НАС ЖИВИТЬ НАДІЯ (частина 2)

Вiвторок 28 Лютого 2017

Початок публікації читайте тут

Пустилися берега, чи що…

Під їхніми черепочками і гадки нема, що вони таким-ось побитом, водночас з українофобами, підкладають під довгоочікувані єдність і благополуччя нашої країни найнебезпечніші фугаси. З цього краю – одні, під протилежний кут – інші.

І ще один вагомий, так би мовити, "неоціненний" внесок на рахунок Верховної Ради. Скільки їх, таких… Не дарма оцінка нашого парламенту народом нікчемна. Але хто ж його обрав? І які ж то засоби масової інформації розпиналися, що саме ось ця партія, ось цей майбутній депутат забезпечать на "калиновій" рай? Знову – "русский мир" і путінська пропаганда?

Мало їм Криму, не протверезив і Донбас.

І кому ж то невтямки, що геть відірвані від життя можновладці, політики наших держав, ті ж товстосуми, для яких війна як мати рідна, –окрема стаття. І зовсім інше – цілі народи, найширші маси, гострі проблеми та насущні турботи звичайного люду.

Кажу ж бо: є речі, що не горять, не тонуть і не руйнуються. Існують між народами нетлінні узи, які ні ровами не перекопаєш, ані бодай найвищими стінами чи колючим дротом не перепиниш. І ніякою лжею не вб’єш. Та ж минувшина, а ще – сімейні зв’язки, дружні, духовні стосунки, професійно-ділові взаємини.

Така даність. У ній ми співіснуємоУ ній нам перебувати і далі. Хоч би хто й луснув від людиноненависницької натуги. Законний протест, спротив – природні, а от провокаціям, хуліганству і варварству – рішуче "ні". У багатьох же заявах політиків, публікаціях підмінити одне одним – як раз плюнути. От і виходить: собі на джинси.

Справді розумна людина живе думкою про користь ближнього, дітей і внуків своїх. У тому ж вбачає і власну, кревну користь. А у нас що? Раз-пораз, знову і знову думаєш: політики, “цвіт” держави, а з ними й обслуга, опускаються, на подив світові, нижче нікуди.

Суспільство в сум’ятті. Бентега, суцільна недовіра, напруга. Полювання на відьом, нехтування Конституцією. Часто непрофесійна правоохоронна і вже змертвіла судова системи. І жахливий вибух злочинності, у тому числі – найтяжчої. А на руках незаконно – щонайменше п'ять мільйонів стволів. Багато – звідти, із зони АТО. Це одна із численних загроз, за якими Україна – перша в Європі і чотирнадцята серед 163 країн, що порівнювалися зарубіжними фахівцями за так званим, нехай і не бездоганним, “глобальним індексом миролюбства”. Росія – на п’ятнадцятому…

Досягнення європейської демократії по-нашенськи і можливості реформованих правоохоронних органів були яскраво продемонстровані у Києві в річницю подій на Майдані. На завершення торжеств бували і підпали, погроми та постраждалі…

У державі нема елементарного порядку.

Як тут нам, журналістам, буть? Здається, більшість уже давно зрозуміла, що засоби масової інформації на ділі четвертою владою не є і ніколи не будуть. Але на владу, як могутній інструмент гласності, безперечно, впливають. Ще тільки її, гласності, і побоюються. Бо за нею, можливо, – й розплата. Звичайно, не завжди, чимало публікацій завершується пшиком.

Усе ж колись доведеться відповідати. Сьогодні у донбасівських розвалинах, окопах і бліндажах гинуть і гибіють люди. Подумати тільки: загалом з обох сторін – десять тисяч убитих, понад 22 тисячі поранених, сотні зниклих безвісти, полонені, заручники. І руїни, руїни, руїни та голь нещадима. Як тут принагідно не висловити ще раз глибоку вдячність тим добрим душам, близьким і далеким, які простягають руку допомоги нужденним. Та чи все, що можуть, роблять для них у міністерствах, відомствах, на Печерську? Придивіться лишень, – кажуть. Он же яка робота йде! Офіси впровадження реформ, концепції, плани, програми миготять, аж в очах мерехтить. А ви прислухайтесь, що про це все люди говорять, особливо вимушені переселенці, а їх майже два мільйони. Бо насправді десь там, на верхах, – як не крісла чи фінансові потоки ділять, то області, міста і села перейменовують, нескінченно про безвізовий режим абощо язики мозолять.

Шумимо, братці, шумимо?

Ні, шкоди, як і користі, від того ж безвізового режиму, нехай і врізаного, звичайно, не буде. Хіба що й Хома Невірний пересвідчиться: голкою криниці не викопаєш.

На зорі президентства Петро Порошенко обіцяв, що благоденствіє, врешті, наступить, і то – незабаром. Подібні “ось-ось” у нього – зовсім і не виняток. Але радості з приводу них у народу немає. Він уже звик: від обіцянок до цяцянок у нашої влади – горобиний скік. Так і з миром вийшло. Уже й полудень, а спокій нам не світить. Хіба що новий радник керманича держави в особі колишнього генсека НАТО допоможе?..

