«В Україні тотальна безкарність, а ви говорите про права журналістів», – данський журналіст, який постраждав на Майдані

Вiвторок 28 Березня 2017

З паном Йоханнесом зустрічаємося в кав’ярні на Подолі. Він живе неподалік Контрактової площі, винаймає житло. Там і працює. На зустріч приходить у вишиванці. Каже – в Україну приїхав ще як стажер у Посольстві Данії. Тоді якраз був студентом, навчався на економіста і дуже цікавився переходом від комуністичного до капіталістичного суспільства. «Від планової до кланової економіки», – уточнює. Разом з цим, почав працювати фрілансером для данських медіа.

Зараз продовжує співпрацювати з громадським телебаченням і радіо Данії, друкованими ЗМІ.

– Переважно я живу в Україні, але час від часу їжджу в Данію Річ у тому, що якщо я стану українцем ментально, то втрачу цінність для західної аудиторії, не зможу пояснити, що відбувається. А мені треба бачити світ їхніми очима…

Відтак, не вважає, що емігрував до України, хоча проводить тут дуже багато часу.

На Євромайдан ходив із власної ініціативи.

– Мене вразило, що народ піднявся так швидко. Після подій Помаранчевої революції, в якій було багато розчарованих. Згадайте, у Біблії говориться про Мойсея, який водив людей 40 років по пустелі, аби пройшло як мінімум одне покоління, щоб люди забули, що таке рабство. А тут пройшло всього 9 років… Було за що підніматися, бо президент узурпував владу і повів себе як рейдер… – розмірковує журналіст.

30 листопада удосвіта, як розповідає, сидів у одному закладі неподалік Майдану.

– Ходили чутки, мовляв, збираються розганяти Майдан. Я сумнівався, бо який уже сенс? Янукович не підписав угоду про асоціацію, з Майдану люди порозходились на ніч, залишилися плакати, якесь спорядження. Раптом прибігають молоді хлопці, захекані, розповідають, що ледве втекли від міліції. І я зрозумів, що маю іти туди, звідки всі тікають. Хоч і розумів, що це погано скінчиться.

Побачене журналіст знімав на відео телефоном. Воно досі зберігається у старому смартфоні з надламаним краєчком, який Йоханнес приніс із собою.

– Сам Майдан уже був зачищений, силовики ішли по Хрещатику в бік Бесарабки. Я намагався лишитися непоміченим, ішов по краю проїжджої частини. Зупинив мене даїшник. І потім помітили «беркутівці». В нас виникла перепалка. Я англійською питав, у чому справа, чому я тут не можу іти. Мене грубо виштовхали, сказали «іди туди». Повертаюся, бачу що стоїть фотограф, голова у крові, весь побитий. Потім обернувся назад, а там «беркутівці» добивають якихось людей, котрі вже впали на землю. Ці кадри я відразу виклав у інтернет і вони розійшлися по всьому світу.

Але саме в цей момент на Йоханнеса також напали силовики, намагалися вирвати телефон, а потім ударили дубинкою в голову. Та йому вдалося вирватися і втекти.

– 1 грудня я вже не пішов на Банкову, бо добре розумів, що отримав струс мозку. Раз зі мною вже таке було, тож я знав, із чим маю справу. Палицею мені потрапили в лоба, синців там не лишилося,бо немає м’яких тканин.

За порадою знайомих журналіст таки пішов у поліклініку. Але там, каже, з нього ще і посміялися, мовляв, який він постраждалий, коли немає слідів побиття.

– Вони зафіксували в мене тільки дуже стрімке підвищення тиску, а струс мозку не підтвердили, бо це на рентгені цього не видно… Я не подавав заяву нікуди. Навіщо? Іти до влади і скаржитись на неї, що вона мене побила?

Тільки зараз, каже журналіст, до нього звернулася прокуратура у справі побиттів на Майдані. Кілька разів він ходив давати свідчення, але не надто вірить у те, що правосуддя відбудеться.

Тут каже, причин кілька: і нереформованість системи, і непрофесійність.

