Ретро: як «шанували» незалежну пресу в часи минулі

П'ятниця 15 Червня 2018

У Бердянську 17 червня 1993 року Андрій Багнюк, ініціатор створення регіональної газети «ПІК» і її перший редактор, у своєму кабінеті «шліфував» макет чергового номера. Після 9:00 увійшли двоє молодиків і жорстоко побили журналіста, повідомляли тоді «Независимость», «Киевские ведомости», «Запорізька правда» та деякі інші ЗМІ. Півгодинний сюжет оприлюднив 15 липня й телеканал УТ-1, а в листопаді того року про факт побиття говорилося з трибуни І Всеукраїнського з”їзду редакторів…

Які ж мотиви давнього злочину? Чи покарали нападників? Хто був замовником? Яка доля газети?

– «ПІК» – комфортно-трагічна сторінка моєї творчої біографії, – згадує Андрій Багнюк, член НСЖУ з лютого 1977 року. – Видання було демократичним, доступним – не дивно, що за півроку нам вдалося потроїти тираж газети. Тоді тільки «ПІК» подавав гучний SOS з приводу намірів «посадити на шию» міста-курорту монстра індустрії («Бердянську – алюмінієвий хомут») і потужні радари («Чорнобиль під Бердянськом»), бездіяльності влади Бердянська під час трагічної повені 15 листопада 1992 року («Недільний день у пеклі»)... Гостро писала газета й про корупційні оборудки владних чиновників. «Шосте питання» – одна з публікацій про намір мерії віддати фірмі «Варіант» Г. Абіоняна весь готельний комплекс міста-курорта в оренду за менш як чотири долари на місяць! «ПІК» почули тодішні керівники Запорізької області Володимир Дем’янов і Юрій Бочкарьов: афера спритників не пройшла. А до мене прийшли «гінці» від ображеної мафії...

Того ранку в редакції я працював сам. У газетний день колеги були в друкарні, хтось у відпустці. Про це, ясна річ, знали нападники, які прийшли «привітати з днем народження маму». Достеменно знали, позаяк справжню мету свого візиту одразу розкрили. Після короткої «прелюдії» («Тебя предупреждали, чтобы ты не писал о гостинице!») у хід пішли кулаки, стілець, металева лампа... Наслідки – струс мозку, переломи пальців і носа, пошкоджені зуби, око… Виродки залишали місце злочину неквапно – певно, знали, що «правоПохоронці» на виклик до побитого редактора «реагуватимуть» годину з гаком. Саме тоді («за збігом обставин») екс-очільник місцевих комуністів готувався до гостин з нагоди свого дня народження!

Мене ж наступного ранку в ізоляторі травматології слідчий відверто залякував вигадками: який готель?.. ти ж валюту крав у туристів, неповнолітніх трах…в! Прогнав я мента, а захисту шукав за сприяння Лариси Скорик. Тодішня депутатка повідомила Президента, Леонід Кравчук доручив розслідувати інцидент оперативно. Я дістав прямий вихід на телефони двох віце-керівників МВС – Барташевича й Недригайла.

Резонанс і справді допоміг: Григорій Цуканов, новий слідчий, «вирахував» нападників. Максим Беш був затриманий, а його напарник Артак Арутюнян (також студент Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту) начебто втік. Вирок бердянської Феміди 25 жовтня був пом’якшеним: хуліганство, бо нападники, дійшла висновку суддя Ніна Буднікова, нібито не знали, кого б’ють (у кабінеті з вивіскою «Редактор»!). Максим два роки відсидів, а його напарник Артак дременув до Вірменії. Нібито дременув, бо ж у карній справі є акт... вилучення особистих речей громадянина Арутюняна. «Утікач», за версією неофіційною, без проблем довчився і став дипломованим «кілером-хіміком».

Хто замовник розправи? Про це на суді міг би розповісти Олексій Каганков, який передавав нападникам 300 доларів за «роботу». Та після затримання Беша «зв’язківця» знайшли мертвим у канаві біля його ж будинку, з численними колотими ранами у ділянці серця.