Так що – компроміс. Обабіч. Зрозуміло, про якусь там любов не йдеться. Бо дуже вже багато всякого впало на душі та нашарувалося в них ядучим мулом. Однак вихід із становища треба пробивать, сказати б, із більшим бажанням, енергійніше. При обов’язковому і неухильному дотриманні принципу: наша свята землиця таки ж бо має залишатися нашою, загальнонародною, українською, на віки вічні. І живуть на ній наші співвітчизники, наші люди.

Не можу не сказати й про таке. Просто мурашки по тілу бігають, коли читаєш черговий звіт Управління Верховного Комісара ООН з прав людини про ситуацію з тими правами в Україні. Причому, не лише на територіях так званих “ЛНР” і “ДНР”…

Тим часом, із кожним днем виразніше усвідомлюєш: поки ота знавіснілість, постійна оглядка на “яструбів” та злоба, а не мудрість, глибока особиста обізнаність із проблемами держави і твереза далекоглядність, діловитість та конструктивність, визначатимуть політику, реальне ставлення хоч би й до Мінських домовленостей, доки мілітаристський чад отруюватиме атмосферу, застилатиме нам очі, доти на краще сподіватися годі.

Дожилися, що уже й у родинах домовляються не зачинати мови “про політику”. Бо тоді, трапляється, – брат проти брата, дружина – проти чоловіка, діти – проти батьків.

Усе більше й тверезих зарубіжних діячів, відомих політичних оглядачів та журналістів бачать безглуздість і вбивчу суть того, що нині діється в нашій країні. Бажаючи добра, вони також наполегливо закликають усі сторони трагічного протистояння: “Врешті одумайтеся, зупиніться !..” Так, що й дехто з найбільш войовничих забіяк із числа відомих не тільки у нас персон почав заклопотано озиратися. Опублікували звернення “Збережемо державу від самознищення!”. І президента звинуватили в тому, що він “бачить врятування ситуації виключно в концентрації особистої влади”. А де ж вони раніше були? Слушно нагадати: пам'ять часто втрачається, якщо надягнути штани задом наперед.

Однак деякі найвпливовіші ніяк не очумаються

Може, “найзатятіші друзі” охолодять? Бо і їм люта гризня між зграями отих вічно невситимих, наші негаразди, якісь конвульсії, а не політика, здається, вже у печінки в’їлися. Берлін з Парижем насідають. Біженці навчили? В американців – свої мотиви і свій підхід, але й вони все голосніше покрикують. Усім відома високопоставлена чиновниця із Держдепартаменту США Вікторія Нуланд, мов знімаючи із себе та своїх шефів відповідальність перед тим, як залишити насиджені крісла, через один канадський радіоканал – просто межи очі. Про корупцію і “багатостраждальний народ”, “знищення і блокаду мешканців власної території не лише на Сході України, але й в інших регіонах держави”, про те, що “вкрай непопулярні у народу політики” і “далека ще політична еліта України від цивілізованого світу”. Нарешті – висновок: “Україна не може вважатися цивілізованою країною”.

Ох, час би вже й повноцінний зиск мати. Бо політики, ділові люди США так собі, з доброго дива, без певного розрахунку, ще ніколи й нікому нічого не давали. І не дадуть… Хто би при владі не був. А тут у діло, як проговорилася пару років тому та ж таки держдепівка, багатомільярдні кошти вкладено. І витрати неприпустимо зростають! Хіба вони – цюці під хвіст?

У політико-дипломатичному плані новоспечені "партнери" виявилися запобігливими, завжди готовими услужити, але слабенькими, нездатними прорахувати наперед і трьох кроків. Так і дивись, щоб не наламали дров. В оборонно-військовому відношенні вони виглядають амбітними, але нездатними належним чином захистити себе і свою державу. Тільки й чуєш: "Ми – аванпост", "Ми – редут", "Допоможіть", "Дайте…"

Клопіт-клопіт-клопіт. І ніякого просвітку.

Мимоволі припом’янеш і оту “гідність”, і роздані тоді на Майдані печеньки-сендвічі.

Терпіння лопається.

І з променистого, поки ліберального, Заходу ще гучніше й наполегливіше “Т-п-р-у! ” зазвучало: “Петро , треба поступитися…” Ясно як Божий день: напрямки визначено, межі відомі? Виконуй! У Києві пробують хвицатися. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, так той нікого не жалує, якщо йому щось не до шмиги. Якось в інтернеті навіть на президента Франціі Франсуа Олланда, з його «еківоками дипломатичних танців», брутально ощирився: “Хто він такий, що на себе багато бере!..”.

Та й сам Петро Олексійович не з тих, на кому можна було б проїхатися. Дідька лисого! Це стало цілком зрозумілим після категоричного – в одному з інтерв’ю трьом українським телеканалам: “Тиску не допущу!.. ”

А з Вашингтона знову чується: “Влада в Києві глуха не лише до власного народу, але й до американських радників”. Повтор? Так. Лиш останні два слова – знакова новина і, вважайте, звинувачення у злочині.