– Якщо Генпрокуратура сама тривалий час була частиною організованого злочинного угруповання, займалася вимаганням грошей, скрізь процвітає корупція, то навіщо займатися правосуддям взагалі. Якщо вони звикли до того, що їм не треба збирати докази. Достатньо дзвінка з Банкової у суд, і суддя винесе таке рішення, як треба. Можна зрозуміти і те, що в них там маленькі зарплати, і навіщо виконувати свої функції, якщо не платять… Днями я був свідком, як якийсь юний прокурор сидів і перефотографовував, стос паперів, мабуть як кубічний метр. Хоча це може зробити сучасний принтер… В Україні загальна безкарність. Ніхто ні за що не відповідає. Людина, скажімо, припаркувалася на пішохідному переході, я зробив зауваження, а мене послали на три букви. Навіть нещасна патрульна поліція, яка хоч трохи намагалася наводити порядок, і та викликала шквал негативу. Люди обурюються, чому їх затримують і не беруть хабарі. Народ не розуміє, що таке правове суспільство взагалі. А ви говорите про якісь вищі цінності, права журналістів…

Після побиття, згадує Йоханнес, він тиждень не ходив на Майдан, але потім знову пішов знімати. Хоча відчував себе у небезпеці.

– На початку березня я поїхав у Крим, бо вже тоді там почали відбуватися відомі події. Але враження були інші. На військовій базі неподалік Сімферополя були російські солдати. З усього видно, що то була окупаційна армія, але вони мали чіткі інструкції – не стріляти, не бити. Як це абсурдно не звучить, але з окупантами було безпечніше, ніж з українськими правоохоронцями. Вже коли там з’явилися якісь ополченці, самооборона Криму, тоді почалися безлади і напади на ЗМІ.

«Владі не подобається критика. Але ж тільки через критику ми розвиваємося. І якраз Міністерство інформаційної політики має цьому сприяти, а воно незрозуміло чим в Україні займається.

Інформаційна війна – це дуже важливо. І головне – не допомагати Україні вести контрпропаганду. Бо тоді буде дуже легко звинуватити, що і Росія, і Україна – обидві брешуть. Це дуже небезпечно.»

Автор - Леся Карлова, НСЖУ

Вперше опубліковано на сайті "Обозреватель"

 

 

«Правоохоронці не вміють працювати з новою редакцією 171 статті», – журналістка, якій погрожував депутат// НСЖУ, 10.08.2017

Замість коментаря тележурналістці – звинувачення її у крадіжці. Такий спосіб «спілкування» із кореспонденткою телеканалу «Інтер» Інною Білецькою обрав депутат Рівнеради Олександр Бабат. Інцидент стався у січні 2017 року і про нього інформували рівненські ЗМІ. Було порушено кримінальну справу, але невдовзі – закрито. А депутат і досі лишається на своєму місці.

Сергій Томіленко: «Нам спільно треба нав’язати політикам культуру поваги прав журналістів!»// НСЖУ, 07.08.2017

Змістовна розмова із Сергієм Томіленком, головою Національної спілки журналістів України (НСЖУ) про основні виклики, які постають перед українською журналістикою в умовах кризи, роль журналіста на війні, їх фізичну безпеку і зміни в структурі та напрямках діяльності найбільшого в Україні журналістського об’єднання, що налічує близько 20 000 членів.

Паралельні прямі не перетинаються?// НСЖУ, 04.08.2017

Сьогодні, 3 серпня 2017 року. День чергового «судилища» над Миколою Семеною у Криму. Втім, навіть ТАМ наявні ознаки Суду.

Де шукати цікавий контент на місцевому ринку: майстер-клас секретаря НСЖУ// НСЖУ, 01.08.2017

Де і як шукати цікаві теми для місцевої газети — про це йшлося під час майстер-класу секретаря НСЖУ з навчальної діяльності Віталія Голубєва під час дводенного практичного семінару “Як розвивати свою газету: перші кроки після реформування”, що відбувся у Києві 27-28 липня. Захід організував офіс Ради Європи у партнерстві з Національною спілкою журналістів України. Голова НСЖУ Сергій Томіленко відкрив семінар, а секретарі НСЖУ Костянтин Григоренко і Віталій Голубєв провели майстер-класи для його учасників.

Партнери