Спілка > Публiкацiя

На цвинтарі прав журналістів і свободи слова

Служба інформацii НСЖУ
Середа 08 Листопада 2017
На цвинтарі прав журналістів і свободи слова

На тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму зі свободою слова розпрощалися ще в 2014 році.У Київському районі Донецька біля приміщення видавництва «Донеччина» свого часу встановили пам’ятний знак на честь місцевих журналістів і письменників — учасників Великої Вітчизняної війни. Біля меморіальних плит, де вибиті 247 прізвищ колег, які загинули чи померли вже після війни, ми зазвичай щороку збиралися до Дня преси чи Дня Перемоги...

 

Цю традицію проросійські «асвабадітєлі» спробували відновити й після окупації ними міста. Але нормальні колеги під різними приводами відмовилися брати участь у шоу. Втім, час від часу вони й зараз приходять сюди, немов на кладовище. Бо одинадцятиповерхове приміщення, де колись кипіло життя обласних і міських редакцій, стоїть пусткою. А меморіал загиблим колегам вони звуть знаком свободі слова: приниженій, сплюндрованій, забороненій та вигнаній звідси у фатальному 2014-му, пише газета «Урядовий кур’єр».

Прізвища не називаємо

Серед донецьких журналістів, яких навесні — влітку 2014 року першими спробували «виховувати» проросійські окупанти, був редактор авторитетної в регіоні газети «Донбасс» і водночас тодішній голова Донецької обласної організації НСЖУ Олександр Бриж. Озброєні люди, серед яких були чеченці, увірвалися до приміщення, блокували виходи і вивели звідси керівників двох газет, які перебували на робочих місцях. Розмова була короткою: або вони далі працюють на умовах «нової влади», або «підвалів і стволів у нас на всіх вистачить...». Словом, газета змушена була припинити роботу, а розплати за відмову співпрацювати колега уник тільки тому, що виїхав з міста.

А перегодя «Донбасс» відновив вихід у Черкасах, де живе редактор і керівник журналістів Донеччини. Верстають газету в Маріуполі, друкують у Харкові, а журналісти працюють дистанційно. Причому у штаті тепер всього кілька осіб, хоча колись їх було більш як чотири десятки, а редакція займала майже три поверхи. «Зараз наша редакція розгромлена, — констатує Олександр Бриж. — Через вибухи висипалися вікна, а на даху бойовики облаштували кулеметне гніздо, адже неподалік аеропорт, у бік якого вели вогонь…»

Більшість працівників газети виїхала з окупованої території, але дехто залишився і продовжує співробітничати, надсилаючи матеріали під псевдонімами. «У когось є старі батьки чи родичі, яких треба доглядати, інші не захотіли залишати без нагляду домівки, — пояснює цей вибір редактор. — А ми не розкриваємо справжніх імен журналістів, аби не наражати їх на небезпеку. Наприклад, у нас працює журналіст, який робить цікаві й правдиві матеріали про реальне життя на окупованій території. Писав про людей, які ховаються від обстрілів у підвалах, як постраждали від обстрілів храми. Тобто оперативно пропонує нашим читачам достовірну інформацію про події, а це те, що ми робили багато років (недавно «Донбассу» виповнилося 100! – Авт.) і за що нас поважають читачі».

За подібним сценарієм «руська весна» брутально втрутилася у творчу діяльність єдиної тут україномовної обласної газети «Донеччина». Захоплене приміщення також розгромили, а головний редактор Ігор Зоц був змушений виїхати з міста. Невдовзі завдяки підтримці партнерів він зумів відновити вихід газети вже зі столиці, а його дописувачі по той бік лінії розмежування теж іноді пропонують свої матеріали під псевдонімами.

Погодьтеся, тільки два згадані випадки з тодішніх і теперішніх реалій Донецька свідчать, що йдеться навіть не про порушення, а про повну відсутність прав журналістів, на які вони могли розраховувати до початку проросійської вакханалії. Саме про це йшлося на слуханнях звіту про ситуацію довкола журналістів на окупованому Донбасі та в анексованому Криму, що наприкінці жовтня відбулися у столичному офісі НСЖУ.

 

Проросійська «свобода слова»: пограбовані кабінети редакції українськомовної газети «Донеччина». Фото надано автором
Проросійська «свобода слова»: пограбовані кабінети редакції українськомовної газети «Донеччина». Фото надано автором

 

В акредитації відмовили світовим ЗМІ 

Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко переконаний, що питання безпеки зараз одне з найважливіших і найгостріших для інформаційного середо­вища України. «Сьогодні журналісти абсолютно не захищені на окупованих територіях, і ми привертаємо увагу міжнародної громадськості і влади до цієї проблеми», — озвучив він тривожну ситуацію з медіа по той бік лінії розмежування.   

