«Жизнь без лжи» зібрала однокурсників

Вiвторок 07 Березня 2017

Це вони за 37 років після того, як Сергій відійшов у інші світи, по крупицях зібрали його вірші, упорядкували і видали власним коштом. А спонукали до такого кроку публікації професора Миколи Тимошика про студентське життя його однокурсників, серед яких виділялася яскрава постать Сергія Козьякова.

Вітаючи присутніх на презентації, перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко, розповів, що пріоритетним в повсякденній роботі спілки залишається захист журналістів. Це набуває особливої актуальності у зв’язку зі складними процесами, що відбуваються в країні, з реформуванням ЗМІ. Морально, в правовому полі, а також матеріально спілка підтримує журналістів, що переслідуються в Криму, стали політв’язнями, як от Роман Сущенко. Також Сергій Томіленко коротко розповів про те, як відбувається навчання журналістів у справі висвітлення подій у гарячих точках, як підтримуються творчі здобутки українських медіа.

Книжку віршів Сергія Козьякова презентував Микола Тимошик. Говорячи про тематику збірки, він розповів, як звучить в творчості автора громадянська проблематика, поезія соціальної значимості. Актуально в усі часи, і особливо в нашомунепростому сьогодні, звучать слова:

« В самую большую радость – вспомни о человеке,

В самую горькую минуту – знай, что вокруг тебя есть люди.

Оставайся и сам человеком».

Поряд з цим – вірші про сув’язь поколінь, синівську любов до матері, цикл про студентське життя – світлі рядки про кохання, світлі мрії, дружбу. Не обійшов Сергій Козьяков і журналістської теми:
«Правду – в глаза,

А молчать ­– не жизнь.

По рукам связать

Проявленья лжи».

Вірш, як і абсолютна більшість інших, написаний російською, що панувала не тільки у вишах України 70-х років минулого століття, а й у побуті великих міст, і досі побутує на його малій батьківщині – у Брянці на Донбасі. Та сказав своє слово материнський ген з Чернігівщини: у збірку увійшли вірші, написані українською. І відзначає їх, наголошують мовознавці, особливе відчуття рідного слова, непосильне суто російськомовним людям.

«Я знайду тобі зорю

На вечірнім небокраї

І живу прозору воду

З краю світу принесу…».

Багато теплих спогадів прозвучало з вуст однокурсників Сергія – нині знаних в медіасвіті професіоналів, які з’їхалися на презентацію з різних куточків України. Вражає, що вони пам’ятають його вірші, пам’ятають, як ці вірші з’являлися на світ. Гіркою ноткою звучало, що не міг талановитий автор пробитися до радянських журналів, отримував стандартну відповідь: «Вірші гарні, але …».

Нотки суму за тим, що так рано тяжка хвороба вирвала талант з життя, не дала йому налитися силою зрілості, змінювалися лірикою спогадів про те, яким чудовим другом і товаришем був їхній однокурсник. Порівнюють його з Василем Симоненком. І сьогодні болить їм Сергієве підсвідоме передчуття раннього прощання з земним життям:

«Уплываем, улетаем, уезжаем –

Теплоходы, самолеты, поезда…

Потихоньку мы из жизни убываем

В непонятное такое никуда…».

А ще співали його пісні, які він писав на власні вірші, вірші відомих поетів і вірші своїх товаришів. Це самостійний пласт його творчості, який ще чекає своїх досліджень.

На презентації книжки разом з іншими рідними Сергія Козьякова був присутній його син Роман. Він не став журналістом, як його тато, обрав стезю служби в правоохоронних органах. Нині Роман Козьяков обіймає посаду заступника начальника ГУНаціональної поліції в Київській області – начальник патрульної поліції. Він щиро дякував батьковим однокурсникам за теплі спогади, з яких дізнався багато нового, незнаного досі. А завершив свій виступ не зовсім очікувано – власним віршем, присвяченим батькові, який не дожив, не докохав, не побачив, яким виріс його син.

Все сказане ніби підсумувала Сергієва однокурсниця – радіожурналіст Галина Дацюк: «Ця книжка сьогодні дуже на часі. Вона не працювала б так потужно, аби була видана 37 років тому. Не знаю, як би ми її сприйняли тоді, коли самі були 25-річними. Сьогодні я дивлюсь на нього, як на свою 29-літню дитину і бачу, яким же він був мудрим. Він все одно – над нами! Тому що такі люди світять іншим. І якби ми сьогодні не зібралися, і син Сергія – Роман не почув би наших зізнань любові до його тата.

Книжку назвали «Життя без брехні». Сергій жив без брехні і сьогодні, на презентації його книжки всі ми так само щирі в кожному слові, сказаному про нашого товариша. Ця книжка – пам’ятник йому, пам’ятник його слову у вічності . І всі добрі слова, що ми не встигли сказати йому, ми кажемо сьогодні самі собі, нашим рідним, ми освідчувалися у коханні словами Серьожі Козьякова, рядочками його вірша, його «сережкою вільховою».

Це була рідкісна людина – російськомовний хлопець, але з українською автентичністю. І відблиском свого великого таланту, своєю посмішкою куточком губ він і сьогодні збагатив нас на добро. Він ніби дає нам посил, щоб ми зробити багато хорошого, чого поки що не встигли, щоб ми розповіли дітям, якими хорошими були і є їхні батьки…».

А про атмосферу зустрічі сказали слова однієї із студенток – майбутніх журналісток: «Нас запросили на презентацію книжки, а насправді ми потрапили до родинного кола, до студентського братства, що зберегло, пронісши крізь десятиліття, щирість почуттів і стосунків».

А ще дехто з учасників зустрічі поділився планами видати збірку своїх віршів. На цьому давно наполягають його рідні дома, але остаточне рішення прийшло саме на презентації книжки однокурсника Сергія Козьякова.

 

Як вижити після роздержавлення та збільшити тиражі газети// НСЖУ, 13.02.2018

Як традиційно проблемну для всіх друкованих ЗМІ співпрацю з «Укрпоштою» перетворити на надійне партнерство – ці та інші питання було порушено під час тренінгу для регіональних ЗМІ «Ефективне висвітлення питань гендерної рівності у медіа», що проходив 8–10 лютого.

Визволені з катівень бойовиків в’язні розповіли про ціну свободи слова в ОРДЛО// НСЖУ, 06.02.2018

Перша секретар Національного союзу журналістів України Ліна Кущ вважає, що на окупованих територіях небезпека загрожує не лише журналістам, а й їхнім джерелам інформації.

Ліна Кущ: «Щодня – зустрічі й дзвінки від журналістів-переселенців»// НСЖУ, 29.01.2018

«З 2014 по 2017 роки в полоні побували 28 журналістів. За нашими оцінками, на кожний відомий випадок доводиться 4–5 тих, про кого не говорять публічно. А це більш як сотня людей. Особисто я знаю деяких колег, що побували в полоні, але не афішують цей відрізок у своїй біографії», – розповіла «Донецким новостям» Ліна Кущ.

“Case against Shabunin” Gets “Evil Innovation” Nomination in the Matter of Investigating Crimes against Journalists// НСЖУ, 27.01.2018

As we know, the investigation has re-qualified the case of Vitaliy Shabunin, Head of the Board of the Anti-corruption Action Centre. Now he is suspected of “Threat or violence against a journalist” (part 2 of article 345-1 of the Criminal Code of Ukraine). If he is found guilty, he will face up to 5 years of imprisonment.

Партнери