Яка доля «ПІКа»? Спершу редакція одержала зрослий тираж газети і… легковик від влади. Невдовзі з’ясувалося, що це був «показовий виступ» для Києва. Насправді спритники причаїлися. Наступного року, приміром, коли бердянці відгукнулися на мій заклик і не обрали мером чинного тоді очільника міста Григорія Дубинку, мою квартиру пограбували. МВС втрутилося – грабіжника упіймали й судили. Та після певного затишшя на редакцію «наїхали» фіскали-ревізори…

Сподівався, що «ПІК» врятує зміна головного редактора. Для підтримки мене в статусі журналіста власник обласної газети «ВЕРЖЕ» створив у Бердянську корпункт. У червні 1996-го я дав згоду на підвищення власкорівського статусу – на переведення до «України молодої», перед виходом на пенсію – в «Урядовий кур’єр». У 2000–2003 роках представляв на Запоріжжі інформаційні інтереси й Бі-Бі-Сі. Чого не зміг – так це завадити владі Бердянська остаточно знищити газету «ПІК» (останній її власник – соціалісти).

…«Бердянська справа» – не єдине карне провадження за мої 40 з гаком років у журналістиці. Прокурор Запорізької області пан Кулаков 4 вересня 2009 року запросив (!) мене за зустріч – після того, як ГПУ зреагувала на публікацію «України молодої» про нові погрози мені як власкору: «Всё тебе не нравится, писатель… Суды, платина, земля… Не прекратишь – по стенке размажем!» Хоча телефонного аноніма не знайшли, однак я писав і далі про дерибан землі в курортній зоні, судові безчинства тощо.

«Найсвіжіша» справа датована липнем 2015 року. Підтримав на шпальтах ЗМІ, зокрема й «України молодої» («Пристрасті навколо храмів»), прагнення мирян Кременецького району (Тернопілля) вийти з-під юрисдикції УПЦ Московського партіархату на користь Київського – хтось зателефонував, мовляв, дізнаюся твою адресу, приїду і вб’ю тебе на місці! Особу мого кривдника встановили, О. Р. зізнався в скоєному злочині. Проте передбачені ч. 1 ст. 345 три роки ув’язнення йому «світять» лише де-юре, а де-факто термін для покарання спливає 24 липня, а карну справу Феміді не передали. Вплив «служитєлєй» Почаївської лаври? До неї від Кременця менш як двадцять кілометрів…

Зрештою, для журналістів ефективність публікації важливіша від ефекту покарання вірогідних кривдників. Для мене істотним є те, що проблемою, на моє прохання, зацікавився голова Тернопільської ОДА Степан Барна, і в конфліктному селі Катеринівка миряни УПЦ КП проводять богослужіння вже не на вулиці, як колись, а в храмі, до якого їх не пускали.

Благодатна нива його життя (з нагоди сторіччя з дня народження Олега Бабишкіна)// НСЖУ, 14.11.2018

Дві товсті папки незвичного для нинішніх «комп’ютерних» часів машинописного тексту. У нього є початок, але немає кінця. У такому вигляді передав нам спогади Олега Бабишкіна його син Олександр з надією на їх підготовку до друку і видання. Не без хвилювання кожен з нас доторкнувся до цих уже пожовклих сторінок – останнього твору, щирої сповіді, прощального слова нашого незабутнього Вчителя.

В інформаційний простір – від «плуга»// НСЖУ, 13.11.2018

Минуло сто років з дня народження Дмитра Прилюка, визначного журналіста, письменника, багаторічного вихователя журналістської зміни.

"Він не впустив у себе цензора, а це в ті часи було дуже непросто"// НСЖУ, 04.11.2018

Одна зі знакових журналістських епох в Україні асоціюється з ім'ям Дмитра Прилюка. У 1965–1969 і 1972–1982 рр. він очолював факультет журналістики Шевченкового університету.

Злочини проти журналістів: що змінилося за рік// НСЖУ, 02.11.2018

Від січня минулого до початку жовтня цього року Національна спілка журналістів України зафіксувала 143 випадки фізичної агресії проти співробітників медіа, із них 64 припадають на минулі дев’ять місяців.

Партнери