”, який готував колишній головний юрист, він не годиться. Так само і не годиться, як він пропонував, щоб створювати газету на основі первинного осередку Спілки журналістів. Це громадська організація, яка не переслідує комерційні цілі і так далі. Нам треба сильну методичну допомогу, нам треба цей нульовий цикл закласти, щоб ми всі привели собі статути у порядок, щоб ми навчилися робити цей самий бізнес-план, щоб усі інші дії (інвентаризацію). Щоб ми були готові. Щоб, дійсно, це не було смішно, що ми просимо, щоб нас пустили на цей експеримент чи щоб роздержавлювали, робили нам якісь преференції, а у самих у нас непорядок у цих документах.

І останнє. Об’єктивним показником, мені здається, повинен бути показник “насиченість”. Я вважаю, це основний показник – яка вона є, ця газета. Але у поєднанні з ціною і обсягом. Обсяг на тиждень, ціна і насиченість. У мене насиченість – на 7 людей одна газета. У нас в області – це найкращий показник. Але є області, де один примірник на 278 людей. Чому давати якісь преференції цій газеті? Можливо, нехай вона і помирає, ця газета. Якщо є талановиті журналісти у цьому населеному пункті, вона самі створять свою газету. Тому що насиченість можна досягти дуже низькою передплатною ціною. От я вам казав, що у нас зараз передплатна ціна 3 грн. на місяць (це без додатку, просто чисто газета). А 90% газет нашої області зберегли ще ціну 1,5 грн. Мабуть, у ваших областях так само, в принципі.

Лубченко І.Ф.:

Добре, Валерію. Михайло Іванович Батіг.

Батіг М.І.:

Шановні колеги! До цих титулів, які озвучив Ігор Федорович, я хочу додати один: співзасновник і співвласник незалежної столичної “Газети по-київські”. Я спеціально хочу це сказати, бо, мені здається, що у цій залі є чимало людей, які б хотіли перетворити своє комунальне видання у незалежну газету такого рівня, якою є “Газета по-київські”.

Колеги, кілька порад і кілька пропозицій до нашої, як на мене, дуже плідної і правильної, своєчасної роботи. Чому своєчасної? Мені здається, ми зараз з вами говоримо про події, які почнуться десь через рік, може навіть і трошки далі. От з урахуванням того, що нинішня Верховна Рада нічого вже міняти не буде, з урахуванням того, що нова Верховна Рада, поки вона сформується, унормується, устаканиться і далі почне працювати, і, очевидно, буде робити щось у цьому напрямі з якимось люфтом, періодом на осмислення, на підготовку і так далі, очевидно, ми з вами говоримо про подію, яка, у найкращому, найшвидшому плані може відбутися через рік. Я би запропонував взяти кожному для себе подумки два аркуші. На одному написати: “Правила гри”, а на другому – “Що можна зробити вже зараз”. Щодо першого. Оце ми зараз намагаємося виробити їх і нав’язати – і Верховній Раді, і Президенту, і Кабміну – наші правила гри. Ось так нас, будь ласка, роздержавлюйте, ось так, нам видається, це буде справедливо, чесно – і по відношенню до редакторів, і по відношенню до наших пенсіонерів, і до молоді редакційної, і до майна, і до приміщення, і так далі, і так далі, і так далі. Мені здається, що тут не треба бути оптимістом, а краще бути песимістом. І краще готуватися до гіршого чи найгіршого сценарію. Зробити все, щоб цей сценарій був не найгірший, – це в наших силах, і от Ігор Федорович активно намагається зробити це, зустрічаючись з Президентом і з іншими достойниками нашими і так далі. Але, все таки, треба готуватися до гіршого. Ніяких преференцій, ніяких пільг журналісти мати не будуть. В кращому випадку, що ми можемо зробити, це порівнювати приватизацію в промисловості, у сільському господарстві, там-то, там-то, і там, де буде пропонуватися щось гірше до закону, до нормативних актів, то тут методом порівняння, методом аналогій добиватися такої ж самої ситуації і для журналістів. Але будьте свідомі: ніхто не створить вам довготривалих пільгових оренд, ніхто вам не дозволить забрати у центральній частині ваших міст фешенебельні будинки чи нормальні будинки (вами ж відремонтовані будинки) за символічну плату. Це будуть унікальні і рідкісні випадки, і якщо їх вдасться здійснити, і якщо це вже зараз можна робити, то я радив би це робити, не відкладаючи питання і не чекаючи, коли воно на гору вилізе. Так як приходили до незалежності вже цілий ряд наших обласних видань, які виходили з підпорядкування обласних рад, обласних державних адміністрацій.

На другому аркуші пишемо “Що можна зробити зараз”. І я рекомендував би вам постаратися максимально його заповнити і подумати, що зараз може зробити редактор – навести порядок у статутних документах. Я би запропонував пані Тетяні з тих статутів, які вона вже переглянула (а вона переглянула в редакціях величезну кількість статутних документів), вибрати той, який, на її думку, є найкращим (не знаю, звідки він буде там – чи з Дніпропетровщини, чи з Харківщини, чи з Закарпаття), розіслати його всім бажаючим, хто хоче подивитися, і щоби люди мали можливість порівняти свій конкретний, реальний живий статут з тим конкретним реальним, який, на думку наших експертів, є найбільш оптимальним, найбільш пристосований до того, що чекає попереду газет.

