НСЖУ | На передовій інформаційної війни

На передовій інформаційної війни

Середа 06 Червня 2018

Вихід книжки приурочили до сумної річниці: минув рік відтоді, як проросійські бойовики схопили й утримують журналіста в Донецьку на території колишнього підприємства та арт-платформи «Ізоляція», перетвореної на катівню. А позбавили волі його лише за те, що об’єктивно описував життя людей в окупованих та ізольованих від цивілізованого світу містах і селах Донбасу.

Станіслава Асєєва, який готував матеріали з окупованої території для кількох українських видань, співробітники «міністерства державної безпеки» затримали 2 червня 2017 року (за деякими даними, у травні) за вже звичними звинуваченнями у шпигунстві та диверсійній діяльності.

За цей час навіть міжнародні правозахисні організації та гуманітарні місії досі не можуть отримати доступу до заарештованого журналіста, немає змоги перевірити умови його утримання і стан здоров’я. Хоч звільнення незаконно ув’язненого журналіста і блогера вимагали представник ОБСЄ з питань свободи медіа, Європейська та Міжнародна федерація журналістів, а правозахисні організації та гуманітарні місії досі намагаються привернути увагу до бранця, потерпілого за професійну діяльність.

Коли гортаєш щойно видану книжку «В ізоляції», то мимоволі зауважуєш: публікації Станіслава не викривали режиму «ДНР». Він просто змальовував те, що відбувалося навколо нього. І це правдиве слово в «республіці» розцінили як злочин. Але випадок зі Станіславом Асєєвим, на жаль, не поодинокий. Наприкінці минулого року, коли відбувся обмін полоненими між Україною та окупаційними адміністраціями на загарбаній ними території Донбасу, серед звільнених був і блогер з Луганська Євген Недєляєв. Він за свої безпосередні розповіді в соціальних мережах про життя в окупації рік провів у місцях ув’язнення. Після всього пережитого вважає неабияким щастям те, що йому вдалося вирватися на волю цілим і неушкодженим.

«Після затримання ще довго перевіряли мої контакти у соціальних мережах. Потім влаштовували очну ставку зі ще одним блогером з Луганська, якого також заарештували в той самий час. Вимагали сказати, нібито нам платили величезні гроші за те, що ми погано писали про життя в окупованому місті», — розповідає Євген.

Свобода слова небезпечна  для життя

Так, свобода слова журналістів на тимчасово окупованих територіях дуже небезпечна для здоров’я і навіть життя. За оцінками експертів Національної спілки журналістів України, з 2014 року в полоні бойовиків побували щонайменше 100 журналістів.

Нелегко в це повірити, але наша професія, і раніше аж ніяк не легка, перетворилася на одну з найнебезпечніших. Бо тепер на тимчасово окупованій території Донбасу роботу українських журналістів взагалі заборонено! І це попри те, що живемо у ХХІ столітті!

Є такі, кому це не подобається? Звісно, знаходяться. Тих, хто ризикує писати «не так», кидають «на підвал», зараховуючи до злісних «ворогів народу». І відбувається все це на тлі абсолютної відсутності української преси за лінією розмежування, блокування українських теле-, радіоканалів та інтернет-ресурсів.

«Це залізна завіса. У нашому місті вже кілька років немає жодної української газети, жодного телеканалу. В Донецьку в камері СІЗО якось трохи проривався сигнал українського каналу, та на екрані дуже сніжило. Тоді конвоїри миттю гукнули майстра, і той повернув антену так, щоб слабкий сигнал зовсім зник», — згадує звільнена з полону жителька Докучаєвська.

Тож можна уявити, які ризики очікують на українських журналістів, яких тут вважають диверсантами. Та перешкоди у діяльності дедалі частіше відчувають по той бік лінії розмежування іноземні журналісти, особливо з видань чи країн, не лояльні до самопроголошених «республік» та їхніх кураторів із Кремля.

Урок і сигнал для об’єднання журналістів

Прикро, та ситуація зі свободою слова і безпекою журналістської праці з часом стає ще критичнішою. Зокрема, після вивчення реалій у межах проекту «Індекс фізичної безпеки журналістів України» вдалося встановити таке. За останні три місяці цього року значно ускладнилися умови акредитації іноземних журналістів для роботи на території самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». Без зайвих проблем отримати акредитацію відтепер можуть лише місцеві пропагандисти та їхні колеги з Російської Федерації. Тобто підконтрольна Москві проросійська окупаційна влада нітрохи не зацікавлена, щоб тут працювали журналісти незалежних іноземних ЗМІ. А українські журналісти ще з 2014-го потрапили до списку ворогів.

