Олександр Харченко: «Раніше поява ексклюзиву в “Укрінформі” була великим святом, а нині це норма» (частина1)

Вiвторок 21 Лютого 2017

Раніше «Укрінформ» фактично виконував дві функції: обслуговував владу й давав можливість заробити офіційну пенсію журналістам. А нині, за словами Олександра Харченка, агентство стало оперативним, цитованим та конкурентним медіа. «Агентство працювало, по суті, як звичайна совкова контора, до 18:00, а потім усі з гідністю йшли відпочивати, хіба що наперед “закидалися” кілька постів на сайт (начебто вони виходили о 02:00). Тепер реально працюємо цілодобово. Мали чотири мовні версії сайту (українська, російська, англійська, німецька), тепер маємо сім (додались іспанська, французька та китайська), а цього року розраховуємо, що їх буде десять», — каже пан Харченко.

Наразі у штаті — понад триста осіб, а на роботу з держбюджету на 2017 рік передбачено близько 79 млн грн. Головною метою агенції стало не тільки оперативне та об'єктивне інформування якомога ширшої аудиторії, а й надання їй аналізу головних подій доби.

«Укрінформ» має власкорів практично в усіх областях України та закордонну мережу з власних кореспондентів у США, Канаді, Бельгії, Німеччині, Польщі, Нідерландах, країнах Балтії, Росії, Молдові, Австралії. Цього року зарубіжну кормережу планують іще розширити. На жаль, нині агенція не має журналіста у Франції, оскільки її паризького кореспондента Романа Сущенка незаконно арештували в Москві під час приватної поїздки, й тепер «Укрінформ» веде боротьбу за його звільнення.

В агенції наполеонівські плани «захоплення» соцмереж. Сьогодні «Укрінформ» традиційно представлений у Facebook, Twitter, Google+ та Instagram. «Ми маємо бути присутніми всюди, де зосереджена наша цільова аудиторія, а кожне місце розцінювати як окремий майданчик зі своїми метриками, аудиторією та контентом, орієнтованим на неї», — зазначає Олександр Харченко. Приміром, першочерговими завданнями цього року в агенції вважають використання Telegram та Viber, ботів у месенджерах та Instagram.

— Олександре, що змінилося в інформагенції за час вашого керівництва (з березня 2014 року. — ДМ)?

— Головне, як на мене, полягає в тому, що агентство стало оперативним, цитованим та конкурентним медіа. Запитаєте: «А хіба раніше так не було?». На жаль, раніше агентство фактично виконувало дві функції. Насамперед, обслуговувало владу, причому саме так, як влада це бачила. Існувала вертикаль державних та комунальних ЗМІ (агентство — обласні газети та телерадіокомпанії — міські та районні газети), котрими влада так само, як і «Укрінформом», безвідмовно управляла. «Укрінформ» виробляв контент — добре про владу, погано про опозицію, — й поширював його. Тож фактично паралельно співіснували два світи: комерційних, недержавних медіа, де точилася жорстка конкуренція, та підконтрольних владі медіа — від «Укрінформу» до районних друкованих видань. І питання оперативності чи цитованості для цієї другої категорії ніколи не стояло. Нагорі сказали — в «Укрінформі» написали, районки передрукували.

Друга функція, якщо хочете, була соціальною. Попрацювавши в комерційних медіа, де більша частина заробітку отримувалася в конвертах, люди приходили заробити на пенсію в «Укрінформ», де доходи скромніші, але офіційні. Тому головне, що довелося міняти, й ми це змінили, — підходи до професії, стандарти, за якими працюємо: передаємо те, що важливо та цікаво суспільству, а не те, що «облагородить» владу.

Тепер конкретніше: агентство працювало, по суті, як звичайна совкова контора, до 18:00, а потім усі з гідністю йшли відпочивати, хіба що наперед «закидалися» кілька постів на сайт (начебто вони виходили о 02:00). Тепер реально працюємо цілодобово. Мали чотири мовні версії сайту (українська, російська, англійська, німецька), тепер маємо сім (додались іспанська, французька та китайська), а цього року розраховуємо, що їх буде десять.

Якщо раніше поява ексклюзиву була великим святом для агентства («щось у лісі здохло»!), то за більш ніж два роки це стало, як у всіх нормальних медіа, нормою. Нарешті, якщо раніше вже згадувана добросовісна служба «владі та ще раз владі» практично виключала появу інших думок і давала агентству карт-бланш «не помічати» багатьох суспільно важливих подій, то минулого року, за даними Інституту масової інформації, саме «Укрінформ» очолив рейтинг медіа за дотриманням редакційних стандартів.