Економіка. Колеги, не можна просити тут якихось податкових пільг і не можна вдавати із себе щось таке невинне і неготове до ринку, неготове до нормальних податків. Я впевнений, і наші вояжі по Україні показали, що багато редакторів наших комунальних газет успішно поєднують роботу в комунальній газеті з роботою у власних, напіввласних, заснованих ними чи редакційними колективами, газетах. З присутніх тут редакторів, чи багато, цікаво, підніметься рук, які при редакції не мають другої газети, другого там журналу, видання і так далі. От одна-єдина газета, комунальна, яка належить там районній владі, адміністрації і так далі. Чи багато таких знайдеться у цій залі?

Із зали:

Всі такі.

Батіг М.І.:

Всі такі? Я знаю, що одночасно є багато редакторів, які видають, і успішно видають, на ринкових засадах, газети, журнали, і поєднують при цьому роботу у комунальному виданні. Тобто вже якийсь досвід такої роботи у них є. Цей досвід треба розвивати, поширювати і пробувати застосувати у редакційній практиці основного видання комунальної газети.

Ми на Ізюмщині подивилися, як новий редактор організував мережу реалізації газети, продаж через кіоски і поза кіосками. Дуже цікавий і гарний досвід, який успішно впроваджується і розвивається. Але разом із тим є газети, які ще зовсім про це не думають, які не мають ні власного кіоску, і ніде, крім передплати, газета не реалізовується. Різна ступінь психологічної, економічної, юридичної готовності, різні стосунки з владою – це значною мірою ускладнює нашу проблему. Але, з другого боку, оте, про що вже говорив колега, є речі, де ми всі єдині, – це питання економічної самостійності (питання приміщень, питання майна редакційного). Це ті правила гри, які ми будемо пробувати нав’язувати, пропонувати владі, законодавцю і так далі. Але я кажу ще раз: у цьому плані треба бути готовими до гірших сценаріїв і думати, що ми можемо за цей рік зробити, щоб ступінь адаптації підготовленості редакційних колективів, редакторів, вигляд зовнішній, верстка, наповнення наших видань були готові до цього переходу. Дякую за увагу.

Лубченко І.Ф.:

Спасибі, Михайло Івановичу. Так, прошу. Називайтесь, будь ласка, бо не всіх усі знають.

Юрист Одеської обласної організації НСЖУ:

Я специализируюсь на юридических вопросах. Я – юрист Одесской областной организации. Мне кажется, что мы движемся в правильном направлении, но не хватает конкретизации… Вобщем-то та концепция, которая есть, в принципе, уже свидетельствует о том, что достаточно профессионально подготовили те предложения, с которыми нас ознакомили. Но я, всё таки, настаиваю на том, что вот это дважды приведенное суждение господина Еханурова (при всём уважении к нему) по части завода «Арсенал», я хотел бы настаивать (и я считаю, что Союз журналистов имеет право настаивать на этом), что здесь имеет место специфический продукт – информация. Это не продукция производственно-технического назначения, это не строительство и не производство. Это третье условие, обеспечивающее независимость любого государства и свободу личности. Это право на информацию. Поэтому если нам будут изначально навязывать позицию приватизации по схеме коммерческой приватизации целостных имущественных комплексов, то здесь нужно противостоять и противостоять достаточно серьёзно. Второй момент. Здесь, мне кажется, допускается серьёзная ошибка. Редактор ничего не может сделать, начиная с вопроса приведения к законодательству учредительных документов. Уважаемые, он – директор. А устав, в силу закона, подтверждает учредитель.

Есть два пути. Это самим разработать типовой проект редакции, предложить его Кабинету Министров, пройти процедуру согласования его в Министерстве экономики, в Минюсте (это, насколько я знаю, традиционно), Фонде государственного имущества и Гостелерадио как государственном профильном органе.

Котюжинская Т.Г.:

Зачем? Это если государственная. А если газета – коммунальное имущество, то при чём здесь все эти?..

Юрист Одеської обласної організації НСЖУ:

Уважаемые, давайте не будем забывать об информационности проекта. То есть, фактически, речь идёт о трудовом уставе не сферы производства, а сферы информационной деятельности, поэтому, наверное, Гостелерадио должно тоже быть подключено к этому.

Утвердив таким образом устав, может быть, через содействие Кабинета Министров (я думаю, что Ехануров пошёл бы на это в данном случае, даже как исполняющий обязанности), и утвердили бы такой устав. И это бы было уже обязательно для тех же самых облгосадминистраций. У нас утверждаются типовые уставы государственных предприятий соответствующими ведомствами, в силу закона.

Второй момент. То, что касается учредительства. Уже сейчас имеются факты, когда имущество, уже загодя, редакцию переводят в здание райадминистрации, забирая основные здания, те, которые они, действительно, используют. Я думаю, что здесь тоже Кабинет Министров может сказать: запретить нижестоящим (а они подчиняются – райадминистрации) изменять имущественное положение редакций. У нас есть в законодательстве понятие, что в сфере культуры имущественное положение предприятий, учреждений, организаций не должно ухудшаться. А в отношении СМИ, если этого не оговорено, значит, можно. Я думаю, что Кабинет Министров в той части, что касается государственного сектора собственности, могут это издать – это в их компетенции и в силу, кстати, Конституции. Это позволит, с другой стороны, Кабинету Министров рекомендовать и местным советам поступить также. А под предлогом избирательной кампании, я думаю, не станут те, кто ещё сейчас находится в составе местных советов и претендует вновь попасть туда же, я не думаю, что они будут воевать сейчас против СМИ.

