Фрагмент із книги Віталія Голубєва “Лайфхак для журналіста: як ефективно використовувати час та інформацію”

Вiвторок 05 Вересня 2017

Розділ І. Інформація

1. Не беріться за всі теми підряд — тверезо оцінюйте власні сили й можливості редакції.

Якщо у вашому колективі, образно кажучи, півтори людини, одна з яких — майбутня мама на останніх місяцях вагітності, а ще півставки — пенсіонер і студент-практикант — ви, звісно, можете обіцяти відвідувачу, який приніс тему для гучного журналістського розслідування, що справді неодмінно займетесь висвітленням проблеми корупції в місцевій поліції й підготуєте про це ґрунтовний матеріал. Але чесніше, впевнений, буде відразу сказати: “Вибачте, у нас не вистачає для цього людей”. Або: “Вибачте, це не наша спеціалізація”. В ідеалі, варто дати телефони колег, які, на вашу думку, справді можуть зацікавитись темою, котру вам запропонували й за котру, з тих чи інших причин, ви не беретесь.

Відмовити “на старті” буде чесніше ще й тому, що людина, яка принесла тему для розслідування, згодом почне цікавитись: ну як там матеріал? І коли ви скажете, що нічого ще не робили співрозмовник цілком логічно образиться: навіщо ж було годувати обіцянками? Перспектива зіпсувати стосунки в цьому разі — набагато реальніша, ніж коли ви відмовите людині на початку розмови. Бо в останньому випадку ви справили враження чесної людини, в першому — брехуна-маніпулятора: “нагодували обіцянками”, дали надію й нічого не зробили.

Зрештою, чимало редакцій та журналістів мають чітку спеціалізацію: хтось свідомо не порушує скандальних тем, хтось хотів би, але не має для цього кадрів, а хтось працює в режимі агрегатора новин і просто не готує власну аналітику та розслідування (не тому, що боїться, а тому, що має зовсім іншу стратегію розвитку). Обирати власний шлях — право кожної редакції й кожного журналіста. Ви не повинні відчувати докорів сумління через те, що відмовляєтесь братися за певну тему — благо, зараз вистачає і ЗМІ, і блогерів, і громадських активістів, аби вони змогли “підхопити” матеріал, від якого відмовились ви.

До речі, часом виявляється, що інше ЗМІ підготувало цілком придатний матеріал на тему, від якої ви відмовились, а ваша редакція без жодних фінансових втрат і з дотриманням законодавства про авторське право візьме та й передрукує готову статтю, написану колегами. Як кажуть, теж варіант — у виграші всі!

Вміння сказати “так” тому, що створює для вас можливості, пов'язане зі здатністю сказати “ні” тому, що створюватиме проблеми.

Визначте свої сильні сторони. І як журналіста, і як редакції в цілому. І використовуйте їх на повну!

Наприклад, для редакції “ОГО”, де я працюю, - це мультимедійність (газета + Інтернет + глянець; текстові статті + відеопроекти); це проекти на стику редакційного та комерційного відділів; це системна робота з молоддю — від учнівської парти до першого робочого місця в редакції.

Так само я чітко усвідомлюю свої сильні сторони як журналіста, як викладача й медіа-тренера та прагну максимально використовувати саме їх.

Те саме можете робити і ви. Якщо, приміром, журналістські розслідування — не ваша “фішка”, не варто “убиватись”, аби за будь-яку ціну підготувати власне розслідування і подати його на конкурс розслідувань просто тому, що “всі так роблять”. Зосередьтесь на тому, що у вас виходить найкраще.

Наприклад, у вашій редакції є журналіст з освітою релігієзнавця, який вміє готувати якісну аналітику на відповідну тему. Зробіть це вашою “фірмовою ознакою”. Якщо ви працюєте в регіональному ЗМІ й побоюєтесь, що подібна вузька спеціалізація просто не затребувана на місцевому ринку — не зациклюйтесь на ньому. Використовуйте Facebook, моніторте усі можливі конкурси, гранти, тренінги відповідної тематики — і створюйте собі імідж, а згодом і репутацію не місцевого, а всеукраїнського рівня. (Імідж — це те, що ви самі говорите світові про себе, а репутація — те, що говорять про вас).

