Там, де є утиски свободи слова – немає демократії (частина 1)

Субота 20 Жовтня 2018

Програма візиту мала назву "Четверта влада  незалежна журналістика як основа демократії", розповідається в публікації на сайті Академії української преси (подається скорочено).

У Берліні журналісти відвідали офіс Фонду Фрідріха Науманна за Свободу, де познайомилися з проф. Ґернотом Вольфрамом, референтом-експертом з питань культурної роботи та міжкультурної комунікації у Team Europe при Єврокомісії в Німеччині. Професор ознайомив слухачів з особливостями німецької медійної системи, зобразивши її у вигляді кола.

У Німеччині є медійні засоби, що перебувають на межі цього кола, наприклад, одним з них є Youtube. З традиційних медіа туди йдуть журналісти, які перебувають у пошуку нової аудиторії. Також є дійові особи поза межами цього кола – це так званий даркнет (darknet) – закрита мережа, доступ до якої можливий лише через певне програмне забезпечення, налаштування чи авторизацію. Окрім того, існують громадські медіа, які транслюють передачі для міста, району чи навіть окремої вулиці, й ми не можемо оцінити масштаби їхнього впливу. Все це формує медійну систему Німеччини.

Водночас під час розмови учасники дізналися про цензуру в країні, а точніше про її відсутність, яку гарантує ст. 5 Конституції ФРН. Кожен громадянин має право висловлювати свою думку. А щоб журналіста покарали за якісь його дії, пов’язані з цензурою, він має зробити щось справді жахливе. У великих медійних компаніях є свої юридичні відділи, що захищають права журналістів. За жодних обставин журналіст не може бути затриманий, а тим паче підданий примусовому розкриттю власної особи чи особистих даних про себе. Усе це свідчить лише про одне – свобода преси у Німеччині на високому рівні.

Як відомо, Німеччина складається з 16 федеральних земель. Кожна федеральна земля має свої медіа. Наприклад, федеральна земля Бремен має власне радіо «Бремен». Це також означає, що з центру не передається однобічна інформація. Проте, є і загальнонаціональні телерадіокомпанії. Але вони збирають інформацію з усіх наявних федеральних земель, а не продукують свою на ці території. Однією з таких загальнонаціональних газет є «Більд Цайтунг» (концерн Шпрінгера). Наклад цієї газети сягає понад 2 млн примірників щодня. І це найбільша за тиражем газета у країні. На противагу їй існує «Більд Блог». Чому на противагу? Невже це не найкраща газета країни, коли в неї такі тиражі? На жаль, нині розмір медіа та їхній тираж не завжди є свідченням вагомого впливу на суспільство. То що ж таке «Більд Блог»? Щодня на цьому ресурсі розкриваються неправда, недомовленості, які зустрічаються у медіа, що належать до концерну Шпрінгера. А це значить, що весь час існує контроль змісту повідомлень навіть таких поважних медіа, як «Більд Цайтунг».

Окрім того, важливо згадати профільні медіа, що висвітлюють певні теми (спорт, медицина, наука тощо). Також є велика кількість різних щоденних газет. Німеччина має найбільшу мережу друкованих видань у Європі.

Простежується у ФРН і така тенденція: читацька аудиторія друкованих медіа зменшується, проте кількість кіосків, що продають ці самі газети, невпинно зростає. З чим це пов’язано? Проф. Ґернот Вольфрам пояснив, що в Німеччині є велика кількість спеціалізованих видань. Наприклад, лише з питань собаківництва є шість газет, про котів – сім видань, про сауни – п’ять, та ще більше  про мотоспорт. Газет і журналів для широкого кола читачів на загальносуспільні теми стає дедалі менше. Людей цікавить друкована преса переважно спеціалізована. І це є своєрідним викликом. Читацька ж аудиторія має дізнаватися й про те, з чого складається світ. Молодь, до того ж, хоче діставати миттєву інформацію, не суть важливо, яке медіа це буде. 

Під час візиту ми дізналися про цікаве німецьке нововведення. Біля деяких публікацій стоїть позначка «F+». Що це значить? Здогадок було безліч: фоторепортаж, поділитися у якісь соціальній мережі тощо. Насправді ж ця позначка інформує: «Для того аби ознайомитися з цим матеріалом повністю, тобі, читачу, потрібно заплатити». Газета «Більд Цайтунг» першою запровадила цю систему. Читача привчають платити за інформацію. Якщо ви хочете читати всі платні матеріали протягом тижня, маєте сплатити сім євро. Якщо ж хочете прочитати, скажімо, один матеріал, можна купити абонемент на день (2 євро). Але це не значить, що ви обмежені прочитанням лише одного матеріалу: можна ознайомитися з усіма платними публікаціями в медіа за цей день.

Цікаво було дізнатися про фінансування публічних медіа. Наприклад, публічна телерадіокомпанія Німеччини фінансується з обов’язкових внесків. Кожні три місяці всі громадяни країни, які мають доступ до інтернету, мають сплачувати 56 євро. Навіть студенти, які, ще не знаючи досконало німецької мови, понад півроку проживають на території країни, мають сплачувати ці внески. А приватні медіа фінансуються коштом рекламодавців.