Третий момент. Оперативность обсуждения этих проектов. Укажите конкретный сайт, откройте отдельную страничку на сайте, и мы будем туда сбрасывать свои предложения. Мы для этого сейчас в Одесской областной организации создали сайт областной организации. Буквально он работает две недели. За две недели мы уже огромное количество предложений получили от своих редакций электронной почтой. Если у вас будет сайт, на котором будет размещена вот эта ваша проектная документация, мы можем её в оперативном порядке сбрасывать вам же на сайт со своими конкретными предложениями и замечаниями. Это с точки зрения сокращения времени для обсуждения этой проблемы, то есть разрешения этого проектного вопроса.

И ещё одно. Я бы очень хотел, чтобы были определены такие правовые термины, как учредительство, участник, совладелец, собственник средств массовой информации. У нас до сих допускаются ошибки, а, может, мы и сами не обращаем на это внимание, но газета – это продукт. Учредитель газеты – это понятно. А редакция – это производитель этого продукта, и у него тоже должен быть свой учредитель. Но у нас почему-то в законодательном порядке что газета, что редакция – это одно и тоже. Давайте мы распределим. Всё равно же при государственной регистрации редакций мы отдельно регистрируемся в областных управлениях информации и точно так же в органах местного самоуправления. Дважды. Давайте введём понятие государственной регистрации продукта (газеты или журнала) и государственной регистрации субъекта информационных отношений..

И последний момент. Я считаю, что у нас есть сейчас возможность, всё таки, воздействовать хотя бы на этом этапе на все эти процессы. С 2003 года мы по-прежнему сторонники этого, мы не сторонники сейчас рассматривать вопросы об акционировании средств массовой информации. Если бы мы говорили сейчас о создании коллективной формы деятельности творческого коллектива, я согласен. То есть это где-то по принципу кооператива. К сожалению, Хозяйственный кодекс исключил понятие коллективного предприятия, но оставил кооперативы, где непосредственно участие творческих людей уже даёт право на получение какого-то дохода. Как только мы сейчас выйдем на понятие персонификации прав собственности в СМИ, а не дай Бог, акционирования, скупка акций (тем более в открытом акционерном обществе) произойдёт моментально. И мы же прекрасно понимает, что это специфический продукт. Завладев этим специфическим продуктом, завладевают информационным пространством – правом вещания и дачи информации на конкретную территорию. Ни одна партия, ни одно общественное движение не откажется от такой возможности. И природа создания многих медиа-холдингов, кстати, как раз где-то и было целью и в 2002 году – перед выборами президента, как раз помните, четыре законопроекта подавалось – наш последний был. И, Слава Богу, что мы хотя бы дали его туда четвёртым. Потому что даже никто не обратил внимания, потому что три первых законопроекта существует и рассматривались в парламенте. А там чётко прописано: акционирование. Общество наше не созрело для того, чтобы СМИ сейчас акционировались, потому что сразу пойдёт скупка этих акций, сразу будет изменён собственник, а, следовательно, сразу будет изменена редакционная политика. И это при том, что отсутствует какой-либо нормативный законодательный акт, который определил бы критерии, а что понимается под редакционной политикой, каким документом она должна отражаться. Пока сейчас государство занимается предвыборной кампанией, никто из партий, никто из общественных движений не будет оказывать давление на СМИ. И вот этой временной нишей, я считаю, мы должны воспользоваться.

Лубченко І.Ф.:

На сайті – проект нашої національної програми, зустріч з прем’єром з секретаріатом НСЖУ висить. Там є окрема сторінка, присвячена реформуванню комунальних ЗМІ. Перше.

Друге. Я тут абсолютно згоден з цим акціонуванням. Телефонує один редактор, вони акціонувалися, основна маса вже на пенсії цих людей, і каже, що зараз пропонують їм по сто тисяч гривень за те, що вони проголосують, щоб поміняти редактора, поставити тій силі, яка гроші ці пропонує, бо газета розкручена, газета авторитетна, з тиражем. От вам і все. Я міг би навести прикладів багато і московських оцих медіа-холдингів.

Одна редакція зробила так, що головному редактору здали всі акції, щоб була більшість у нього. Але це теж не вихід. Це добре, як порядна людина – цей редактор. Але як він потім захоче... люди бояться, що їх потім повиганяють просто, позвільняють, залишать без роботи. Так що таким чином тут треба дуже серйозно думати. Віра Миколаївна Черемних – редактор “Журналіста України”.

Черемних В.М.:

Запитання і пропозиція.

Давайте “мухи – окремо, котлети – окремо”. Або ми зараз будемо розмовляти про внесення змін до законодавства, що нереально, або ми говоримо зараз про маленьку якусь роботу. Може, будуть якісь конкретні пропозиції, щоб ми могли за цей час щось реально зробити.

