Чому в Україні “вбивцями” стають ті, хто не вбивав…

П'ятниця 08 Листопада 2013



Чому так звана судова реформа 2010 року позбавила Верховний суд права на перегляд справ за нововиявленими обставинами? Журналістське розслідування за трьома різними справами доводить– справи різні, але Система, що ламає людські долі – одна….

…Паша Мициков мені не дзвонить. Може, поки не  хоче? Тільки із “зони” – коли він ще сидів, кілька разів передавали, мовляв, цікавиться Паша, як там «його» журналістка. Та нічого, живу, хліб жую. Пишу статті. І все про те, як він, Паша Мициков, десять років тому убив у кафе «Лінива Віра» двох молодих жінок пострілами впритул.

Достеменно ніхто не знає,  як там, в «Лінивій Вірі» було насправді. Паша, природно, правди не каже, а потерпілі, які були в компанії із загиблими жінками, повторюють те, що їм втовкмачив слідчий прокуратури. Втім, потерпілі, кажуть,  теж працювали міліціонерами.

Павло Мициков росіянин. Народився в Адигеї. В Україну, в село Перехрестівка Яготинського району, що на Київщині, приїхав до Миколи Полішка, з яким познайомився в армії.  Тітка Миколи, Марія Іванівна Любченко,  розповідає, що Паша возив наркотики з Краснодарського краю на Україну і підсадив на голку старшого з її племінників – Миколу Полішка.

Брати Микола і Вячеслав Полішко росли без матері і батька. Тітка,  як могла опікувалась круглими сиротами, і все йшло у них, як і в інших. Але після того, як Микола  завів знайомство із Мициковим, життя порядної досі родини перетворилось на пекло.

Того разу, десять років тому, він приїхав до Миколи з пораненою ногою. Сказав, пострілявся із «чечнею». Почав підбивати Миколу на розбій. Той, уже  хворий на СНІД, за дозу ладний був продати Мицикову душу.

Так воно й докотилось до трагедії. Згідно з фабулою справи, вони вирішили пограбувати кафе. Молодший, Слава повіз двох озброєних товаришів -  Пашу, що взяв “на справу” пістолета та Миколу з “самопальним” обрізом до кафе «Лінива Віра», що на трасі Київ-Харків.

Що там сталось у кафе, знову ж таки – хто зна. Обріз у Миколи був несправний, та ще й заряжений пижом із шротом – на зайця. Експерти після нападу вийняли той шрот зі стелі – постріл з обріза був вгору, набій попав у стелю. Двох жінок, які сиділи у компанії зі  своїми друзями того вечора в кафе, було розстріляно із старого пістолета ще часів війни – впритул.

Паша у вбивстві звинуватив братів Полішків. Мовляв, він чекав їх в авто в околицях кафе. Спав собі…  А Микола  вже нікому нічого не скаже. Одразу після нападу першим взяли Пашу, бо по складеному фотороботу – настільки вірно описали Мицикова потерпілі – дільничий в селі одразу ж пізнав «російського гостролера».  На допитах Паша став все валити на братів.

Микола із Славою вирішили втекти і переховувались в лісі, скільки вистачило харчів. Потім Микола умовив брата покінчити самогубством. Брати порізали собі вени. Микола помер, а Вячеслав вижив. Доповз до найближчого села і попросив викликати міліцію. Славу в міліції били по порізах на венах і він катувань не витерпів – написав під диктовку слідчого  явку.

Мицикова ніхто не бив, він навіть не платив за адвоката. Пашу «захищали» міліціонери. Всі потерпілі дружно поміняли свої покази і «впізнали» у брюнеті Вячеславі -189 сантиметрів зросту - -  блондина із побитим віспою обличчям ростом  172-173 сантиметри  (Паша в дитинстві перехворів віспою) – вбивцю, озброєного пістолетом.

Жодних доказів вини Вячеслава у вбивстві – крім того, що він купляв пістолет, слідство не добуло. Свідків захисту – киян сина і матір Смірнових, до яких приїздив Слава,  слідство не допитало.  Полтавський апеляційний суд засудив Пашу Мицикова на 10 років, а Вячеслава Полішко – довічно. 

Вже кілька місяців як Паша Мициков гуляє по Києву. Кривавий вбивця двох жінок  на волі.  Бо за Мициковим ще з Росії тягнеться слід розбою із застосуванням зброї. (Росіянка  вижила, і в нападнику впізнала Пашу Мицикова. Але  кримінальне переслідування проти нього російськими правоохоронцями не здійснюється).

Разом з моїм колегою Олексієм Кутєповим ми провели свій слідчий експеримент, який повністю доводить алібі Вячеслава Полішко. Ми переконанні, що він не винен у вбивстві двох жінок. Чому Павло Мициков уникнув відповідальності за вбивство, а замість нього довічно пішов в тюрму молодший з братів Полішко? Про – це на Круглому столі на тему «Вбивці, які не вбивали», який відбудеться в прес-центрі НСЖУ 11 листопада о другій годині дня. 

В Україні заснували журналістську премію імені Гонгадзе// НСЖУ, 11.04.2019

Премію за новаторство в журналістиці імені Георгія Гонгадзе презентували 9 квітня в Києві. Її започаткував цього року український ПЕН-клуб. Переможця визначать 21 травня. Саме цього дня загиблому журналісту Гонгадзе мало би виповнитись 50 років.

Мистецьку премію «Київ» імені Анатолія Москаленка здобув Володимир Проненко// НСЖУ, 09.04.2019

Журі Мистецької премії «Київ» на засіданні 9 квітня проголосувало за присудження премії імені Анатолія Москаленка 2019 року (в галузі журналістики) Володимирові Проненку – авторові книжки «Що серцем сприйняв» (2017).

Анексія Криму: втекти, щоб вижити// НСЖУ, 19.03.2019

Цими днями в Україні згадують про події п'ятирічної давнини, пов'язані з окупацією Криму. Секретар Національної спілки журналістів України, редактор проекту "Крим. Реалії" Радіо Свобода Олена Юрченко була серед тих колег, хто повідомляв про ситуацію, працюючи в надзвичайно складних умовах на захопленому півострові. Про свою роботу в 2014-му, про погрози й небезпеку, про досвід переїзду разом із сім'єю до Києва та облаштування на новому місці Олена розповіла в публікації для сайту patriotdefence.org.

Побили, кинули яйце та облили кефіром: в Україні – тільки вільна журналістика// НСЖУ, 16.03.2019

Ні для кого не секрет, що журналіст – професія небезпечна, особливо в країні, де на носі вибори глави держави. Незважаючи на всі закони, в Україні сотні журналістів на рік зазнають фізичного та психологічного тиску. «Телекритика» подає короткий звіт НСЖУ про безпеку репортерів за 2018 рік на сторінках спецвипуску «Жертви безкарності».

Партнери