Власне, із цим українські журналісти Донецької й Луганської областей зіштовхнулися ще на початку 2014 року. Чим частіше чулася навесні 2014-го на вулицях Донецька російська говірка, тим менше журналісти покладалися на недоторканність. Навпаки, жовті жилети «ПРЕСА» перетворили багатьох на мішені для неадекватних персон із натовпу, збудженого алкоголем. А журналістські посвідчення від столичних видань ставали найбільшим компроматом. 

Уже пізніше, аналізуючи минуле, збагнув, що мені особисто та іншим колегам тоді просто поталанило. На початку «руської весни» один знайомий активно агітував мене захищати Донбас від України, яку, мовляв, регіон змушений годувати, і розповідав про золоті гори, що постануть тут під крилом Росії. А трохи згодом його самого вже треба було захищати від «захисників» Донбасу, бо він їм чимось не сподобався і ті під час профілактичної бесіди добряче його віддубасили. Опинившись на волі, потерпілий поїхав відновлювати залишки здоров’я на територію України і більше до Донецька не повертався.

Що ж маємо нині? У звіті про ситуацію, який у рамках проекту «Індекс фізичної безпеки журналістів України» підготували секретарі НСЖУ і журналістки-переселенки із Донецька і Криму Ліна Кущ і Олена Юрченко, привернули увагу до теми захоплення редакцій та заборони діяльності. «Окупація частини Донецької і Луганської областей та проведення АТО позначилися на структурі й кількості місцевих ЗМІ. Частина з них виявилася захопленою бойовиками (Донецька обласна телерадіокомпанія, телекомпанія «ЛОТ», газета «Горняк», «Жизнь Луганска» та ін.), частина у 2014 році перевела редакції на підконтрольну територію (газети «Донбасс», «Донеччина», «Донецкие новости», «Телегазета» (Кадіївка), телеканал «Донбас»), а деякі припинили діяльність на невизначений термін (газета «Кочегарка», «Вечерний Донецк», інтернет-видання «УРА-информ», «Донбасс» та ін.)», — зазначають автори документа.

Само собою, незаконна «нова влада» змусила працювати вцілілі видання за своїми правилами та умовами. На окупованій частині Луганщини всі комунальні ЗМІ вимушені були перереєструватися за… російським законодавством. Тамтешні газети перетворилися на такі собі «державні підприємства», які напряму підпорядковуються керівникам «ЛНР». Винятком стала єдина приватна газета «ХХІ век», редактор якої палко і активно демонструє підтримку і відданість «республіці». Також місцева влада на окупованих територіях Донбасу сформувала список сайтів, доступ до яких мають блокувати провайдери. Серед них — сайти «Радіо Свобода», «Остров», «5-й канал», «Новости Донбасса», «Информатор», «Цензор», «Українська правда». У «ЛНР» до такого переліку потрапили аж 150 сайтів — «ворожих голосів», а в «ДНР» — понад 40. І це ще не все. Виявляється, продаж друкованих ЗМІ вроздріб через мережу кіосків дозволено, лише якщо видання зареєстровані в нових «міністерствах інформації».

За цих умов режим повного сприяння в роботі отримали тільки підкон­трольні ОРДЛО ЗМІ та представники російських видань. І навіть журналісти іноземних медіа-ресурсів мають обмежений доступ на окуповану територію. В ході створення «залізної завіси» започаткували спеціальну процедуру акредитації: попередньо заповнені анкети з безліччю інформації про себе та теми матеріалів дуже довго розглядають, а дозвіл потім дається далеко не всім. «Рішення про акредитацію в «ДНР» приймається на рівні Москви. Перевіряється лояльність ЗМІ в першу чергу стосовно геополітичної позиції Росії», — наводить цитату одного з журналістів збірник статей на цю тему, що недавно вийшов у Лейпцигу. А серед тих, хто отримав відмову працювати в «ДНР», добре відомі світові видання — ВВС, «Радіо Свобода», The New Yourk Times, Deutsche Welle та інші.

І звинувачують у «державній зраді»

До українських журналістів ставлення ще агресивніше. До «міністерства державної безпеки» вони можуть потрапити не тільки на невинну співбесіду. Протягом трьох років на окупованих територіях Донецької і Луганської областей вдалося звільнити із заручників 28 журналістів. Таку цифру підтверджено офіційно у відповіді СБУ на інформаційний запит НСЖУ про кількість колег, які вважалися зниклими безвісти чи перебували «на підвалі». Найбільше журналістів-бранців вдалося звільнити у 2014-му — 20 осіб та у 2015-му — 7 осіб.

Серед резонансних випадків — затримання у червні цього року в Донецьку журналіста і блогера Станіслава Асєєва (Васіна), який готував публікації для «Радіо Свобода» та «Дзеркала тижня». Він і досі перебуває в полоні. І це незважаючи на заяви з вимогою звільнити незаконно затриманого колегу, які зробили представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, Комітет захисту журналістів (США), а за поданням Міжнародної федерації журналістів цю справу взяла під свій контроль Рада Європи.