Лубченко І.Ф.:

Давайте зразу. Я свою позицію хочу сказати. Давайте не виходити з того, що не буде. Ми маємо пропонувати максимум, і тоді гризтися, і до мінімуму дійти.

Черемних В.М.:

Ігоре Федоровичу, ми тут запропонуємо, а ніхто цього не зробить.

Лубченко І.Ф.:

Давайте, хай всі пропонують.

Черемних В.М.:

І питання до Тетяни. Ви сказали, що якщо привести документи до ладу, тобто редактор буде керувати комунальним підприємством. У мене запитання: скажіть, будь ласка, це єдиний вихід – реєструвати редакцію як комунальне підприємство. Іншої господарської форми при теперішнім взаємовідносинах не існує? Господарське товариство, наприклад. Рада, або там (ну, адміністрація не буде) і трудовий колектив можуть утворити господарське товариство. Такий варіант не розглядаєте? Може, щось про це скажете? Бо зараз це комунальне підприємство, остаточно все віддавши, чекає, коли буде корпоратизація – коли тобі його віддадуть. Я, наприклад, маю власний досвід. Ми ж так робили – господарське товариство. І нормально було. А потім, ви кажете, що комусь пропонували за великі гроші купити акції. Господи, та хай би наш журналіст по ті 100 тисяч отримав. То це хіба погано?

Лубченко І.Ф.:

Так отримають ті, хто на пенсії і ніякого впливу на газету не мають. А ті, хто залишились, тих викинуть просто.

Черемних В.М.:

Слухайте, подивіться на досвід інших країн. Я знаю, були ми у поляків. Я не пам’ятаю, в якому місті ми були, коли вони продавали свої акції іноземній компанії. І люди пішли продали, і залишились працювати, бо вони журналісти. А як вони не будуть працювати...

Лубченко І.Ф.:

Так як у газеті “Вечерняя Москва” викинули журналістів.

Черемних В.М.:

Чекайте, коли вони погано працюють, то, може, і треба звільняти.

Лубченко І.Ф.:

Так викинули цілий колектив. Може у Новотроїцькому не знайдуть нікого, і буде Горобець працювати. А у таких великих містах, де є журналісти, так викинуть і нових наберуть...

Євген Безкоровайний (Тернопіль):

Чому не діє закон про висвітлення діяльності?

Лубченко І.Ф.:

Далі – Анатолій Постанов, газета “Горняк”, м.Торез, Донецька область.

Постнов А.О.:

Мы начинали с 2000 экземпляров. С 1988 года – Закон об освещении деятельности органов власти и местного самоуправления. С 1998 года перерегистрировали газету. С 1.01.06 г. вступил в силу Хозяйственный кодекс.

Всё, как полагается, подали заранее заявление на единый налог, а налоговая нам отказала в его выдаче на 2006 год. Потому что у нас, видите ли, в учредителях – горсовет. Который ни копейки не финансирует нас. Почему 5 лет читали так в налоговой, а тут вдруг по-другому, после стольких лет действия Указа Президента об упрощённой системе налогообложения? Я уже пишу, что «уж не потому ли, что в Верховном Совете вплотную подошли к принятию закона о разгосударствлении СМИ, потому пошёл политический заказ экономически «мочить» местную прессу». Вы знаете, ну, ладно, там, где тираж 7,5-10 тысяч ещё можно выжить, можно прокрутиться. Но ведь и с 5-4,5 тысячами тиража на едином налоге выживали раньше. Сейчас – нет. Сейчас они будут в убытке. Пойдут задолженности по зарплате и так далее. Всё, что было. Я этого не понимаю. Но самое главное говорю, ребята, вот как определиться со статусом нашей редакции. Может быть, действительно, кооператив какой-то там создавать? Или ещё что-то. Я попрошу специалиста…

Котюжинська Т.Г.:

Если можно, я просто внесу ясность в эти кооперативы и акционирование. Вы меня извините, но кооператив – тоже не выход. И вот то, что Игорь Фёдорович приводил пример, это не акционирование акционерного общества газета, это как раз кооператив, коллективное предприятие, созданное в 1991 году, после того как газета принадлежала горкому партии, дальше его забрал трудовой коллектив. Создали коллективное предприятие. Так вот каждый член трудового коллектива имеет право на часть. И вот эти части как раз, имеют право на них и пенсионеры. Акций у них на руках никаких нет. Но они, как члены трудового коллектива, точно также голосуют, принимают решение и так далее. Чем это вам подойдёт, чем это вас спасёт?

Юрист Одеської обласної організації НСЖУ:

Если можно. Я думаю, всё таки, это, мне кажется, всем будет интересно. Дело в том, что все прекрасно знают о том, что до вступления Гражданского кодекса и Хозяйственного кодекса в действие, у нас был Закон о предприятии и Закон о собственности, который очень чётко имел широкий список организационно-правовых форм деятельности. Там было чётко прописано: коллективное предприятие. Очень часто в Одессе слово «кооператив» на зубах – не любят его. И, скорее всего, это связано с тем, как начинала развиваться кооперация в Советском Союзе. Было такое отношение. Но я почему говорю, что кооператив. Давайте будем говорить так, что основной костяк – это группа журналистов, не один пишет в газету. И они должны объединяться в трудовой коллектив творческий. И они должны получать свои дивиденды от хозяйственной деятельности этого кооператива в период их трудовой деятельности. Вышел на пенсию – извини, пожалуйста, до свиданья.