Можуть взяти до рук батіжка. Не тепер, то в четвер. Проти своїх. Та замашного, з добрячим пужалном. Пахне “санкціями проти топ-корупціонерів епохи Порошенка”. Це вже зовсім близенько. Біля самого… Затягується мотузок!

На Печерську – знову шарварок, рейвах. Пробі кричать. У зв’язку з “відкритим ґвалтуванням” України. Тільки проти кого – такі сміливі?.. А наш президент з новою силою євровибір захищає, драїть євроскептиків. Адже вони, включаючи західних політиків, партії, засоби масової інформації, – не інакше, як “оплачувані Москвою”. Так в інтерв’ю CNN і відрубав.

Водночас із загостренням обстановки на Донбасі підоспіла президентська ініціатива провести референдум щодо вступу України до НАТО. Розрахунок наших хитромудрих політиків простий: на криваво-каламутній хвилі війни більшість співвітчизників проголосує "за". Рейтинг влади здійметься до небес. Авторитет особисто Петра Олексійовича стрімко віддалиться від нуля і злетить вище. А це перед виборами, які грядуть, привабливіше від пряничків отієї пріснопам'ятної Вікторії Нуланд. Та й крин між Москвою і Вашингтоном буде вбито ще більший – не повірите! – розміром з трампівсьский готель-палац.

Відносно самого голосування, очевидно, так і може статися. Хоч самого членства в альянсі, як не раз заявляли на Заході, авторам т-а-к-о-г-о проекту не бачити років 20-25, тобто ніколи. За принципом: у чужий черевик ноги не сунь. Одкоша забезпечене. Щодо авторитету і виборчого тріумфу, то й вони – мов сон, як вранішній туман. Надто вже народові допекли. Залишається отой клин? О, тут у Дональда Трампа своя гра. Поки що – з багатьма невідомими. Хоча, щодо НАТО і трансатлантичної єдності уже трохи прояснилось: міняє гнів на милість. У ЄС же дражлива втома від України, судячи з усього, лише зростатиме.
От і матимемо… Що матимемо? Спекулятивно-пропагандистську полову. Дорогувато обійдеться? А що тепер дешеве?

Хоч іще щільніше, запопадливіше милься в ЄС, ніхто нас не годуватиме й не одягатиме, ніхто за Україну свої голови під кулі й ракети підставляти не буде. Адже жевріння конфлікту яструбам НАТО на руку, виробникам зброї, особливо із США, – вигода. Навар! І за жодних умов Вашингтон з України ока не спустить. Так що фактично робиться усе, щоб під боком у Росії куріло й припікало якомога довше, а навколо неї нові бази росли. Певно, так робитиметься й далі.

Микола ШИБИК, ветеран журналістики, член НСЖУ з 1957 року.

Лютий 2017 року

 

Продовження читайте тут 

«Правоохоронці не вміють працювати з новою редакцією 171 статті», – журналістка, якій погрожував депутат// НСЖУ, 10.08.2017

Замість коментаря тележурналістці – звинувачення її у крадіжці. Такий спосіб «спілкування» із кореспонденткою телеканалу «Інтер» Інною Білецькою обрав депутат Рівнеради Олександр Бабат. Інцидент стався у січні 2017 року і про нього інформували рівненські ЗМІ. Було порушено кримінальну справу, але невдовзі – закрито. А депутат і досі лишається на своєму місці.

Сергій Томіленко: «Нам спільно треба нав’язати політикам культуру поваги прав журналістів!»// НСЖУ, 07.08.2017

Змістовна розмова із Сергієм Томіленком, головою Національної спілки журналістів України (НСЖУ) про основні виклики, які постають перед українською журналістикою в умовах кризи, роль журналіста на війні, їх фізичну безпеку і зміни в структурі та напрямках діяльності найбільшого в Україні журналістського об’єднання, що налічує близько 20 000 членів.

Паралельні прямі не перетинаються?// НСЖУ, 04.08.2017

Сьогодні, 3 серпня 2017 року. День чергового «судилища» над Миколою Семеною у Криму. Втім, навіть ТАМ наявні ознаки Суду.

Де шукати цікавий контент на місцевому ринку: майстер-клас секретаря НСЖУ// НСЖУ, 01.08.2017

Де і як шукати цікаві теми для місцевої газети — про це йшлося під час майстер-класу секретаря НСЖУ з навчальної діяльності Віталія Голубєва під час дводенного практичного семінару “Як розвивати свою газету: перші кроки після реформування”, що відбувся у Києві 27-28 липня. Захід організував офіс Ради Європи у партнерстві з Національною спілкою журналістів України. Голова НСЖУ Сергій Томіленко відкрив семінар, а секретарі НСЖУ Костянтин Григоренко і Віталій Голубєв провели майстер-класи для його учасників.

Партнери