— Скільки у штаті агентства працівників? Ви когось скоротили за цей час?

— Наразі у штаті — понад триста осіб. Було понад чотириста. Скорочення ми не ставили за самоціль, головне було — реальна оптимізація структури, приведення архаїчної, зашкарублої системи (пам'ятаєте про «соціальну функцію» агентства? щоби заслужені люди могли отримати нормальну пенсію, потрібні ж були й посади солідні, відповідно, створювалися відділи чи редакції «під людину») до «вимог часу». Тому ліквідовувалися цілі управління, які за інерцією існували в агентстві ще з часів радіотелеграфу, натомість формувалися мобільні, динамічні підрозділи, що мають працювати на ту саму головну мету — оперативно та об'єктивно доносити до якомога ширшої аудиторії інформацію. Так, приміром, з'явилася редакція оперативної аналітики: коли ми відчули, що замало одних новин і людям, на яких щодня падає безліч інформаційних приводів, варто давати аналіз головних подій доби.

— Отже, скільки ви маєте журналістів і фотокорів? Яка заробітна плата ваших журналістів?

— Після оптимізації структури з тієї кількості людей, які працюють у штаті, майже дві третини — це ті, хто виробляє контент, — репортери, оглядачі, редактори, фотокори, перекладачі. Зарплати? Об'єктивно поки відстаємо від комерційних медіа, але вже відчутно скоротили це відставання й наближаємося до конкурентів. Чи не найбільшою проблемою від початку постала «зрівнялівка» — всі звикли, що в агентстві визначається середній відсоток премії, і від того можуть бути хіба що мікроскопічні відступи. Довелося ламати цю психологію, націлювати людей на те, що мотивацією може бути лише якість роботи — оперативність, цікаві теми, ексклюзиви. Важко це давалось, але тепер працює.

— Чи багато у вас молоді?

— Тепер багато. Як можна досягти динаміки та встежити за технологічними новаціями на ринку, де все блискавично міняється, без молоді? Коли ми відчули, що нам гостро не вистачає амбітних, заряджених на сенсації та нові технології людей, відкрили мультимедійну школу, де готуємо собі кадри. Часто майбутні «зірки» приходять до школи «зелені, як огірок» (термін нашого колеги Сергія Тихого), але вже за кілька місяців відчутно зростають. Беремо до штату, і вже у «польових умовах» вони шліфують майстерність.

— Скільки у вас на території України та за її межами філій, корпунктів і представництв? Чи плануєте відкривати нові корпункти?

— Маємо власкорів практично у всіх областях України. Маємо закордонну мережу з власних кореспондентів — США, Канада, Бельгія, Німеччина, Польща, Нідерланди, країни Балтії, Росія, Молдова, Австралія. Цього року плануємо розширити зарубіжну кормережу. На жаль, сьогодні не маємо журналіста у Франції: як ви знаєте, нашого паризького кореспондента Романа Сущенка незаконно арештували в Москві під час приватної поїздки, і тепер, за широкої міжнародної підтримки, ми ведемо боротьбу за його звільнення.

— Чи є, на ваш погляд, шанси визволити Романа? Як ви підтримуєте його родину?

— Ми маємо визволити Романа і впевнені, що це вдасться. Звісно, в нас немає ніяких ілюзій щодо російського «правосуддя». Шанс на визволення Романа дають потужні зусилля України та міжнародної спільноти. Дає постійний тиск на Кремль і те, що «справа Сущенка» продовжує перебувати у фокусі всього світу.

Кожним незаконним затриманням українців Росія випробовує, як далеко вони може зайти в нехтуванні міжнародним правом. І слабка реакція нашої держави та міжнародної демократичної спільноти означала би «зелене світло» для подальших агресивних дій Кремля. «Зелене світло» для посилення несвободи для роботи ЗМІ, зокрема іноземних, у Росії. Якщо ж урахувати, що заарештовано журналіста, акредитованого в країнах Євросоюзу, це було би ще й «зелене світло» загалом для тиску на журналістів, які критикують Росію та Кремль, незалежно від громадянства журналіста. Тож світ не має права на слабку реакцію. Ми бачимо колосальні зусилля міжнародної дипломатії, громадянського суспільства, наших колег для звільнення Романа. Тому воно не може не відбутись. Яким шляхом це станеться, чи буде це обмін, як прогнозує адвокат Романа Марк Фейгін, чи якась інша форма, наразі, напевне, ніхто не скаже. Але неминуче станеться.