Котюжинська Т.Г.:

Часть отдайте – и до свиданья.

Юрист Одеської обласної організації НСЖУ:

Правильно. Но если мы сейчас создаём хозяйственное общество, а основная сложность хозяйственного общества – это персонификация прав собственности. Это корпоративные права, с которыми можно произвести отчуждение. И, между прочим, в Гражданском и Хозяйственном кодексах истинная подоплёка заключалась в отсутствии нынешних таких вот организационно-правовых форм – в том, что у нас был исключительно коммерческий подход. И вот для СМИ как раз более подходящим является кооператив. Почему? Потому что тот, кто придёт слева и захочет у вас что-то скупить, он не сможет, потому что ваше имущество не распаёвано. А поэтому вы не можете. И Указ Президента, в своё время, как КСП, извините, подвергали критике и не знали, что с ними делать. Сделали реформирование аграрного сектора экономики, и вы все прекрасно знаете, чем это закончилось, – персонификацией имущества, а потом его раздел. Зачем это мы будем делать вы отношении СМИ.

Котюжинська Т.Г.:

Те, що стосується на сьогоднішній день чинного Господарського кодексу. Дійсно, раніше закон України про підприємства і Закон про власність передбачали так звану змішану форму власності і змішані організаційно-правові форми, коли і держава, і органи місцевого самоврядування могли разом з іншими створювати і таке інше. Нині виключно державне (казенне), комунальне підприємство – йдуть одним чином, а господарське товариство – йде іншим чином. І ми мусимо бути свідомі того, що ми не займаємо монопольне становище на інформаційному ринку так само. І тому від зникнення або не зникнення якогось суб’єкту інформаційної діяльності, все одно, ринок не змінюється настільки кардинально, що все – громадяни залишаються без інформації. Тому давайте шукати якісь інші аргументи, більш обґрунтовані.

Якщо йде процес корпоратизації, то держава може мати свою частку в акціях тільки в тому випадку, коли це підприємство займає надзвичайно стратегічне положення. А так воно повністю повинно бути віддане. Викуп повний іде. Тим більше, якщо це наша група “Ж” (соціально-культурне, побутове і таке інше).

Крім того. Чому я говорила про комунальне підприємство. Тому що якщо це комунальне підприємство, то ми тоді говоримо про дію розповсюдження на нас законів про приватизацію. Але, звичайно, якщо є така можливість (це суперова можливість) розвести суб’єкт інформаційної діяльності (що, до речі, абсолютно зроблено у законодавстві). Закон про пресу передбачає якраз регулювання суб’єкту інформаційної діяльності, Господарський цивільний кодекс передбачає регулювання суб’єкту господарської діяльності. Якщо у вас є така можливість, якщо ваша рада, адміністрація ідуть на те, щоб господарське товариство, створене журналістами, видавало їхню газету, в якій вони є засновником, - це суперова можливість. І це для вас означає, що все, ви вже роздержавилися. Ви просто видаєте цю суспільно-політичну газету.

Черемних В.М.:

Але майно, яке напрацювали, залишається у комунальній власності.

Котюжинська Т.Г.:

Так. Але це вже є позитивний досвід. Коли таким чином передавалися і приміщення, і майно. Передається за рішенням ради. Для цього їм непотрібно ніяких додаткових законів – вони мають право це зробити. Вони є представниками територіальної громади, які мають право розпоряджатися. Якщо є їх добра (тобто політична) воля, то будь ласка. У нас по Україні є такі приклади, коли господарське товариство видає комунальну газету. Залишаються пільги – тому що це комунальна газета, але це товариство займається додатковою економічною діяльністю, яка дозволяє існувати, і досить нормально. Тому це також вихід. І потрібно, я думаю, в кожній конкретній ситуації для себе. Ви ж розумієте, що ви будете враховувати що – і свій трудовий колектив, і своє бажання працювати на найближчі там 5 або 15, або 20 років, ви будете враховувати відносини з засновниками, політичний рівень якийсь. Скажімо, редактор є прибічником чи керівником навіть районної організації “Народний союз “Наша Україна”, а в раді більшість – Партія Регіонів. Про що ми можемо говорити? Чи є там нормальні відносини між засновником (районною радою) і газетою? Нам з вами вже все зрозуміло. І пропорційні вибори – немає ніяких гарантій. Безумовно, що під час виборів загострюється цей весь тиск, і політичне з’ясування стосунків. І це також є одним з факторів, який вам дозволяє робити висновки: комунальне, господарське чи залишити нез’ясованим, тому що коли починаєш з’ясовувати, то, ви розумієте, може бути ще гірше – взагалі все втратиш. Тому тут потрібен індивідуальний підхід. Але, все одно, потрібно мати на увазі, що ми з вами мусимо проходити цей шлях, і все те, що непотрібно вписувати навіть у постанову Кабміну – це все виключно наша справа.

Лубченко І.Ф.:

Так. Григоренко Костянтин Олександрович – “Обрії Ізюмщини” (Харківська область).

