Пробач нас, Павле Шеремет

П'ятниця 20 Липня 2018

Незадовго до вбивства Павла сайт «Миротворець», створений за підтримки народного депутата від «Народного фронту», тодішнього радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, опублікував список з 4,5 тисячі журналістів з усього світу, які отримували акредитації у так званій «Донецькій Народній Республіці» (акредитація була єдиним способом працювати на окупованій території без загрози потрапити в полон, як часто в той час відбувалося з кореспондентами). «Миротворець» зробив гучну заяву і назвав цих журналістів «пособниками терористів». Публікація списку, в якому були й особисті дані, мала неймовірний резонанс у світовій пресі (для західного світу подібні публікації – великий скандал), а в українській пресі та соцмережах журналістів зі списку почали таврувати «зрадниками», багатьом розсилали погрози. За цим фактом поліція порушила кримінальну справу, але досить скоро розслідування було зупинено. Журналістська спільнота була налякана й роз’єднана: ті колеги, які ніколи не їздили на окуповану територію і вважали, що висвітлювати життя «там» не можна, тому що це грає на руку Кремлю, звинувачували тих, хто їздив і розповідав, наприклад, про тортури українських військовополонених у бойовиків, про те, як влаштовані воєнізовані угруповання ЛДНР, про те, що відбувалося, коли був збитий Боїнг МН-17. Саму професію почали масово дискредитувати, посилаючись на те, що під час війни треба тримати рот закритим і бути «солдатом інформаційного фронту».

А потім убили Пашу. І це не було просто вбивством. Це був теракт з метою залякати журналістів. Сьогодні, два роки потому, ми з жалем констатуємо, що це вдалося.

У слідства досі немає жодного підозрюваного. Сотні допитів, які провели співробітники поліції і СБУ, не дали результатів. Ми маємо лише мізерні дані про те, що кілька телефонних номерів, власники яких потенційно могли бути причетні до вбивства, реєструвалися в мережі в районах Донецької області, де розташовуються бази Нацгвардії і полку «Азов», але навіть ці дані були видалені з публічного доступу реєстру судових рішень. Колеги Павла з проекту "Слiдство.iнфо" спробували розслідувати його вбивство, але все, що вдалося дізнатися, – що в ніч перед убивством під будинком Павла постійно перебував чи то колишній, чи то діючий співробітник Одеського СБУ, а також те, що записи з декількох камер зовнішнього спостереження в районі місця злочину були знищені спецслужбою.

Сьогодні навіть про це мало хто згадує. На початку 2017 року Міністерство внутрішніх справ засекретило розслідування вбивства, а голова відомства заявив, що не коментуватиме хід слідства, незважаючи на суспільний резонанс і вимоги сім’ї журналіста. З того моменту в нас уже немає жодних нових даних про те, чи рухається взагалі це розслідування.

Президент Петро Порошенко заявляв, що розкрити вбивство – справа честі для нього, але за рік він говорив уже інше: що він не може впливати на слідство і його результати. Якщо вже глава держави каже таке, то розраховувати на результати безглуздо.

Питання першим особам держави про розслідування вбивства ставлять вже зовсім рідко, і навіть ті, хто їх задає, не добиваються відповіді так, як мають це робити журналісти, колегу яких жорстоко вбили в центрі столиці.

Міжнародні організації неодноразово робили заяви про необхідність відкритого розслідування, високопоставлені чиновники з усього світу регулярно нагадують українцям про те, що це слідство має показати результати, в іншому випадку свобода слова в нашій країні й далі перебуватиме під загрозою.

Але нині очевидно, що за ці два роки – після публікації «Миротворця», після вбивства Шеремета – українські високопоставлені чиновники зробили набагато більше для дискредитації журналістів і самого поняття свободи слова, ніж будь-хто раніше. Глава держави, міністри, керівники відомств дозволяють собі називати незалежних журналістів ворогами країни, «п’ятою колоною», беручи приклад з авторитарних політиків, один з яких розв’язав війну з Україною.

Вищі чиновники відмовляють журналістам у наданні інформації, яка повинна бути публічною, обмежують доступ туди, куди він ще два роки тому був відкритий, намагаються продавлювати закони, цензурують інтернет.

Багато колег вважають за краще про це мовчати, не «розпалювати», щоб, не дай бог, не «зіграти на руку Кремлю». Багато хто боїться опинитися викинутими громадською думкою на узбіччя. Багато хто боїться озвучувати незручні факти.

Сьогодні, за два роки після теракту проти нашої професії, ми можемо сказати тільки одне: пробач нас, Павле Шеремет. Ми не впоралися.

 

Джерело сайт "Заборона"

Сущенку – волю!// НСЖУ, 01.10.2018

Два роки тому, 30 вересня 2016 року, російські спецслужби ув’язнили Романа Сущенка. Вони арештували його, влаштувавши підлу пастку та звинувативши у шпигунстві.

Переможці творчих конкурсів спілки – в центрі уваги колег// НСЖУ, 25.09.2018

Дискусії, майстер-класи, круглі столи за участю переможців творчих конкурсів і володарів спеціальних відзнак НСЖУ 2018 року стали частиною насиченої програми медіафестивалю «Буковель. Натхнення» (організатор – Український журналістський фонд). Участь в обговоренні взяли журналісти місцевих друкованих та онлайн-видань з усієї України.

Микола Семена: перший рік мовчання// НСЖУ, 24.09.2018

22 вересня минув рік відтоді, як оголошено вирок кримському журналісту, медіаексперту Миколі Семені. Його засудили за невизнання російської анексії півострова. Вирок умовний, але в межах судової санкції Миколі Семені заборонено упродовж двох років займатися публічною діяльністю. Як минув перший рік мовчання, читайте в матеріалі Крим.Реалії.

У Київському метрополітені відкрили виставку Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни»// НСЖУ, 15.09.2018

У столиці відкрито виставку, присвячену Дню пам’яті Георгія Гонгадзе і всіх загиблих журналістів за часів незалежної України.

Партнери