А як із журналістською освітою в Німеччині? Є декілька приватних журналістських шкіл, які фінансуються редакціями газет. Якщо ти потрапив, приміром, до Школи Акселя Шпрінгера, то не платитимеш за навчання, а тобі платитимуть за це. Випускники цієї школи часто стають переможцями журналістських конкурсів. Також журналістські факультети є в державних і приватних навчальних закладах. Державні – дуже бюджетні, приватні ж навпаки – дуже дорогі. Факультетів журналістики при університетах налічується близько 2025 в державних та 810 в приватних закладах. І якщо журналіст не має відповідного диплома, то це позначається на його зарплаті. Окрім того, якщо ти погано писатимеш, то професія тебе виштовхне, ти не залишишся у цій сфері.

Ще ми дізналися про цікавий проект – HackPack.press. Ця платформа допомагає виданням і компаніям створювати важливі матеріали, спрощує пошук роботи фахівцям медіа. Ресурс допоможе зв’язатися з кращими кореспондентами, фотографами, відеографами, продюсерами, редакторами і фіксерами у багатьох країнах світу. Ви можете з перших уст дізнатися про перебіг подій, що відбувається в тій чи тій країні. Або ж домовитися й відвідати обрану країну. Це своєрідна база контактів.

Якби медійники об’єднувалися й ділилися своїми проектами, дослідженнями, скажімо, на хмарних сервісах, то вбивств і кривди журналістів як джерел інформації було б менше. Основна ж мета кривдника – прибрати того, хто володіє інформацією.

Не менш цікаво було відвідати історичну віллу президента Гаррі Трумена, а нині штаб-квартиру Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Вона в Постдамі, в районі Бабельсберг. Фонд був заснований 1958-го й нині майже в 60 країнах світу налічує 600700 співробітників. У штаб-квартирі приблизно 150 працівників. У вересні цього року Фонд відсвяткував своє 60-річчя. Фонд не одразу почав працювати за межами Німеччини. Лише через п’ять років існування, з 1963 року, його робота поширилася на інші країні світу. У листопаді 2005-го Фонд розпочав свою діяльність в Україні, 2007-го відкрився його київський офіс. З березня 2009 року офіс відповідає також за Білорусь. З 2016-го розпочала свою діяльність програма для представників медіа. За два роки до Німеччини було організовано вісім візитів журналістів з різних країн світу, в тому числі два візити з України.

Ми побували в німецькому офісі організації «Репортери без кордонів» (РБК) (міжнародна недержавна організація захисту прав людини, яка оберігає свободу слова у всьому світі) та зустрілися з прес-референтом Ульріке Ґрускою, яка також відповідає за регіон Східної Європи. Організація була створена 1965 року в Парижі, де має свою штаб-квартиру. У межах Німеччини працюють 13 офісів.

Щороку 3 травня, в Міжнародний день преси, РБК публікує Індекс свободи преси серед 180 країн світу. Цього року Україна посіла 101-ше місце, минулого ж була на 102-му. Індекс свободи преси – добрий інструмент для порівняння. Не так важливо, на якому ти місці, як більш важливо, на якому ти місці в порівнянні з попередніми роками.

Під час візиту організатори надали можливість журналістам побувати в Бундестазі, ще більш того – поспілкуватися з Ґіде Єнсен, головою Комітету Бундестагу з прав людини. Йшлося про таке: треба, щоб у всіх країнах світу звучали голоси на захист прав журналістів. Щоб журналісти вільно виконували свої професійні обов’язки і ніколи не платили за це власним життям.

(далі буде тут)

Реформований "Театрально-концертний Київ" виходитиме онлайн// НСЖУ, 15.11.2018

Незабаром власну онлайн-версію представить одне із найвідоміших мистецьких видань – журнал «Театрально-концертний Київ». Перша назва часопису, що веде свою історію з 1936 року, – «Театральна декада». Згодом журнал перейменували на «Театральний Київ».

Благодатна нива його життя (з нагоди сторіччя з дня народження Олега Бабишкіна)// НСЖУ, 14.11.2018

Дві товсті папки незвичного для нинішніх «комп’ютерних» часів машинописного тексту. У нього є початок, але немає кінця. У такому вигляді передав нам спогади Олега Бабишкіна його син Олександр з надією на їх підготовку до друку і видання. Не без хвилювання кожен з нас доторкнувся до цих уже пожовклих сторінок – останнього твору, щирої сповіді, прощального слова нашого незабутнього Вчителя.

В інформаційний простір – від «плуга»// НСЖУ, 13.11.2018

Минуло сто років з дня народження Дмитра Прилюка, визначного журналіста, письменника, багаторічного вихователя журналістської зміни.

"Він не впустив у себе цензора, а це в ті часи було дуже непросто"// НСЖУ, 04.11.2018

Одна зі знакових журналістських епох в Україні асоціюється з ім'ям Дмитра Прилюка. У 1965–1969 і 1972–1982 рр. він очолював факультет журналістики Шевченкового університету.

Партнери