Григоренко К.О.:

Декілька разів згадували сьогодні “Обрії Ізюмщини”. До речі, коли Тетяна роздавала ці матеріали (оптимізація роздержавлення), вона мені сказала, що мені не сподобається. Я дуже спокійно до цього ставлюся...

Котюжинська Т.Г.:

Так, дякую. Тому що став об’єктом досліду.

Григоренко К.О.:

Це нормально. Тому я абсолютно нормально, якраз до критики, яка тут прозвучала. Дай Боже, щоб кожен редактор якомога більше мав такої аналітики і зовнішнього погляду на свою газету. Я думаю, зі мною тут погодяться редактори.

А щодо сьогоднішніх наших пропозицій, я їх виклав – вони коротенькі, і з деякими редакторами я погоджуюся. Особливо мені сподобалася пропозиція здолбунівського редактора. До речі, щодо можливості передплати редакціями газет паралельно з поштою своїх видань. Це робить увесь світ. До речі, це робить Швеція. І у Швеції, де тільки приватна власність на засоби масової інформації, там існує державна підтримка на доставку газет.

І друге. Якщо у маленькому містечку (а тут представники малих районних газет), наприклад, є дві газети. То друга газета, яка менш тиражна чи з меншим бюджетом, вона теж має через них державну підтримку. Я погоджуюся (я дуже уважно слухав Тетяну) щодо цільової державної підтримки на період так званої “реабілітації “, чи експерименту. Я вважаю, що два-три роки повинен бути експеримент. Всі пропозиції, які ми внесли, засновниками не можуть бути органи влади або можуть бути в тому варіанті, як газети, а ми становимося господарським товариством, яке буде видавати газету районної чи міської влади. У мені, до речі, газета міськрайонна (міська і районна влада і ще й райдержадміністрація) – три засновника з влади і четвертий – трудовий колектив. Нас сьогодні не перереєстрували як суб’єкта господарювання, тому що ми наполягаємо, щоб трудовий колектив (до речі, хто з Донецької області виступав) залишився співвласником. Але колізія законів. Проте ми чекаємо. Продовжили термін перереєстрації, ви знаєте. Ми сьогодні існуємо за рахунок старого свідоцтва суб’єкта господарювання. Претензій до нас немає. Нас теж перевели сьогодні з єдиного податку на загальну форму оподаткування. Але я хочу вас застережи ти: ми порахували – ми нічого не втрачаємо, я вам відповідально про це заявляю: ми будемо платити податків менше, ніж ми платили, працюючи на схемі єдиного податку. Єдине – додається роботи сьогодні бухгалтерії. І я думаю, що йдучи шляхом до нормальної економічно заможної газети, ми прийдемо до того, що не буде один бухгалтер, як сьогодні, а буде фінансово-економічний відділ, який буде працювати над економікою, над фінансами. Ми спочатку кричали караул (нас зняли з єдиного податку). Коли ми порахували, це абсолютно нормальна схема. Я виступав на цій зустрічі, про яку говорив Валерій (з Єхануровим). Я сказав, що ми проти якихось пільг і проти преференцій – цього робити не можна. І ми повинні працювати в єдиному законодавчому полі. Не відрізняти нас, що ми якась окрема галузь і таке інше. Про соціальний захист журналістів, яким залишилося два-три-чотири роки до пенсії, тут абсолютно треба відстоювати цю позицію, бо в кожній редакції є два-три таких журналісти. Тут ми повинні стояти стіною і сказати: ні, ці люди бути забезпечені пенсією згідно постанови Кабміну як державні службовці.

Котюжинська Т.Г.:

За скільки років, Костю, який критерій?

Григоренко К.О.:

Я не знаю. Там 5 років. Ми не можемо безмежно так говорити. Хтось сказав, 10-15.

Із зали:

Закон про державних службовців. Там чітко визначено, ніхто не придумує.

Котюжинська Т.Г.:

Це якщо ми прирівняні до державних службовців...

Григоренко К.О.:

Я говорю про експеримент. Якщо ми всі вже входимо у цей пілотний проект, якщо люди наші вже працюють у цьому проекті, їм залишається 2-3 роки, ми не можемо говорити, що на 10 років. Тут уже ми виписуємо окремо у постанові Кабміну. І щодо пропозицій, які надали мої колеги редактори, я думаю, що сама влада не зробить певний крок для того, щоб вийти і працювати відповідно до законодавства. Я ще раз наполягаю, Ігоре Федоровичу і Тетяно Григорівно, це повинно бути прописано у постанові Кабміну, що на період експерименту (цього пілотного проекту) співзасновники виходять або працюють по тій схемі, як сказала Тетяна Котюжинська, тобто вони – засновники газети, але вони засновницьких прав не мають. Тобто трудовий колектив як господарське товариство видає газету районної чи міської влади. Два роки тому “Урядовий кур’єр” брав інтерв’ю “Як співпрацювати редактору із засновником”. У мене були прекрасні відносини: дотація, висвітлення діяльності відповідно до договору (хтось питав, що не працює – працює!). 2004 року у мене був договір з міською радою, де 9 тисяч було окремо на висвітлення діяльності. Сьогодні сесія міської ради затвердила мені бюджет – 26 тисяч. Я прошу у сесії: запишіть мені рядком, що це висвітлення діяльності. Тільки так. Не потрібна мені дотація, не потрібна мені фінансова підтримка – це буде виключно висвітлення діяльності органу місцевого самоврядування. Сюди входять і регуляторні акти, і конкурси, і тендери, і все таке інше. Якщо мені вдасться це – це буде перший крок. Я буду просити і районну сесію теж саме зробити.

