«Жизнь без лжи» зібрала однокурсників

Вiвторок 07 Березня 2017

Це вони за 37 років після того, як Сергій відійшов у інші світи, по крупицях зібрали його вірші, упорядкували і видали власним коштом. А спонукали до такого кроку публікації професора Миколи Тимошика про студентське життя його однокурсників, серед яких виділялася яскрава постать Сергія Козьякова.

Вітаючи присутніх на презентації, перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко, розповів, що пріоритетним в повсякденній роботі спілки залишається захист журналістів. Це набуває особливої актуальності у зв’язку зі складними процесами, що відбуваються в країні, з реформуванням ЗМІ. Морально, в правовому полі, а також матеріально спілка підтримує журналістів, що переслідуються в Криму, стали політв’язнями, як от Роман Сущенко. Також Сергій Томіленко коротко розповів про те, як відбувається навчання журналістів у справі висвітлення подій у гарячих точках, як підтримуються творчі здобутки українських медіа.

Книжку віршів Сергія Козьякова презентував Микола Тимошик. Говорячи про тематику збірки, він розповів, як звучить в творчості автора громадянська проблематика, поезія соціальної значимості. Актуально в усі часи, і особливо в нашомунепростому сьогодні, звучать слова:

« В самую большую радость – вспомни о человеке,

В самую горькую минуту – знай, что вокруг тебя есть люди.

Оставайся и сам человеком».

Поряд з цим – вірші про сув’язь поколінь, синівську любов до матері, цикл про студентське життя – світлі рядки про кохання, світлі мрії, дружбу. Не обійшов Сергій Козьяков і журналістської теми:
«Правду – в глаза,

А молчать ­– не жизнь.

По рукам связать

Проявленья лжи».

Вірш, як і абсолютна більшість інших, написаний російською, що панувала не тільки у вишах України 70-х років минулого століття, а й у побуті великих міст, і досі побутує на його малій батьківщині – у Брянці на Донбасі. Та сказав своє слово материнський ген з Чернігівщини: у збірку увійшли вірші, написані українською. І відзначає їх, наголошують мовознавці, особливе відчуття рідного слова, непосильне суто російськомовним людям.

«Я знайду тобі зорю

На вечірнім небокраї

І живу прозору воду

З краю світу принесу…».

Багато теплих спогадів прозвучало з вуст однокурсників Сергія – нині знаних в медіасвіті професіоналів, які з’їхалися на презентацію з різних куточків України. Вражає, що вони пам’ятають його вірші, пам’ятають, як ці вірші з’являлися на світ. Гіркою ноткою звучало, що не міг талановитий автор пробитися до радянських журналів, отримував стандартну відповідь: «Вірші гарні, але …».

Нотки суму за тим, що так рано тяжка хвороба вирвала талант з життя, не дала йому налитися силою зрілості, змінювалися лірикою спогадів про те, яким чудовим другом і товаришем був їхній однокурсник. Порівнюють його з Василем Симоненком. І сьогодні болить їм Сергієве підсвідоме передчуття раннього прощання з земним життям:

«Уплываем, улетаем, уезжаем –

Теплоходы, самолеты, поезда…

Потихоньку мы из жизни убываем

В непонятное такое никуда…».

А ще співали його пісні, які він писав на власні вірші, вірші відомих поетів і вірші своїх товаришів. Це самостійний пласт його творчості, який ще чекає своїх досліджень.

На презентації книжки разом з іншими рідними Сергія Козьякова був присутній його син Роман. Він не став журналістом, як його тато, обрав стезю служби в правоохоронних органах. Нині Роман Козьяков обіймає посаду заступника начальника ГУНаціональної поліції в Київській області – начальник патрульної поліції. Він щиро дякував батьковим однокурсникам за теплі спогади, з яких дізнався багато нового, незнаного досі. А завершив свій виступ не зовсім очікувано – власним віршем, присвяченим батькові, який не дожив, не докохав, не побачив, яким виріс його син.

Все сказане ніби підсумувала Сергієва однокурсниця – радіожурналіст Галина Дацюк: «Ця книжка сьогодні дуже на часі. Вона не працювала б так потужно, аби була видана 37 років тому. Не знаю, як би ми її сприйняли тоді, коли самі були 25-річними. Сьогодні я дивлюсь на нього, як на свою 29-літню дитину і бачу, яким же він був мудрим. Він все одно – над нами! Тому що такі люди світять іншим. І якби ми сьогодні не зібралися, і син Сергія – Роман не почув би наших зізнань любові до його тата.

Книжку назвали «Життя без брехні». Сергій жив без брехні і сьогодні, на презентації його книжки всі ми так само щирі в кожному слові, сказаному про нашого товариша. Ця книжка – пам’ятник йому, пам’ятник його слову у вічності . І всі добрі слова, що ми не встигли сказати йому, ми кажемо сьогодні самі собі, нашим рідним, ми освідчувалися у коханні словами Серьожі Козьякова, рядочками його вірша, його «сережкою вільховою».

Це була рідкісна людина – російськомовний хлопець, але з українською автентичністю. І відблиском свого великого таланту, своєю посмішкою куточком губ він і сьогодні збагатив нас на добро. Він ніби дає нам посил, щоб ми зробити багато хорошого, чого поки що не встигли, щоб ми розповіли дітям, якими хорошими були і є їхні батьки…».

А про атмосферу зустрічі сказали слова однієї із студенток – майбутніх журналісток: «Нас запросили на презентацію книжки, а насправді ми потрапили до родинного кола, до студентського братства, що зберегло, пронісши крізь десятиліття, щирість почуттів і стосунків».

А ще дехто з учасників зустрічі поділився планами видати збірку своїх віршів. На цьому давно наполягають його рідні дома, але остаточне рішення прийшло саме на презентації книжки однокурсника Сергія Козьякова.

 

«В Україні тотальна безкарність, а ви говорите про права журналістів», – данський журналіст, який постраждав на Майдані// НСЖУ, 28.03.2017

Йоханнес Вамберг Андерсен, данський журналіст та аналітик з 1999 року висвітлює події в Україні для іноземних медіа. Але з усіх подій, каже, його найбільше вразив Євромайдан. Та саме на Майдані його вперше побили за виконання професійних обов’язків, говорить іноземний журналіст в інтерв’ю для Національної спілки журналістів України.

Роздержавлення обласних газет: можна не поспішати?// НСЖУ, 20.03.2017

Минає третій місяць 2017-го, годинник невпинно відраховує час до до 31 грудня 2018 року — остаточного розлучення друкованих ЗМІ з владними засновниками. Чи відчувається цей плин часу на сторінках обласних комунальних газет, чи діє принцип «поспішай повільно»?

Громадська рада телеканалу ТАК TV позитивно оцінила громадське мовлення телеканалу// НСЖУ, 14.03.2017

6 березня в канун 11 річниці мовлення телеканалу ТАК в прямому ефірі відбулося засідання Громадської ради. В 2009 році телеканал ТАК TV став першим телеканалом, який запровадив Громадську раду як дорадчий орган у діяльності телеканалу.

Злочини проти журналістів: розслідування триває… і триває// НСЖУ, 14.03.2017

Системна безкарність. Саме ці два слова якнайкраще описують ситуацію зі злочинами проти журналістів.

Партнери