Серед ув’язнених також перебуває блогер із Луганська Едуард Неделяєв, якого затримали у листопаді 2016 року, а в березні «військовий суд» позбавив його волі на 14 років «за державну зраду». Такою стала розплата за те, що Едуард повідомляв у соціальних мережах про ситуацію в окупованому Луганську. Минулого року тут зник ще один блогер — Геннадій Беницький, але після кількох місяців у в’язниці його випустили на волю, хоча кримінальну справу проти нього не закрили. Так само вже вийшла із застінків «ЛНР» і Людмила Сурженко, публікації якої у соціальних мережах дуже не сподобалися співробітникам «МДБ». 

А присутній на слуханнях у Києві журналіст із Криму Андрій Клименко розповів, що проти нього порушено кримінальну справу за тією самою статтею, що й проти Миколи Семени («заклики до порушення територіальної цілісності РФ». — Авт.), і поділився досвідом роботи в подібних умовах. «На півострові діє тотальний контроль за соціальними мережами і громадською активністю, тому я навіть прошу своїх друзів, які там залишилися, не «лайкати» мої дописи у ФБ і не коментувати», — зазначив він. 

ПРЯМА МОВА

«На окупованих територіях  за слова карають» 

 

Ліна КУЩ, 
секретар НСЖУ, переселенка, 
керівник кореспондентської мережі 
газети «Голос України»:

 

 — З 2014 року на території так званих ДНР і ЛНР українські журналісти не можуть працювати легально. Аналіз основних тенденцій засвідчує грубе порушення права вільно отримувати інформацію з різних джерел, висловлювати власні погляди і думки. Погрози, незаконні затримання журналістів, цензура — все це факти, які характеризують ситуацію. У липні цього року в НСЖУ відбулося закрите експертне обговорення, присвячене висвітленню проблеми журналістів-заручників. За оцінками присутніх експертів, на кожен зареєстрований правоохоронцями випадок незаконного затримання журналіста чи блогера в ОРДЛО припадає 4—5 невідомих громадськості фактів. Тож загальна кількість колег, які утримувалися в неволі й піддавалися катуванню на непідконтрольній території, набагато більша.

Зокрема, за даними звіту Донецької обласної організації НСЖУ, тільки у квітні 2014 року в полоні побувало 20 журналістів. На території ОРДЛО створено атмосферу загального страху, коли не тільки за справу, але й за слово, сказане або написане проти окупантів, громадянин може бути жорстоко покараний аж до смерті. Всі викладені у звіті  факти свідчать про серйозні проблеми з доступом до інформації, які існують на непідконтрольних територіях Донбасу, із фізичною безпекою журналістів, які працюють для українських медіа, та із захистом осіб, які є джерелом інформації для українських ЗМІ.

У свою чергу НСЖУ послідовно і системно виступає на захист прав колег, котрі постраждали внаслідок війни на Донбасі та анексії Криму. Для допомоги журналістам, які опинилися в біді, НСЖУ використовує всі наявні ресурси: заяви, звернення, оприлюднення інформації на міжнародних майданчиках, акції солідарності тощо.

Павло Кущ

 

Спілчанські новини

Говорити про свободу слова у Криму – не доводиться, – голова НСЖУ// НСЖУ, 24.11.2017

Заяви кримської влади про «нечувану свободу слова» на півострові – не підтверджені фактами. Переслідування журналіста Миколи Семени, неможливість представників українських ЗМІ вільно відвідувати Крим – свідчать про тотальну цензуру. Таку думку в ефірі радіо Крим.Реалії висловив голова НСЖУ Сергій Томіленко.

Європейська федерація журналістів приєднується до вимог звільнити Павла Шаройка// НСЖУ, 23.11.2017

Європейська федерація журналістів підтримує НСЖУ у вимогах негайного звільнення журналіста Павла Шаройка, арештованого у Мінську білоруським КДБ. Відповідна інформація про це опублікована на сайті організації. Крім цього, колеги з ЄФЖ мають зареєструвати цей напад на Платформі Ради Європи для захисту журналістики та безпеки журналістів.

Оновлена Донеччина та інформаційна безпека// НСЖУ, 23.11.2017

16–17 листопада в Краматорську пройшли міжрегіональна науково-практична медіа-конференція: «Інформаційна реінтеграція Донеччини – реформа преси, розвиток телерадіопростору та інформаційна безпека» та обласний прес-тур «Оновлена Донеччина».

У Чернівцях депутат штовхнув журналістку, яка хотіла взяти у нього коментар// НСЖУ, 22.11.2017

Інцидент стався вранці 20 листопада у Чернівцях, коли журналістка місцевого телеканалу ТВА Оксана Танащик і двоє операторів телеканалу підійшли до депутата від фракції «Свобода» Назара Мокловича з проханням дати коментар.

Партнери