Валерій сказав: 50 тисяч мені не вистачає для того, щоб покрити видатки. До речі, коли я сказав голові райдержадміністрації, що ми 80% заробляємо самі, то вона мені не повірила і сказала: “Я перевірю”. Я кажу: “Ви до 1 квітня не перевірите, тому що заборонено”. Вона теж цього не знає. А по-друге, я вам скажу, залежність від дотації минулого року у мене була 30%, цього року фінансова підтримка – 25%. Тобто доходи редакції збільшилися, а дотація зменшилася. Це нормальний, поступовий шлях, до чого ми сьогодні говоримо. Тому ніяких преференцій, ніяких пільг, окрім соціального захисту наших пенсіонерів чи людей, які збираються на пенсію, просити не потрібно. Нам потрібно працювати у правовому полі. Багато заковик, багато невирішених питань, треба їх вирішувати і робити все, що пише сьогодні законодавство. Це мої пропозиції.

Лубченко І.Ф.:

Спасибі, Костя.

Із зали:

По угоді з адміністрацією. Як ви працюєте?

Григоренко К.О.:

З адміністрацією угода у нас була підписана, але вони не виплачували ні копієчки. Минулого року адміністрація, і вже міський голова угоду не підписав принципово.

Із зали:

Ні, суть в іншому. Адміністрація фінансується з державного чи обласного бюджету. У них взагалі немає у кошторисі навіть гривні на те...

Григоренко К.О.:

Я скажу вам, як нас фінансують. За рахунок власних надходжень. Рада дає райдержадміністрації з другого кошику на ці потреби для засобів масової інформації. А в державному бюджеті і в районному бюджеті рядка на засоби масової інформації немає. Ці кошти беруться з інших, з власних надходжень, з перевиконання, з вільних залишків, але тільки не рядок “засоби масової інформації”.

Лубченко І.Ф.:

Ми з Тетяною Григорівною говорили і з усіма завше говоримо, що в тому кодексі нема трудового колективу, в тому нема. Я послав голові Держкомстату, щоб він написав, все ж таки, роз’яснення. Я після того потелефонував юристу церкви: “У Вас чия власність? Державна чи приватна?” він сміється, каже: “У нас колективна власність релігійної громади”. Чому ж тут громадська організація? У Спілки художників є Будинок художника. Це їхня власність чи державна. Їхня. Громадської організації. Що це виникло, як виникло, як воно пішло? Але закон про власність ніхто не відміняв. А в законі про власність воно є. От і все.

Котюжинська Т.Г.:

Насправді, щодо власності тут немає аж надто великих проблем. Чому? Тому що ці терміни, які ввів новий цивільний кодекс – державна і приватна – то те, що стосується громадських організацій і всього іншого, то виходять саме з приватної власності, тобто як власність окремих приватних осіб, які зібралися і заснували громадську організацію. Нас просто насторожує сама назва.

Лубченко І.Ф.:

Так, Світлана Павлівна Зарайська (голова Дніпропетровської обласної організації НСЖУ) перша зателефонувала і сказала: “Нас не викидали з цього будинку, бо, все ж таки, ми громадська організація, а тепер приватна”. “А, так ви приватизувалися – давайте з цього приміщення” – ми ж знаємо, як це воно буде. Прошу.

Кривцов М.І.:

Одесская область, Измаил, городская газета «Собеседник Измаила», редактор Кривцов Николай Иванович.

Я хотел бы сделать несколько таких вот общих замечаний, которые, может быть, как-то наш разговор чуть в другое русло направят. Вот как-то слушая, что происходит с нашими газетами, прошу прощения за эмоциональность, хочется забиться головой о стенку. Начиная от состояния документов, от того потрясающего разнообразия с уставами, с учредительными договорами, это говорит о том, что для начала совершенно, видимо, не работал наш Госкомитет, из названия которого исчезло даже упоминание о печатных средствах массовой информации. И когда вот слушаешь – до чего мы докатились, мы же, журналисты. Нехорошо себя цитировать, но процитирую я помню последний съезд Союза журналистов СССР в Москве. Я когда приехал, у меня взяли небольшое интервью для областной газеты и я сказал: «Мы, журналисты, всех учим жить, но сами мы жить не умеем». Я думаю, что это продолжается по сегодняшний день. Мы не знаем, как нам жить, как нам организовывать собственную жизнь, как от кого потребовать и что сделать. Знаете, давайте от власти требовать, хватит просить. Мы слишком долго просили. Давайте требовать и давайте думать о том, с чем мы идём на выборы, и что мы хотим, что хочет журналистское сообщество от этой власти. Был в Одессе не очень давно на встрече Мороз. Я спрашиваю его (он не знал, что это я, – просто передал записку): «Расскажите, хотя бы в нескольких словах о политике соцпартии в отношении средств массовой информации». Абсолютно невнятный ответ, и, я думаю, что все они (эти наши, так сказать, замечательные лидеры, замечательные политики) понятия не имеют, какую политику они будут вести относительно средств массовой информации. Так вот, им надо напомнить, надо заставить, надо сказать им о том, чего мы хотим и что нам нужно. И я мечтаю о том, что когда-нибудь журналисты Украины хотя бы предупредительную общенациональную забастовку устроят, чтобы напомнить им, что мы существуем. Поэтому, когда мы сегодня говорим: вот это нельзя, вот это законодательство, вот так вот. Нужно требовать и доказывать, что у нас есть свои права, действительно, на особый способ приватизации (или разгосударвствления), нас нельзя сравнивать с пивным ларьком или заводом «Арсенал», у нас другая специфика, у нас разные возможности и другое назначение. Нужно это делать. Я целиком поддерживаю Татьяну Григорьевну. Конечно же, нужно думать и об имуществе, и о передаче помещений, то есть не просто думать, а нужно потребовать, и потребовать на приемлемых и выгодных для нас условиях. Нам нужно сориентироваться именно на это. Никто ничего не даст, если мы сами не возьмём.

