Прес-карта ООС для іноземних журналістів: аргументи за і проти

Понедiлок 28 Січня 2019

Кожний з опонентів мав свою думку і власні переконливі аргументи, а разом ці думки склали певну картину організації роботи журналістського корпусу в зоні ООС.

Тетяна Попова переймається проблемою ускладнень з отриманням прес-карт і зауважує, що цю практику треба змінювати. Експертка зазначає:

«У законі про воєнний стан було прописано необхідність збільшити обсяги інформації про події в Україні в іноземних ЗМІ. І водночас іноземним журналістам не дають доступу до місця подій, навіть до цивільних об’єктів. Вони чекають на прес-карту ООС місяць, а то й більше, по кілька тижнів не можуть проїхати через блокпости!

І тепер іноземні журналісти запитують: як могло статися, що 2014 року прес-карти АТО можна було отримати протягом одного дня, максимум за тиждень, у 2014–2015 роках схема надання прес-карт працювала, а тепер не працює? А сталося так тому, що координацію в питаннях ООС передали у відання Генштабу. І це ті самі люди, які в РНБО ще 2014 року не пускали на окуповані території журналістів, які могли зняти і показати, як заходить на Донбас російська техніка. Вважаю, це було рішення, що працювало на ворога.

У прес-карті прописано, про що журналіст може розповідати в своїх ЗМІ, а про що писати і говорити не можна. При порушенні користування прес-картою її забирають. Так було, наприклад, з журналісткою Полуніною, яка без дозволу приїхала на «Промку», а потім опублікувала в «Новой газете» матеріал, який не мав бути оприлюдненим.

Тому ми можемо говорити, що всі речі стосовно нерозголошення секретності продумані й чудово працювали. І тому недопуск журналістів таких солідних видань, як Reuters, Associated Press, BBC, CNN після того, як вони підписали всі контракти, що не покажуть у своїх медіа недозволеної з питань безпеки України інформації, це неправильно! Так не повинно бути».

Єфрем Лукацький, своєю чергою, наголошує:

«Нині занадто багато видали посвідчень для проходу журналістів для роботи в зоні ООС за максимально спрощеною процедурою: пише заяву – отримує посвідчення. У всьому світі така практика неможлива.

Я працював з арміями різних країн світу, і ніде такого, щоб видавали посвідчення усім охочим, я не бачив. А на Донбасі мені довелося бути свідком, як чоловік з посвідченням журналіста передавав телефоном на ворожий бік відомості про розташування українських військ. Тож нам треба не забувати, що йде справжня війна, і ми повинні стояти на захисті інтересів нашої країни.

І щодо західних журналістів. До виникнення Інтернету солідні зарубіжні медіа, як от уже згадувані Reuters, Associated Press, BBC, CNN, направляли в гарячі точки своїх кореспондентів. Зараз зовсім інша ситуація: вони не відправляють своїх журналістів, бо це потребує великих витрат. Великі зарубіжні медіа використовують стрингерів – людей, які проживають на цих територіях і телефоном передають інформацію. І ці так звані західні журналісти часто працюють не дуже добросовісно, не дотримуються журналістських стандартів. Часто це непідготовлена до такої праці людина, і вона забуває про свій нейтралітет в інформуванні. І таке є в усьому світі».

Тетяна Попова: «Прес-карти видають лише на шість місяців і потім перевидають. Тобто казати про те, що одночасно чинних прес-карт існує забагато, не зовсім правильно. Так, дійсно, на західні ЗМІ працюють як західні журналісти, так і українські громадяни – стрингери.

Але я кажу про тривалі затримки в наданні прес-карт для журналістів-іноземців європейських і американських ЗМІ. Погодьтеся, для іноземних редакцій тримати іноземну групу в Україні по кілька тижнів, щоб чекати на дозвіл проїхати через КП з території і на території, що контролюється українською владою, – не дуже нормально. І це точно не поліпшує і не полегшує їхньої роботи в Україні, і відповідно не збільшує кількості та не поліпшує ставлення до української влади в кінцевих матеріалах».

Всеукраїнська нарада редакторів: історія має властивість повертатися бумерангом…// НСЖУ, 15.02.2019

В історії не трапляється випадковостей. Отже, по-своєму символічним стало те, що Всеукраїнська нарада редакторів друкованих ЗМІ проходила в Києві, з різницею в кілька місяців, акурат через 100 років після 1-го Всеукраїнського з’їзду видавців преси. Тоді, одразу ж зі здобуттям незалежності молодою Українською державою, питання збереження преси й друкованого слова як стратегічного складника національної безпеки постало так само гостро, як і зараз.

Людмила Опришко: “Джерела журналіста – це священна корова. Якщо її чіпати, потерпатиме суспільство”// НСЖУ, 11.02.2019

Торік Печерський райсуд Києва надав Генеральній прокуратурі доступ до телефонних комунікацій журналісток Наталки Седлецької та Христини Бердинських. Він дозволив слідчому отримати інформацію про всі телефонні контакти журналісток за 17 місяців у справі про можливе розголошення державної таємниці та інформації досудового розслідування директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артемом Ситником.

Ювілей… за ґратами// НСЖУ, 08.02.2019

Уже третій день народження зустрічає в російській в’язниці незаконно заґратований власкор Укрінформу у Франції Роман Сущенко. Сьогодні, 8 лютого, йому виповнюється 50 років. Журналістка газети «Голос України», член НСЖУ Людмила Опанасенко напередодні ювілею поспілкувалася з дружиною нашого ув’язненого колеги Анжелікою Сущенко.

Життя з чистого аркуша// НСЖУ, 31.01.2019

Національна спілка журналістів України ознайомлює з творчими доробками лауреатів Всеукраїнського конкурсу публікацій про життя переселенців. Організатор конкурсу – Благодійний фонд «Горєніє», партнер – НСЖУ.

Партнери