Сьогодні журналістика — це, з одного боку, універсальність (не тільки та й не стільки у володінні різними платформами, скільки в постійному стані “готовності до змін”). Натомість з іншого — спеціалізація. Отже, фокусуйтесь на своїх сильних сторонах. На тому, що вмієте робити і робите краще за інших. “Витискайте” з них усе, як сік із лимона!

 

2.​ Творіть “серіали” з новин.

Нещодавно журнал Playboy перезняв свої обкладинки 1970-1980-х років з тими самими моделями. Найстаршій із моделей, яка позувала для знімків, - 63 роки (Джерело: http://osvita.mediasapiens.ua/print/1411980895/zhurnal_playboy_pereznyav_svoi_obkladinki_19701980kh_rokiv_z_timi_zh_modelyami/)

Справді, більшість тем, за які беремось, мають набагато довший “життєвий цикл”, ніж спершу здається. Життя — це процес, безперервна лінія, а не сукупність окремо взятих подій. А отже, дуже часто для створення цікавого матеріалу достатньо лише повернутись до теми, яку висвітлювали раніше, й поцікавитись: а що змінилось?

Задля економії часу немає сенсу писати щоразу новий текст “з нуля” — копіюйте “базову” інформацію зі статті-першоджерела, лише “нанизуючи” на неї нові факти й коментарі. Взірцем можуть бути документальні телепроекти з життєвими історіями, де короткий виклад суті події повторюється декілька разів упродовж програми, аби глядач із будь-якого моменту міг зрозуміти суть справи.

Вдалий приклад створення “інформаційного серіалу” - досвід черкаської газети “Нова Доба” в той час, коли її очолював Сергій Томіленко, нинішній голова Національної спілки журналістів України. У справжнісінький серіал на сторінках цього видання перетворилась історія черкаського ветерана, якому від імені тодішнього голови Верховної Ради України подарували... зламаний телевізор.

Перша публікація розповідала про те, як працівники апарату Верховної Ради передали діду Якову від імені голови ВР Володимира Литвина списаний старий телевізор. Він поламався наступного дня. Ветеран почав оббивати пороги чиновників...

Тема другої публікації з'явилась швидко: голова Верховної Ради оперативно (за два дні) відреагував на критику “Нової Доби”, й ветеранові подарували новий сучасний телевізор. Газета отримала персональний лист-пояснення від В.Литвина.

Користуючись нагодою, редакція “Нової Доби” надіслала лист-відповідь В.Литвину, подякувала за реакцію на критику, запропонувала політику дати ексклюзивне інтерв’ю і... отримала запрошення до Києва. Це — тема наступної публікації.

А через три місяці газета, яку редагував Сергій Томіленко, знову повернулась до діда Якова та його телевізора від “Литвина та “Нової Доби”. Матеріал був особливо корисним з огляду на початок передплатної кампанії...

Редакторський досвід голови Національної спілки журналістів України, безперечно, вартий вивчення й наслідування. Адже подібні новини-історії трапляються у журналістській практиці кожного з нас. Тож частіше дивіться на подію як на процес, на новину як на лише один із кадрів фільму - і монтуйте власний новинний серіал, де кожну серію створює саме життя!

3.​ Створюйте шаблони матеріалів наперед.

