Як мистецька молитва за Україну – нова книжка Ольги Пилипчук

Четвер 17 Січня 2019

Від Героїв Крут, які далекого 1918-го жертовно спиняли войовничу мурашву червоної імперії, до сьогочасних Героїв-оборонців України – ось діапазон історичної «миті», в якій головна героїня книжки Ольги Пилипчук – нескорена священна Україна – живе й бореться за своє щасливе майбуття.

Історична «мить» тривалістю в століття увібрала в себе і страхіття Голодомору-геноциду українців – народовбивства 1932–1933 років, влаштованого кремлівською більшовицькою владою, і болі та втрати на полях кровопролитних воєн (Друга світова, «афганська», «гібридна», до розв’язання яких причетна та сама Московія)... А ще ж була й залишається в долях поліщуків і мільйонів українців Чорнобильська катастрофа 1986-го – Зоря Полин... У поемах «Чорнобильська мати», «Журба», віршах «Чому так сталось?», «Змертвіла Прип’ять», «Полинний біль» та інших – відчуваєш: Чорнобиль, що розділив час на «до» і «після», досі тримає нас під своїм прицілом.

Роки майнули…

Скільки їх було:

гірких, з розлукою

і щемним болем!..

Хоча усе минуло.

Відбуло…

Стоїть у полинах

поліське поле.

Не раз у громадянській ліриці Ольги Пилипчук читач зустріне художній образ гіркого полину... Твори про великі трагедії отчого краю, відображені в мистецькому слові, становлять основну частину нової збірки. І водночас у ній є такі взаємопов’язані актуальні теми, як захист рідної мови, культури, самобутності дідівської землі. Поетесу надихають краса Полісся, дух свободи, всі ті незамулені джерела, що додають снаги Пегасові злітати на високий Парнас.

Там таке миловиддя природи,

що аж дух перехоплює враз.

Там по вінця святої свободи

і вицокує мудрий Пегас.

Бувають поети, які чомусь бояться чи соромляться громадянських мотивів, уникають, так би мовити, плакатності в ліриці. Для деяких авторів віршів, здається, взагалі не існує таких дорогих і вічних понять, як «батьківський край», «рідна земля», «український народ». Ольга Пилипчук належить до когорти майстрів слова – пристрасно щирих у зверненнях до святинь, відвертих у висловленні своїх найглибших почуттів, навіть коли почуття й думки бувають безжально гіркими... Вона з тих, кому державні знамена – одвічні святині і кому

Козацький дух

сурмить із глибини:

– Народе мій,

Вкраїну борони!

Була б моя воля – баладу «Дорога на Крути» (саме нею відкривається поетична частина творів цього видання) вмістив би до шкільної хрестоматії з української літератури. Без перебільшення, цей проникливий патріотичний твір, написаний вишуканою мовою, мали б знати всі українські діти.

Серед низки попередніх поетичних збірок Ольги Пилипчук, виданих ще до Революції гідності, є книжка-сповідь, названа «На березі надій» (2010). «Отже, надіється поетка з Кременчука (а за джерельними витоками пам’яті зі славної поліської Моторонівки), що український народ таки вистоїть, збереже свою самодостатність», – зауважив у передньому слові згаданої книжки поет Леонід Горлач – лауреат Шевченківської премії 2013 року. А вже в найновішій збірці 2018-го до виразних мотивів надій-сподівань додаються і молитви за Україну, і пристрасні заклики, як от у вірші «Встає Україна»:

Тримайсь народе!

Нам Господь поможе

Відстояти Вкраїни майбуття.

У нашій новітній історії залишиться вікопомний подвиг Героїв Небесної Сотні, українців, що відстояли цивілізаційний вибір свого народу. І водночас змією вповзла в життя мільйонів людей ганебна ворожа агресія Москви: анексія Криму, сплюндровані землі Донеччини й Луганщини та «нестерпно-пекуче» сьогодення… «Як бути?..» – запитує Всевишнього поетеса. «Як стежину до Миру знайти?»

Обпалила війна дужі крила.

Стрілянина довкіл. Вітровій…

Ну, невже Україна безсила

зупинити тривалий цей бій?

І ось на тлі неоголошеної міжнародної війни (так її називає авторка книжки) в поетичних рядках вчувається крицева впевненість – неначе слово мужніх воїв з передової: Донбас все’дно чужинцям не здолати (вірш «Нескорений Донбас»). Але… як же болить Україні щоденна гірко-полинова данина Молоху війни за визволення окупованих земель!

А салюти оті безкінечні…

Понад містом гримлять і гримлять.

Немов грози зринають небесні –

З ними Янголи в небо летять.

Теми святої жертовності оборонців рідної землі й безмірного горя людського через втрати рідних – усе це, як оголений нерв, у «Нескореній Україні». Самі лише назви поезій про три війни в долі країни багато чого скажуть читачеві: «Копищанська трагедія» і «Захисникам Іловайська», «Відгомін війни» і «Гібридна» війна», «На останнім рубежі» і «Небесна висота», «Схилімо голови» і «Біль України», «Братська могила» і «Обеліск», «Де ти, батьку?» і «Вертайся, сину!»... І серед творів про смертні бої ХХ–ХХI століть – неначе мальви біля хати, щемні вірші «Букетик для батька», «Провідайте матір», «Матусю, простіть!..».

Апофеозом особистих переживань авторки і її роздумів про найбільшу цінність, яку громадяни захищають найдорожчою ціною – власним життям, є фінальна строфа вірша, однойменного зі збіркою-2018:

Нікому я Вкраїну не віддам.

Вона для мене – матінка єдина.

Мій калиновий, солов’їний храм –

Нескорена священна Україна!

 

Сергій Шевченко, секретар НСЖУ, письменник

Небезпечна професія: 5 фільмів про журналістів-розслідувачів, які варто побачити// НСЖУ, 19.06.2019

За чотири місяці 2019 року слідчі Національної поліції України розпочали досудове розслідування у 63 кримінальних провадженнях за злочинами у сфері професійної діяльності журналістів – такими є дані прес-служби Міністерства внутрішніх справ.

Як журналіст-переселенець став найкращим гідом у чорнобильській зоні// НСЖУ, 14.06.2019

У мирний час Дмитро Шибалов працював журналістом в інтернет-виданнях Донецька, на радіо й телебаченні, писав і знімав сюжети про життя міста і його проблеми. Після початку війни, залишившись без роботи, заснував разом із друзями гуманітарну волонтерську організацію. Сьогодні 30-річний журналіст-переселенець працює гідом у компанії Chernobyl Tour та возить туристів до зони відчуження.

Два роки ізоляції в Донецьку: Україна вимагає свободи для Стаса Асєєва// НСЖУ, 12.06.2019

Моторошна історія про те, як людина заплатила свободою за можливість говорити правду

Артемівське шампанське – «родзинка» фестивалю преси, але в Бахмут ми приїздили не заради нього…// НСЖУ, 10.06.2019

Від минулого залишилася лише назва – фестиваль преси. Колись, ще до війни, фестивалі преси на Донеччині були здебільшого зібранням саме донецьких журналістів, які напередодні професійного свята збиралися в центральному парку обласного центру, спілкувалися, ділилися успіхами, демонструючи кращі примірники своїх газет. Звичайно, спілкування відбувалося не за чашкою чаю – бо ж свято… Але журналістський куліш, подейкують, завжди був напрочуд смачним.

Партнери