Лубченко І.Ф.:

Прошу, хто ще? Віра Олександрівна Мальчук – редактор газети “Трудівник Полісся”, м. Славута Хмельницької області.

Мальчук В.О.:

Я хочу сказати деякі свої думки, тому що працюю редактором уже 15 років і редагую державне видання. І хочу сказати, що той моральний хрест, який ми терпимо всі роки, звичайно, не можна порівняти ні з ніякими ні фінансуваннями, ні дотаціями, ні коштами, тому що це дуже важка ситуація, коли ми змушені диктувати державну політику і працювати на пересічного читача. І ви знаєте, що в цьому плані наші редакції програють, бо якщо інші можуть давати різноманітну інформацію з Інтернету, звідки завгодно, то ми сьогодні прив’язані, все таки, до висвітлення основних питань, якими живе державні органи влади. От якраз це нам, перш за все, дає підстави і, можливо, на це ми маємо посилатися, тому що місія наших видань зовсім не така, як місія видань, створених будь-де. Оце є основа наших підходів, мені так здається. Те, що ми говоримо про дотації. Я хочу сказати, що я, наприклад, задоволена, що взагалі зникло таке поняття як дотація. Я не знаю, чого ми про це ще говоримо, його вже по суті ніде немає у законах.

Котюжинська Т.Г.:

Як це? Закон про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів: дотація як додаткова державна підтримка.

Мальчук В.О.:

Так-от дотацій для нашої газети не виділяється вже багато років. Ми співпрацюємо на підставі закону про висвітлення діяльності... Але, я вважаю, що морально для редактора, звичайно, легше, співпрацювати з фінансуванням за угодою. Ми сьогодні говоримо, що треба привести у порядок статути. Ви собі уявляєте, як привести у порядок статут? Я знаю, що спочатку треба провести експертизу юридичну. Можливо, навіть Спілка журналістів, маючи своїх юристів, має зайнятися цими питаннями і проконсультувати ті редакції, які побажають цього, зробити юридичну експертизу. Можливо, у наших статутах багато є хороших речей, які ми не повинні втратити, а, можливо, щось вдосконалити і змінити. Але якщо сьогодні змінити цей статут і почати цей процес із співзасновниками, то, уявіть собі, що це таке буде для редактора – ми просто даємо привід для тих, хто шукає можливість займатися нами. Ми ні до чого не прийдемо. Ми просто можемо ще й втратити свої посади, бо ми вже багато років якійсь принципи мали і відстоювали їх.

Старший колега із Рівного Андрій Бабинець каже, що єдине, що зараз на останній сесії можна, коли ще ці ради працюють цим складом, можна внести якісь зміни, попробувати їх проштовхнути. Бо вже прийдуть нові і будуть зовсім по-іншому дивитися. Тобто оце такі нюанси.

Ще хочу сказати. За приміщення. Сьогодні ми скільки вже говоримо, я дивуюся, про приміщення – що їх треба передати. Чому до сьогоднішнього дня не появилася постанова державного комітету якась, чи там рішення, чи як його назвати, передати приміщення для редакцій. Я питала в різних інстанціях, думала, що все таки, є вже постанова, рішення. А чому ви думаєте, що ради не виконали б? А можливо ради – міські, районні – сьогодні виконають це рішення? Передати безкоштовно у користування редакціям. Практично, такого рішення конкретного не було. Ми навіть не пробували.

Лубченко І.Ф.:

Віра, вибач, будь ласка. Про цю комунальну власність. Ось Костя сидить з Харківської області. Валя з Валок не приїхала, вона теж говорить кожен раз. Валківська редакція в Харківській області і Лозівська дійшли до Вищого Господарського суду, і той довів, що ніколи ці приміщення не передавалися з державної власності в комунальну. От я вам поклав єдиний документ, який існує, - ксерокопію документу ще того Кабінету Міністрів і ще того Держкомінформу. Я коли з Єхануровим зустрічався перед секретаріатом, коли ходив запрошувати, я йому це кажу: “Ну, ви ж то знаєте (він же був головою Фонду Держмайна), яким чином раптом всі стали комунальною власністю?” Каже: “Явочним революционн