Ідучи на подію, яка відбуватиметься в розвитку (наприклад, резонансна сесія міської ради з багатьма питаннями), створіть зазделегідь «заготовку» першого матеріалу за темою. На місці події, пересвідчившись, що все іде за планом, ви зможете додати кілька свіжих деталей, можливо, фото з місця події – і відразу активувати матеріал на сайті. Розвиток події в такому разі висвітлюватимете у наступних матеріалах. Зрозуміло, що так варто робити у разі, коли сама по собі подія є новиною (скажімо, резонансна сесія, яку кілька разів переносили через неявку депутатів, або судове засідання в гучній справі). Те саме може стосуватися засідання, де мають ухвалити чи ні якесь прогнозоване рішення — ви можете спрогнозувати його і так само створити «заготовку», згодом лише додавши деталей або змінивши час із майбутнього на минулий, якщо ви цю подію вже проанонсували – і це може бути окремий матеріал.

Чи не найпростіший приклад використання цієї технології – робота з результатами екзит-полу на виборах: якщо ви знаєте, що голосування закінчується о 20 годині, а о 20.01 в онлайні будуть оприлюднені дані екзит-полів – створіть матеріал-«заготовку», куди потрібно буде вписати лише відсотки за того чи іншого кандидата. Коли «година Ч» настане – відкрийте у браузері два вікна: сайт, де пишете статтю, і сайт, де оприлюднюють дані екзит-полу. Далі, як кажуть, – справа техніки. Головне – не забудьте поставити коректне посилання на першоджерело інформації: у будь-якій ситуації журналіст повинен дотримуватись елементарних норм професійної етики.

Інший приклад: засідання міської протиепідемічної комісії, де вирішуватимуть, чи продовжити у школах карантин. Чому б не створити й не “залити” в “адмінку” сайту два шаблони матеріалу за темою — на випадок продовження карантину й на випадок його завершення? Як тільки на засіданні приймуть те чи інше рішення — вам залишиться тільки активувати актуальний варіант матеріалу. А коментарі й деталі зможете викласти пізніше — в окремій статті. Тим часом новина-”блискавка” вже житиме (й збиратиме перегляди користувачів) власним новинним життям.

...Загалом у книзі секретаря НСЖУ Віталія Голубєва “Лайфхак для журналіста” - 86 таких розділів-порад. Щоб замовити один або декілька примірників книги — звертайтесь до автора за електронною адресою vg2001@ukr.net або пишіть йому на сторінку у Facebook: facebook.com/golubev2305

Чому МВС досі не розслідує побиття журналіста Кирила Малишева в Святошинському районному суді?// НСЖУ, 13.11.2017

24 жовтня 2017 року, при розблокуванні Святошинського районного суду, працівниками поліції були вчинені протиправні дії, які мають ознаки злочинів за ст. 171 та 345-1 КК України. Постраждали журналісти Дмитро Реплянчук ("Громадське ТБ"), Сергій Лефтер (УНІАН) та Кирило Малишев ("Страна.ua").

І блоху підкує, і книжку напише: член НСЖУ Микола Сядристий презентував нові твори// НСЖУ, 13.11.2017

Світової слави митець, народний художник України та відомий публіцист Микола Сядристий 10 листопада презентував у прес-центрі Національної спілки журналістів України свої нові книжки, видані в 2016–2017 роках.

На цвинтарі прав журналістів і свободи слова// НСЖУ, 08.11.2017

На тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму зі свободою слова розпрощалися ще в 2014 році.У Київському районі Донецька біля приміщення видавництва «Донеччина» свого часу встановили пам’ятний знак на честь місцевих журналістів і письменників — учасників Великої Вітчизняної війни. Біля меморіальних плит, де вибиті 247 прізвищ колег, які загинули чи померли вже після війни, ми зазвичай щороку збиралися до Дня преси чи Дня Перемоги...

У листопаді Ігорю Лубченку виповнилося б 80 років: «Давайте без ейфорії...»// НСЖУ, 07.11.2017

«Без ейфорії...» – саме так радив ставитися колишній багаторічний очільник НСЖУ до того, що «в Україні нарешті запанувала свобода слова». З нагоди ювілею «адвоката журналістики» згадаймо його живе, багато в чому актуальне й дотепер слово публіциста, сказане більш як 10 років тому.

Партнери