Злочини проти журналістів: що змінилося за рік

П'ятниця 02 Листопада 2018

Понад 100 співробітників медіа загинули з початку цього року у 36 країнах світу, з минулого року цей показник зріс на 18%. Ці дані оприлюднила громадська організація Press Emblem Campaign напередодні Міжнародного дня припинення безкарності проти журналістів, що відзначається сьогодні, 2 листопада. Попри відсутність смертельних випадків цього року серед журналістів в Україні, громадські організації зафіксували кілька десятків фізичних атак, погрози, тиск і спроби перешкоджання їхній роботі, повідомляє Радіо Свобода.

Серед цих інцидентів до суду передали тільки 14 справ, а решта або закриті, або обліковані як звернення громадян, або щодо них триває розслідування, розповів Радіо Свобода голова НСЖУ Сергій Томіленко.

«Об’єктами нападів стають журналісти-розслідувачі та ті, що працюють із резонансними темами. Окремою тенденцією є напади активістів радикальних організацій і на редакції медіа, і самих журналістів. Це відбувається не тільки у Києві, а й у регіонах. Як приклад можу назвати побиття головного редактора однієї з районних газет на Чернігівщині за публікацію, яка не сподобалась радикальним громадянам», – каже він.

На світлині: Сергій Томіленко

Від побиттів до фішингових листів

У попередні роки кількість випадків фізичної агресії проти журналістів потроху падала, у 2016–2017 роках відбувалася «консервація ситуації», коли вона трималася на стабільному рівні, а починаючи з лютого цього року кількість таких нападів почала зростати, розповідає виконавчий директор Інституту масової інформації (ІМІ) Оксана Романюк. На її переконання, це відбувається у зв’язку із неофіційним стартом передвиборчої кампанії в Україні.

«Ми також спостерігаємо за тим, що місцеві журналісти і блогери почали менше писати розслідувань і викриттів, і це теж ми пов’язуємо з виборами», – каже вона.

За вересень ІМІ зафіксував 6 побиттів журналістів і 5 випадків перешкоджань їхній роботі, а з початку року йдеться про більше ніж сотню порушень, із яких 28 пов’язані саме з фізичною агресією.

Окрім того, останні 3–4 роки дослідники організації вказують на посилення цифрових загроз, зокрема, спрямованих проти журналістів-розслідувачів, каже Оксана Романюк.

«Одним із показових став випадок із журналістом Радіо Свобода (проекту «Схеми» – ред.) Михайлом Ткачем, з електронної пошти якого (несправжньої – ред.) розсилалися фішингові листи. Буквально такою самою схемою користувалися у Саудівській Аравії, коли розсилалися фішингові листи начебто з емейлу саудівського журналіста, що мали вигляд як запит про коментар. Також зросла активність тролів, ботів і психологічний тиск через соцмережі», – зазначає вона.

Про тенденції щодо розслідування агресії проти журналістів говорити насправді складно, тому що не проводилося відповідних досліджень, зауважує у коментарі Радіо Свобода медіаюрист організації «Платформа прав людини» Олександр Бурмагін. За його словами, зараз юристи їхньої організації працюють із десятьма кримінальними справами про напади на журналістів або перешкоджання їхній діяльності: 8 перебувають на стадії досудового провадження, 2 дійшли до суду.

«У деяких справах є об’єктивні чинники, які зумовлюють нешвидкий розгляд. Наприклад, особу (нападника – ред.) встановили, вона перебуває у розшуку, не можуть її знайти. У деяких випадках слідчі не можуть просунутися далі від якоїсь слідчої дії, але перед тим робили все, що могли. Але у деяких випадках дійсно адвокати фіксують певний саботаж, коли не вноситься одразу запит у реєстр досудових розслідувань, якийсь час проходить – слідчий нічого не робить, і знову треба звертатися до суду, щоб змусити його щось робити. Дуже гучна справа Надії Бурдей (справа про напад на знімальну групу журналістки-розслідувачки – ред.): там два роки її розслідували, а потім слідчі сказали, що справа була давно закрита, там мова взагалі йде про підробку підписів на документі про закриття справи», – каже юрист.