Безперечно, тривала гібридна війна на Донбасі не зменшила ризиків журналістської професії у прифронтовому краї та загалом в Україні. Навпаки. Підтвердженням того, що журналісти дедалі частіше виступають у ролі мішеней, стала й недавня гучна спецоперація СБУ з росіянином Аркадієм Бабченком. А її своєрідним і досить неоднозначним продовженням виявився список колег — здебільшого публічних персон — імовірних і потенційних жертв задля подальшої дестабілізації ситуації в державі.

СБУ запросила на співбесіду 47 наших колег, чиї прізвища стали відомими під час розслідування замаху на вбивство Бабченка, як таких, кого планували ліквідувати російські спецслужби. На запрошення відгукнулися 17 журналістів, а загалом така опіка викликає чимало запитань.

Приміром, днями під час обговорення цієї теми на Громадському радіо довелося вислухати навіть версію про банальну передвиборчу маніпуляцію. «Так, доводиться чути й такий варіант, — каже учасник ефіру перший секретар НСЖУ Ліна Кущ. — Та передовсім хочу звернути увагу: ті, чиї прізвища з цього списку вже оприлюднені, відомі в журналістиці. Кожен із них  справді міг би стати мішенню, якщо хтось замислить дестабілізувати ситуацію в країні. Однак  не згодна з тим, що є резон скоювати злочини проти всіх 47. А щільна охорону від СБУ, яку пропонують колегам, означатиме, що спецслужбі будуть відомі всі їхні дії, плани, контакти. Чи не перешкоджатиме такий контроль журналістській діяльності? І чи можна буде говорити про неупередженість журналіста? Проте інсценізація вбивства Аркадія Бабченка та «список 47» мають стати уроком і сигналом до об’єднання всієї журналістської спільноти для підтримки нашої професії».

ОФІЦІЙНО

 

Із заяви Національної спілки журналістів України до річниці арешту Станіслава Асєєва

«Незаконний арешт нашого колеги став ще одним підтвердженням небезпеки, з якою пов’язана робота журналістів і блогерів на окупованій території. НСЖУ докладала і докладає всіх зусиль для звільнення Станіслава Асєєва. Завдяки міжнародним контактам НСЖУ наприкінці липня 2017-го вдалося отримати підтвердження незаконного арешту журналіста, і це дало змогу включити його до списку на обмін під час чергового раунду переговорів у Мінську. За поданням спілки заяви з вимогою звільнення колеги прийняли представник ОБСЄ з питань свободи медіа, Європейська та Міжнародна федерації журналістів. Переконані: тільки постійний всеосяжний дипломатичний та громадський тиск на підконтрольну Росії так звану владу ДНР зможе посприяти якнайшвидшому звільненню журналіста».

Джерело сайт газети "Урядовий кур'єр"

«Залякування журналістів – це тероризм»: інтерв’ю з Сергієм Томіленком// НСЖУ, 16.08.2018

Голова НСЖУ про боротьбу за права і безпеку працівників преси (публікація «Телекритики»).

Бердичівські журналісти феєрично вибороли перемогу в автоквесті. Фото// НСЖУ, 15.08.2018

Автоквест, започаткований головою Бердичівської міськрайонної організації Національної спілки журналістів України Денисом Заремським з допомогою журналіста й активіста Максима Шафранського, зацікавив молодь, яка має інтерес і бажання провести вечір вихідного дня не так, як завжди, а весело й екстремально.

Укрпошта реформує – газетярі й селяни б’ють на сполох// НСЖУ, 14.08.2018

Скорочення поштових відділень у селах становить набагато глобальнішу проблему, ніж здається на перший погляд. Втрата передплати може просто "вбити" районні видання, а в окремих населених пунктах газети є мало не єдиним джерелом української інформації.

На Кіровоградщині поліція не хоче захистити журналіста-пенсіонера// НСЖУ, 08.08.2018

Станіслав Фененко працював фотокореспондентом кількох газет, починаючи ще з радянських часів. До виходу на пенсію поселився в своїй рідній Братолюбівці Долинського району. Залишаючись у душі журналістом, не міг не звертати увагу на неподобства, що чинила місцева влада, фотографував, знімки з коментарями надсилав до редакцій.

Партнери