А тим часом ми підтримуємо родину Романа — його дружину, доньку та сина, літніх батьків. Контракт щодо юридичної допомоги було підписано з адвокатом тієї ж ночі, як стало відомо про його затримання. Донька Романа, Юлія, має роботу в нашому агентстві, Роман буде з нами, й попереду його чекають нові журналістські справи.

— У Держбюджеті-2017 для «Укрінформу» передбачено майже 79 млн грн. Чи вистачає вам цих коштів для повноцінної роботи?

— Не вистачає. Якщо ставити собі амбітні цілі, а ми це робимо, ніколи не вистачатиме. Потрібне оновлення техніки, потрібні професіонали, а вони коштують недешево. Тому бюджетних коштів у 2016 році, скажемо так, вистачило для того, щоби стати одним із лідерів. Але щоби твердо стати одноосібним лідером серед інформагентств, до наших зусиль треба додати й нові технічні можливості. Цього року з бюджету ми отримаємо більше, але все відносно — для порівняння, наше фінансування, якщо перевести у валюту, в 300 разів менше від фінансування французького AFP. Але будемо працювати, докладемо всіх зусиль, щоби максимально ефективно витратити бюджетні асигнування.

— «Укрінформ» при цьому заробляє власні кошти? Скільки отримуєте від реклами?

— Звісно, заробляємо. Минулого року ми практично вдвічі збільшили надходження від комерційної діяльності, а по окремих напрямках значно перевищили цей показник — приміром, прес-центр збільшив надходження майже втричі. У 2014 році, коли я прийшов до агентства, ми не заробляли на банерній рекламі жодної гривні. Сьогодні «банерка» практично зрівнялась з надходженнями від інформаційних послуг.

— Чи означає це, що не стільки зростає банерна реклама, скільки падає традиційна передплата? Скільки ви маєте сьогодні передплатників? Кого найбільше серед ваших передплатників?

— Маємо кількасот передплатників, і, на жаль, не випадає похвалитися, що ця цифра відчутно зростає. Але нині, визнаймо, цим і ніхто з наших конкурентів не похвалиться. На жаль, такими є реалії теперішнього інформаційного ринку, реалії епохи інтернету та соціальних мереж. Тож докладаємо всіх зусиль, аби наші передплатні вісники ставали якомога змістовнішими та оперативнішими, наші послуги — зручнішими, однак паралельно ще активніше працюємо над напрямами, які визначають майбутнє. Над розширенням своєї присутності в тих же соцмережах, приміром.

Продовження читайте тут

Світлана Остапа сайт "Детектор медіа"

«Вони били мене по голові битами і камінням», – розслідування про жорстоке побиття фотокора Максима Требухова// НСЖУ, 24.04.2017

«Він вибіг з офісу і накинувся на мене з криком: «Це на твоїй совісті вбиті люди!» Збив мене з ніг і разом з іншими «тітушками» накинувся з кулаками. На моїй касці було написано «Преса», а на грудях висіло журналістське посвідчення. Але це їх не спинило. Вони били мене по голові битами і камінням…»

В УКРАЇНІ ПОЧАЛО ЕФІРНЕ МОВЛЕННЯ СТУДЕНТСЬКЕ РАДІО НОВИН// НСЖУ, 18.04.2017

13 квітня в інформаційному просторі України почало мовлення перше 24годинне ефірне радіо, яке роблять студенти – «Студентське радіо новин».

УКРАЇНА - ПРИКЛАД РОЗВИТКУ ШКІЛЬНИХ МЕДІА ТА РОБОТИ З МОЛОДИМИ ЖУРНАЛІСТАМИ ДЛЯ СОТЕНЬ КРАЇН// НСЖУ, 10.04.2017

В Національній спілці журналістів України відбувся «круглий стіл» на тему: «Роль та місце шкільної преси в розвитку України». В основу дискусії було покладено приклад Міжнародного конкурсу шкільних медіа, який дав значний поштовх до розвитку не тільки шкільних медіа в Україні, але й став прикладом для іноземних колег.

Сергій Томіленко, в.о. голови НСЖУ: Олігархи, які створюють ЗМІ для політичних впливів, не потребують якісної журналістики// НСЖУ, 05.04.2017

Ми живемо у час, коли журналістів ні за що ув'язнюють, судять, коли їм палять машини або відбирають чи розбивають техніку. Ми живемо у час, коли людям доводиться часом з-за грат переконувати, що вони – журналісти. Про проблеми пишучого та знімаючого класу, про виклики та стандарти воюючої журналістики ми говоримо з керівником НСЖУ Сергієм Томіленком

Партнери