Журналісти в неволі

Заступник голови моніторингової місії ООН з прав людини Бенджамін Моро серед порушень прав медійників в Україні називає, зокрема, відсутність прогресу у справі про поширення персональних даних журналістів сайтом «Миротворець», а також переслідування таких людей, як житомирський блогер Василь Муравицький, звинувачений у державній зраді. За словами Моро, той провів 11 місяців в ізоляторі, а тоді опинився під домашнім арештом, а на його адвоката в залі суду напали радикали.

Муравицький минулого року також потрапив до звіту організації «Комітет захисту журналістів» (CPJ) про кількість ув’язнених за свою діяльність медійників.

Окрім того, до цього переліку потрапив утримуваний у Росії український журналіст Роман Сущенко разом із чотирма іншими представниками ЗМІ, ув’язненими в Росії.

Водночас, як тоді пояснила Радіо Свобода дослідниця відділу Європи та Центральної Азії згаданої організації Гульноза Саїд, до їхнього списку не вдалося включити українця Станіслава Асєєва (Васіна), бо його затримали «недержавні актори» – представники угруповання «ДНР».

Окрім того, наразі не може покинути території анексованого Росією Криму інший український медійник – Микола Семена, засуджений умовно за звинуваченнями у публічних закликах до порушення територіальної цілісності Росії, які сам журналіст відкидає.

Анастасія Москвичова

Джерело: Радіо Свобода

Анексія Криму: втекти, щоб вижити// НСЖУ, 19.03.2019

Цими днями в Україні згадують про події п'ятирічної давнини, пов'язані з окупацією Криму. Секретар Національної спілки журналістів України, редактор проекту "Крим. Реалії" Радіо Свобода Олена Юрченко була серед тих колег, хто повідомляв про ситуацію, працюючи в надзвичайно складних умовах на захопленому півострові. Про свою роботу в 2014-му, про погрози й небезпеку, про досвід переїзду разом із сім'єю до Києва та облаштування на новому місці Олена розповіла в публікації для сайту patriotdefence.org.

Побили, кинули яйце та облили кефіром: в Україні – тільки вільна журналістика// НСЖУ, 16.03.2019

Ні для кого не секрет, що журналіст – професія небезпечна, особливо в країні, де на носі вибори глави держави. Незважаючи на всі закони, в Україні сотні журналістів на рік зазнають фізичного та психологічного тиску. «Телекритика» подає короткий звіт НСЖУ про безпеку репортерів за 2018 рік на сторінках спецвипуску «Жертви безкарності».

«Негатив і вибіркова увага до політиків під час виборчої кампанії знижують рівень довіри до ЗМІ», – соціологи// НСЖУ, 11.03.2019

Напередодні виборів більшість вечірніх новинних програм телеканалів – про політику й політиків. Проте в українського глядача обмаль об’єктивної інформації: з 44 зареєстрованих кандидатів на посаду Президента України в ефір «прориваються» лише 15, та й про більшість із них інформація подається упереджено й неоднозначно – є ті, кого лише хвалять, і ті, в кого більше негативних оцінок.

«Навколо таких проектів мають об’єднуватися найкращі сили» – Гліб Головченко// НСЖУ, 07.03.2019

Гліб Головченко, секретар НСЖУ, директор Коледжу преси та телебачення, генеральний продюсер ТК «ТАК TV», заслужений журналіст України, відомий своєю активною позицією — і як медіаменеджер, і як керівник, що опікується майбутнім української журналістики. У газеті «День» вийшли кілька його матеріалів про тривожну ситуацію з друкованою пресою та регіональним телебаченням («День» № 28–29 від 15–16 лютого ц. р. і блог на сайті «Дня»), а це інтерв'ю – в розвиток теми.

Партнери