НСЖУ підтримує захист права журналістів на журналістські розслідування

Понедiлок 21 Травня 2018

Судова справа з розгляду позову Пашинського С. В. до ТОВ «Видавничий Дім «Медіа – ДК» та журналіста Івана Верстюка про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації не може залишити поза увагою Національну спілку журналістів України позаяк рішення у справі має всі підстави стати прецедентним і надалі застосовуватись як показове для інших подібних правовідносин у взаємовідносинах представників влади з журналістами.

Чи має журналіст право на нерозкриття джерел отримання інформації? Чи має журналіст і засіб масової інформації поширювати суспільно необхідну інформацію, навіть у випадках, коли, за оціночними судженнями представників влади, поширення такої інформації може завдати шкоди інтересам держави у сфері національної безпеки? Хто і що визначає межу, за якою починається «територія національної безпеки в інформаційному просторі»?

Актуальність цих питань, які в контексті конкретного позову стали предметом судового розгляду, спонукала НСЖУ звернутись із заявою про вступ у справу на стороні відповідачів.

Засоби масової інформації та журналісти потребують професійної підтримки й правового захисту. Представляти інтереси НСЖУ в справі доручено секретареві спілки, досвідченому правозахисникові, адвокату Валерію Макеєву.

Найменше, що нині може зробити незалежна преса в Україні – це виносити найбільш проблемні питання на загальний суспільний огляд і обговорення. І на тлі безлічі резонансних матеріалів в українських ЗМІ щодо всіляких правопорушень притягнення до відповідальності на підставі однієї публікації не узгоджується із засадами розумності та справедливості, якими має керуватися суд.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інформацію» закріплюється право на поширення суспільно необхідної інформації, тобто інформації, що є предметом суспільного інтересу, і в такому випадку право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Згідно з ч. 1 ст. 10 ЦПК України, «суд при розгляді справи керується принципом верховенства права», а також, згідно з ч. 3 цієї статті, «суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права».

Стаття 34 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожний має право поширювати інформацію в будь-який спосіб – на свій вибір.

Окремий аспект у захисті прав журналістів на проведення відповідних розслідувань та оприлюднення їхніх результатів – це «рух у ногу з європейською та світовою демократією», захист права на журналістську діяльність з використанням практики Європейського суду з прав людини.

У § 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 року і є джерелом права в Україні, встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів держави незалежно від кордонів.

Згідно з п. 25 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» народний депутат України, яким є позивач, є національним публічним діячем. Рішення Європейського суду із захисту прав людини у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc et Hachette Filipacchi Associés c. France), § 117 чітко встановлює необхідність встановлення розмежувань між поняттями «приватні особи» і «особи публічного права». Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (п. 6). А будь-яке неналежне обмеження свободи вираження включає в себе ризик перешкоджання чи придушення в майбутньому висвітлення в засобах масової інформації аналогічних питань (див. вищезгадане рішення у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc і Hachette Filipacchi Associés c. France), § 151).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 р. Крім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про «практику Суду» у значенні, розкритому у статті 1 цього Закону, тобто практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, а не лише про рішення щодо України. Важливо пам’ятати, що у Законі України № 3477-IV немає положень, які б забороняли застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн.

Отже, чинне законодавство України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та судова практика ЄСПЛ чітко та однозначно встановлюють розширену дозвільну норму щодо критики діяльності публічних діячів у суспільних відносинах. До того ж, як свідчить судова практика Європейського суду з прав людини, можна стверджувати, що «приватне» життя закінчується там, де починається суспільна діяльність. Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях та які, вирішивши апелювати до довіри громадськості, погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Однак при цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Європейський суд з прав людини і Європейська Комісія з прав людини створили багато прецедентів щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Європейський суд з прав людини висловив своє ставлення до свободи вираження поглядів так: свобода слова являє собою одну з основних опор демократичного суспільства і є основоположною умовою, яка слугує його прогресу і самореалізації кожного індивіда. У параграфах 40–42 рішення у справі «Українська Прес-Група» проти України» від 29 березня 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що журналістська свобода передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства». Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі Lingens v. Austria, стор. 28, параграф 46). Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя. З цього можна зробити висновок, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їхню правдивість – це є порушенням статті 10 Конвенції (Торгіерсон проти Нідерландів, рішення ЄСПЛ у справі № 11308/84).

Крім того, як зазначено в ряді рішень ЄСПЛ, існує фундаментальна різниця між повідомленнями, які сприяють дебатам у демократичному суспільстві стосовно політиків при виконанні їхніх функцій, та, наприклад, повідомленнями деталей приватного життя індивіда, який до того ж не виконує жодних офіційних функцій. Якщо в першому випадку преса виконує свою роль «сторожового пса суспільства», сприяючи поширенню інформації та ідей суспільного інтересу, то в другому це не має місця.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) № 1-9/2003 від 10 квітня 2003 року, викладена аналогічна правова позиція: «Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства».

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи.

Більше того, «сама стаття 10 Європейської конвенції не забороняє обговорення або поширення отриманої інформації, навіть якщо виникають серйозні сумніви щодо її вірогідності», – що зазначено у рішенні ЄСПЛ від 06.09.2005 року «Салов проти України» (заява N 65518/01).

Виходячи з викладеного вище та враховуючи статус позивача як національної публічної особи, варто зазначити, що критика діяльності такої особи й висловлення суджень про таку діяльність не є порушенням прав позивача на захист ділової репутації.

Валерій Макеєв, адвокат, секретар НСЖУ

Десять способів прискорити роботу над матеріалом (частина 1)// НСЖУ, 19.06.2018

Навушники, шаблони, диктофон у смартфоні, тимчасова відмова від інтернету й уявлення образу майбутньої статті — це лише частина прийомів, які допоможуть підвищити продуктивність журналістської праці, коли на Вас тиснуть дедлайн із редактором, а роботи — більше ніж часу.

Десять способів прискорити роботу над матеріалом (частина 2)// НСЖУ, 19.06.2018

Упевнений, принаймні декілька з наведених нижче прийомів допоможуть Вам підвищити ефективність роботи над своїми матеріалами. За умови, що Ви спробуєте декілька способів, якщо не всі, й виберете той, який найкраще працює саме у Вашому випадку.

Ретро: як «шанували» незалежну пресу в часи минулі// НСЖУ, 15.06.2018

В Україні одну з перших резонансних фізичних розправ над журналістом було скоєно 25 років тому – в Запорізькій області...

37700 гривень зібрано на унікальному благодійному журналістському аукціоні «Рука підтримки», який пройшов на Запоріжжі// НСЖУ, 14.06.2018

Цього року відзначення професійного свята – Дня журналіста – стало для запорізьких медійників, образно кажучи, довготривалим. Спочатку за традицією пройшли урочистості в Запорізькій обласній раді та обласній держадміністрації, де керівники області відзначили кращих у професії. Принагідно зазначимо, що серед нагороджених Почесною грамотою обласної ради була й журналістська організація.

Партнери